- •2.6.1.Філософія марксизму ..208
- •1 Курс лекцій
- •1.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •1.1.1 Світогляд, його структура і типи
- •1.1.2 Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем
- •1.1.3 Філософія і наука. Методологічна функція філософії
- •1.1.4 Філософія в системі культури
- •1.2 Антична філософія
- •1.2.1 Історичні передумови і джерела античної філософії
- •1.2.2 Космоцентричний характер античної філософії
- •1.2.3 Проблема буття у філософії Античності
- •1.2.4 Проблеми діалектики
- •1.2.5 Проблеми пізнання
- •1.2.6 Розуміння людини філософією Античності
- •1.2.7 Вчення про суспільство
- •1.3 Філософія Середньовіччя і Відродження
- •1.3.1 Філософія Середньовіччя як синтез християнства й античної філософії
- •1.3.2 Співвідношення віри і розуму, релігії і філософії у філософії Середньовіччя
- •1.3.3 Проблема буття і пізнання
- •1.3.4 Проблема людини і суспільства
- •1.3.5 Проблема універсалій
- •1.3.6 Гуманістичний характер філософії Відродження
- •1.4 Філософія Нового часу
- •1.4.1 Соціально-економічні перетворення, наукова революція і їхнє відображення у філософії Нового часу
- •1.4.2 Проблема методу пізнання. Емпіризм і раціоналізм
- •1.4.3 Вчення про субстанцію
- •1.4.4 Вчення про людину і суспільство
- •1.5 Німецька класична філософія
- •1.5.1 «Коперниканський переворот» і. Канта у філософії
- •1.5.2 Філософія Гегеля. Метод і система
- •1.5.3 Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Література
- •1.6 Філософська думка в Україні
- •Виток і соціальні передумови формування філософської думки
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •Розвиток філософської думки в Україні у XV-XIX ст.
- •1.6.4 Розвиток української філософської думки в XIX - на початку XX століть
- •1.6.5 Філософська проблематика мислителів української діаспори та особливості нової української філософії
- •1.7 Філософія марксизму
- •1.7.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження
- •1.7.2 Матеріалістичне розуміння історії
- •1.7.3 Концепція матеріалістичної діалектики
- •1.8 Філософія життя
- •1.8.1 Критика попередньої філософії і розуміння предмета
- •1.8.2 Криза європейської людини. Критика християнства
- •1.8.3 Надлюдина – носій нової моралі. Імморалізм
- •1.8.4 Філософія життя і суспільні науки
- •1.9 Філософія «психоаналізу»
- •1.9.2 Структура психіки за з. Фрейдом
- •1.9.3 Психоаналітична концепція особистості і суспільства
- •1.9.4 Неофрейдизм
- •1.10 Екзистенціалізм
- •1.10.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму
- •1.10.2 Категорія буття. Буття світу і буття людини
- •1.10.3 Людське існування і його модуси
- •1.10.4 Екзистенція і свобода
- •1.11. Теоретико-пізнавальні проблеми в західній філософії
- •1.11.1 Позитивізм і етапи його розвитку
- •1.11.2 Неопозитивізм
- •1.11.3 Прагматизм
- •1.11.4 Феноменологія
- •1.11.5 Герменевтика
- •1.12 Постмодернізм
- •1.12.1 Модернізм, його границі і риси
- •1.12.2 Зміст постмодернізму
- •1.13 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку
- •1.13.1 Слов'янофіли і Західники про шляхи розвитку Росії
- •1.13.2 Філософія всеєдності в. Соловйова
- •1.13.3 Філософія свободи м . Бердяєва
- •1.14 Неотомізм
- •1.14.1 Проблема буття у неотомізмі
- •1.14.2 Співвідношення віри і розуму, науки і релігії в процесі Пізнання
- •1.14.3 Вчення Тейяра де Шардена про людину
- •2 Тематика семінарських занять
- •2.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •2.1.5 Філософія в системі культури.
- •Поняття світогляду, його структура. Людина та світ – головне питання світогляду
- •Типи світогляду
- •Природа й зміст філософських проблем
- •Філософія й наука. Методологічна функція філософії
- •Філософія в системі культури
- •2.2 Антична філософія
- •2.2.1 Проблема буття й пізнання у філософії «досократиків»
- •2.2.2 Софісти й Сократ. Самопізнання як ціль філософії. Етичний ідеалізм Сократа
- •2.2.3 Філософія Платона
- •2.2.4 Філософія Аристотеля
- •2.3 Філософія Середньовіччя та Нового часу
- •2.3.2 Філософія Нового часу:
- •2.3.1 Філософія Середньовіччя
- •2.3.2 Філософія Нового часу
- •2.3.3 Вчення про субстанцію у філософії Нового часу
- •2.4 Німецька класична філософія
- •2.4.1 Теорія пізнання й етика і. Канта
- •2.4.2 Абсолютний ідеалізм г. В. Ф. Гегеля
- •2.5 Філософська думка України
- •2.5.1 Єдність джерел російської і української філософії
- •2.5.2 Класичний період української філософії. Г. С. Сковорода
- •2.5.3 Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства
- •2.5.4 Філософська думка в Україні кінця хіх – початку хх ст.
- •2.6 Філософія марксизму Проблема людини в некласичній Філософі
- •2.6.1 Філософія марксизму:
- •Філософія марксизму
- •2.6.2 Філософія життя
- •2.6.3 Філософія психоаналізу
- •2.7 Теоретико-пізнавальні проблеми у філософії хх ст
- •2.7.1 Неопозитивізм
- •2.7.2 Прагматизм
- •2.7.3 Феноменологія і герменевтика
- •2.7.4 Філософія постмодерна
- •2.8 Філософія епохи Відродження
- •2.8.1 Гуманізм філософії епохи Відродження
- •2.8.2 Натурфілософія Відродження
- •2.8.3 Вчення н. Макіавеллі про етику і державу
- •2.9 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку хх століть
- •2.9.1 Філософські й соціально-політичні погляди слов'янофілів і західників
- •2.9.2 Концепція позитивного «всеєдності» в. Соловйова. Ідея боголюдини
- •2.9.3 Філософія свободиі м. Бердяєва
- •2.10 Релігійна філософія хх ст
- •2.10.1 Неотомізм – офіційна сучасна філософська доктрина Ватикану
- •2.10.2 Еволюційна концепція Тейяра де Шардена
- •2.10.3 Етичні проблеми релігійної філософії
- •3 Тематика контрольних робіт
- •3.1 Питання до контрольних робіт з філософії
- •4. Філософія і наука. Методологічна функція філософії.
- •5. Філософія в системі культури.
- •3.2 Екзаменаційні питання з філософії (для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання)
- •22 Філософська думка в Україні.
- •4 Словник
- •Загальна література
1.14.1 Проблема буття у неотомізмі
Головна складова неотомістського вчення – це онтологія – теорія буття, яка є наслідком середньовічної класичної філософської проблематики. Онтологія неотомізму базується на відмінності буття «самого по собі» (esse) і «існуючого» (ens) – тобто всього того, що не є саме буття, але лише володіє буттям – те, чому притаманне буття. Ця відмінність веде до своєрідного дуалізму буття і сущого. Буття – є те, що існує саме по собі або «з самого себе», тоді як суще – є лише щось, наділене буттям або те, що здобуло буття. Іншими словами, відмінність між буттям і сущим є відмінність між нетварним і тварним буттям, між богом і світом. Бог, таким чином, є чисте буття, або буття як такове. Буття становить сутність Бога: Бог є той, чия сутність є саме буття.
Нагадаємо, що сутність (essencia) якої-небудь речі в класичній філософії – це її ідея, що містить у собі повну інформацію про дану річ. Сутності речі протиставляється існування (exsistencia). Для речей створеного світу сутність і існування не збігаються – з наявності ідеї речі не випливає з необхідністю, що дана річ існує в дійсності (наприклад, існує ідея динозаврів, а самі динозаври не існують). Для Бога ж християнська теологія постулює тотожність сутності та існування – оскільки Бог існує не випадково, а з необхідністю.
Можливі, однак, дві різні інтерпретації формули «сутність дорівнює існуванню». У традиційній теології в цій формулі акцент робиться на сутності: сутність Бога така, що з неї з необхідністю випливає його існування. Інакше кажучи, достатньо лише створити вірну ідею Бога, щоб визнати його існуючим (на цьому принципі, зокрема, будується знаменитий доказ буття Бога Ансельма Кентерберійського). Існування Бога, таким чином, потребує особливих доказів, його існування з цієї точки зору самоочевидне.
Святий Хома Аквінський, а слідом за ним і неотомісти, перевертає цю формулу (сутність = існуванню) і робить акцент на існуванні.
Не з сутності Бога випливає його існування, а, навпаки, сутність Бога і є існування як таке. Таким чином, сутність тут є щось похідне від існування.
Саме ця ідея примату існування над сутністю (яку святий Хома запозичив з філософії Аристотеля) і визначає найбільш суттєві риси філософії томізму і неотомізму.
Зокрема, з примату існування над сутністю випливає неможливість апріорних (тобто додосвідних) доказів буття Бога – буття Бога неможливо вивести з тієї чи іншої ідеї Бога. Такі докази оголошуються нетомістамі «ненауковими». Разом з тим, неотомісти визнають, що існування Бога не самоочевидне, і, таким чином, потребує доказів.
Томістска теологія намагається обґрунтувати існування Бога непрямим чином – виходячи з аналізу створеного світу. Досліджуючи створений світ, ми з необхідністю індуктивно йдемо від нього до його першопричини – Бога. Бог по відношенню до світу виступає як першопричина (Творець), першодвигун, еталон досконалості, мета, до якої спрямований світ у його розвитку. Бог також, є сила, яка править усім світом та завдяки якій, світ являє нам свою досконалість і гармонію.
Тотожність в Бозі сутності та існування інтерпретується неотомістами як всеполнота божественного буття. Оскільки Бог і є буття як таке, він не є чимось конкретним, визначеним буттям. Він є «все», тобто завершене, повне буття, в якому всі помисли вже здійснено, все існує насправді.
Сутність взагалі трактується як «обмеження» буття, тобто це не буття як таке, а «саме це», цілком конкретне, певне, обмежене буття. На основі сутностей (аристотелевских «форм») створюються Богом усі земні речі, включаючи і людей. Отже, будь-яка річ – є обмежена подоба Бога. Звідси випливає можливість пізнання Бога «за аналогією» з миром створеного буття.
Філософія, таким чином, не тільки може і повинна доводити існування Бога, а й, досліджуючи часткові подоби Бога в тварному світі, може також почати пізнавати через них й божественну сутність. Однак таке пізнання неминуче обмежене – кінцевий розум людини не в змозі охопити нескінченної повноти божественного буття, тому метод позитивного богопізнання (за аналогією з створеним світом) повинен бути доповнений методом негативного богослов'я. В останньому випадку особливо підкреслюється принципова відмінність Бога і світу, невимовність божественного в термінах людської мови, формах людського мислення. Мислення людини приречене лише для пізнання кінцевих речей – цілком певного буття (сутності), але не здатне осягнути буття як таке – у всій його повноті.
Така, в загальних рисах, онтологія неотомізму.