- •2.6.1.Філософія марксизму ..208
- •1 Курс лекцій
- •1.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •1.1.1 Світогляд, його структура і типи
- •1.1.2 Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем
- •1.1.3 Філософія і наука. Методологічна функція філософії
- •1.1.4 Філософія в системі культури
- •1.2 Антична філософія
- •1.2.1 Історичні передумови і джерела античної філософії
- •1.2.2 Космоцентричний характер античної філософії
- •1.2.3 Проблема буття у філософії Античності
- •1.2.4 Проблеми діалектики
- •1.2.5 Проблеми пізнання
- •1.2.6 Розуміння людини філософією Античності
- •1.2.7 Вчення про суспільство
- •1.3 Філософія Середньовіччя і Відродження
- •1.3.1 Філософія Середньовіччя як синтез християнства й античної філософії
- •1.3.2 Співвідношення віри і розуму, релігії і філософії у філософії Середньовіччя
- •1.3.3 Проблема буття і пізнання
- •1.3.4 Проблема людини і суспільства
- •1.3.5 Проблема універсалій
- •1.3.6 Гуманістичний характер філософії Відродження
- •1.4 Філософія Нового часу
- •1.4.1 Соціально-економічні перетворення, наукова революція і їхнє відображення у філософії Нового часу
- •1.4.2 Проблема методу пізнання. Емпіризм і раціоналізм
- •1.4.3 Вчення про субстанцію
- •1.4.4 Вчення про людину і суспільство
- •1.5 Німецька класична філософія
- •1.5.1 «Коперниканський переворот» і. Канта у філософії
- •1.5.2 Філософія Гегеля. Метод і система
- •1.5.3 Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Література
- •1.6 Філософська думка в Україні
- •Виток і соціальні передумови формування філософської думки
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •Розвиток філософської думки в Україні у XV-XIX ст.
- •1.6.4 Розвиток української філософської думки в XIX - на початку XX століть
- •1.6.5 Філософська проблематика мислителів української діаспори та особливості нової української філософії
- •1.7 Філософія марксизму
- •1.7.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження
- •1.7.2 Матеріалістичне розуміння історії
- •1.7.3 Концепція матеріалістичної діалектики
- •1.8 Філософія життя
- •1.8.1 Критика попередньої філософії і розуміння предмета
- •1.8.2 Криза європейської людини. Критика християнства
- •1.8.3 Надлюдина – носій нової моралі. Імморалізм
- •1.8.4 Філософія життя і суспільні науки
- •1.9 Філософія «психоаналізу»
- •1.9.2 Структура психіки за з. Фрейдом
- •1.9.3 Психоаналітична концепція особистості і суспільства
- •1.9.4 Неофрейдизм
- •1.10 Екзистенціалізм
- •1.10.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму
- •1.10.2 Категорія буття. Буття світу і буття людини
- •1.10.3 Людське існування і його модуси
- •1.10.4 Екзистенція і свобода
- •1.11. Теоретико-пізнавальні проблеми в західній філософії
- •1.11.1 Позитивізм і етапи його розвитку
- •1.11.2 Неопозитивізм
- •1.11.3 Прагматизм
- •1.11.4 Феноменологія
- •1.11.5 Герменевтика
- •1.12 Постмодернізм
- •1.12.1 Модернізм, його границі і риси
- •1.12.2 Зміст постмодернізму
- •1.13 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку
- •1.13.1 Слов'янофіли і Західники про шляхи розвитку Росії
- •1.13.2 Філософія всеєдності в. Соловйова
- •1.13.3 Філософія свободи м . Бердяєва
- •1.14 Неотомізм
- •1.14.1 Проблема буття у неотомізмі
- •1.14.2 Співвідношення віри і розуму, науки і релігії в процесі Пізнання
- •1.14.3 Вчення Тейяра де Шардена про людину
- •2 Тематика семінарських занять
- •2.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •2.1.5 Філософія в системі культури.
- •Поняття світогляду, його структура. Людина та світ – головне питання світогляду
- •Типи світогляду
- •Природа й зміст філософських проблем
- •Філософія й наука. Методологічна функція філософії
- •Філософія в системі культури
- •2.2 Антична філософія
- •2.2.1 Проблема буття й пізнання у філософії «досократиків»
- •2.2.2 Софісти й Сократ. Самопізнання як ціль філософії. Етичний ідеалізм Сократа
- •2.2.3 Філософія Платона
- •2.2.4 Філософія Аристотеля
- •2.3 Філософія Середньовіччя та Нового часу
- •2.3.2 Філософія Нового часу:
- •2.3.1 Філософія Середньовіччя
- •2.3.2 Філософія Нового часу
- •2.3.3 Вчення про субстанцію у філософії Нового часу
- •2.4 Німецька класична філософія
- •2.4.1 Теорія пізнання й етика і. Канта
- •2.4.2 Абсолютний ідеалізм г. В. Ф. Гегеля
- •2.5 Філософська думка України
- •2.5.1 Єдність джерел російської і української філософії
- •2.5.2 Класичний період української філософії. Г. С. Сковорода
- •2.5.3 Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства
- •2.5.4 Філософська думка в Україні кінця хіх – початку хх ст.
- •2.6 Філософія марксизму Проблема людини в некласичній Філософі
- •2.6.1 Філософія марксизму:
- •Філософія марксизму
- •2.6.2 Філософія життя
- •2.6.3 Філософія психоаналізу
- •2.7 Теоретико-пізнавальні проблеми у філософії хх ст
- •2.7.1 Неопозитивізм
- •2.7.2 Прагматизм
- •2.7.3 Феноменологія і герменевтика
- •2.7.4 Філософія постмодерна
- •2.8 Філософія епохи Відродження
- •2.8.1 Гуманізм філософії епохи Відродження
- •2.8.2 Натурфілософія Відродження
- •2.8.3 Вчення н. Макіавеллі про етику і державу
- •2.9 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку хх століть
- •2.9.1 Філософські й соціально-політичні погляди слов'янофілів і західників
- •2.9.2 Концепція позитивного «всеєдності» в. Соловйова. Ідея боголюдини
- •2.9.3 Філософія свободиі м. Бердяєва
- •2.10 Релігійна філософія хх ст
- •2.10.1 Неотомізм – офіційна сучасна філософська доктрина Ватикану
- •2.10.2 Еволюційна концепція Тейяра де Шардена
- •2.10.3 Етичні проблеми релігійної філософії
- •3 Тематика контрольних робіт
- •3.1 Питання до контрольних робіт з філософії
- •4. Філософія і наука. Методологічна функція філософії.
- •5. Філософія в системі культури.
- •3.2 Екзаменаційні питання з філософії (для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання)
- •22 Філософська думка в Україні.
- •4 Словник
- •Загальна література
1.13.2 Філософія всеєдності в. Соловйова
Однією з характерних рис російської релігійної філософії можна вважати містичний онтологізм. Сама ідея божества, як вона розвивалася в російській церкві висуває на перший план елементи тілесності, в чому П. Флоренський знаходив специфіку російського православ'я на відміну від візантійського. Надалі у зв'язку з виродженням містики ця « софійська» філософія поступово втрачає свою релігійну сутність. Ще на прикінці XIX століття російський філософ Володимир Соловйов (1853–1900) вказав на « релігійний матеріалізм», «ідею святої тілесності», що дає можливість стверджувати не тільки всесвітнє божество, але й максимальну енергію всього матеріального і, зокрема, чисто людської волі і дії. Тим не менш, в глобальній працю Є. М. Трубецького «Світобачення В. С. Соловьева» автор акцентує увагу на єдино містичної спрямованості всіх періодів творчості B. C. Соловйова. Його багатовимірна концепція Всеєдності як синтезу раціонального і містичного стала першою систематичної філософської концепцією в Росії. Між Вищої субстанцією і світом усувається нездоланна межа і цей метафізичний синтез задав акцент подальшому розвитку релігійної думки Росії.
Володимир Соловйов був першим російським філософом, який створив систему, що охоплює всі традиційні розділи філософського знання - онтологію і гносеологію, етику і естетику, антропологію і соціальну філософію. Саме тому Соловйов став ключовою фігурою в історії філософії, всі наступні мислителі неминуче повинні були починати свою творчу діяльність з освоєння системи Соловйова і з визначення своєї позиції по відношенню до неї.
Поняття всеєдності виступає центральним і присутнє у всіх частинах його вчення. Воно позначає всеосяжність буття; цілісне знання; соборність людини (тобто його родову, суспільно - історичну та вселенську сутність). Ідея, яка виходить з Божества і запліднює світ, є Логос. Виникла в результаті такого акту творення єдності – Софія, душа світу, Божественна мудрість, вічна жіночність Богоматері.
Вчення про Бога у Соловйова пов'язано з принципом троїчності. Він продовжує традицію розуміння Трійці як вищого духовного символу російської філософії. У його вченні Трійця – це Бог як абсолютна єдність, існуюче в трьох особах: 1) Дух як суб'єкт волі і носій блага, 2) Розум (Логос) – носій істини, 3) Душа – суб'єкт почуття, носій краси. Таким чином, три абсолютні цінності – Істина, Добро і Краса – відповідають трьом іпостасям св. Трійці. Ці три цінності є різні форми Любові, яка виявляється і головним принципом, що сприяє збиранню світу воєдино.
Всеєдність, за Соловйовим, є ідеальний лад світу, що передбачає Возз'єднання, примиреність і гармонізацію всіх емпірично неузгоджених, конфліктних елементів і стихій буття. "Я називаю істинною або позитивною таку Всеєдність, – писав Соловйов, – в якої єдине існує не за рахунок усіх або на шкоду їм, а на користь всіх. Помилкова, негативна єдність пригнічує або поглинає вхідні в неї елементи, сама виявляється таким чином марнотою, а справжня єдність зберігає і підсилює ці елементи, здійснюючись в них як повнота буття" [3, с. 83]. Якщо "позитивна всеєдність" потенційно обіймає собою також людину, вказуючи їй мету і сенс життя, отже, сутність людини не може бути редукована, зведена до яких-небудь приватних її визначень і т. п. Звідси справжня суть людини є живе здійснення такої Всеєдності, яка не тільки споглядається розумом, але сама діє у світі як цілком конкретна – «нова духовна людина». Здійснення "живої Всеєдності", за Соловйовим, відбулося в особі Христа. Філософської архітектонікою ідей Боголюдства і Всеєдності в концепції Соловйова є теургія – містичне сходження до Першоєдиного, Бога. Прагнучи до універсального синтезу науки, філософії, релігії, Соловйов створює можливість "цільного знання", яке разом з "цілісною творчістю" утворює "цільне життя". Одним із засобів досягнення цього є магія любові, естетична творчість як "спілкування з вищим світом шляхом внутрішньої творчої діяльності".
Як вже говорилося вище, філософія В. Соловйова антропоцентрична – людина виступає в його вченні вершиною творіння в системі природи, а особистість є цілком «природним явищем». Разом з тим, в кожній особистості є «щось зовсім особливе, абсолютно невизначне зовнішнім чином» [3. с. 83] – сутність людини, його ідея. Ідеальний чоловік є вищим проявом Софії, Божественної мудрості, він втілюється в образі Христа, тому Боголюдина – це єдність Логосу та Софії. Вдосконалення людини, вважає Соловйов, – шлях до стану Боголюдства, який пов'язаний моральним розвитком.
Вчення про Боголюдства займає важливе місце в релігійній системі Соловйова. Воно спрямоване на тлумачення історії людства та суспільного життя. Для Соловйова Боголюдина – це одночасно і індивідуум, і універсальна істота, що охоплює все людство за допомогою Бога. У ньому висловлюється єдність блага, істини і краси.
Переслідуючи мету вдосконалення людини, Бог проявився у земному історичному процесі у вигляді Боголюдини – Ісуса Христа. Богочоловік – це індивідуальний прояв Царства Божого. Але людство в цілому також прагне до універсального прояву Царства Божого, яке являє собою його власне випробування. У світі все прагне до єдності, яка є неодмінною умовою абсолютної досконалості . Все це – результат еволюції природи .
Раніше зазначалося, що для Соловйова абсолют – це Всеєдність, яка існує в світі, а світ – Всеєдність, що перебуває в стані становлення. Світ – це Всеєдність в потенції, тобто він лише містить в собі Всеєдність як ідею, як божественний елемент. Але світ також містить в собі матеріальний елемент, який не є Всеєдністю, він також не божественний елемент. Цей елемент прагне до Всеєдності і стає їм, коли об'єднує себе з Богом. Становлення Всеєдності і є розвиток світу. Божественний принцип Всеєдності може бути втілений в історії Боголюдства. Та й сама історія, на думку мислителя, є Боголюдський процес. Остаточним результатом цього процесу розвитку виступає торжество Царства Боже.
На етапі еволюції природи формуються попередні засади єдності світу, яких налічується п'ять: мінеральне, рослинне, тваринне, людське, Боже. Поступова еволюція природи – це розвиток світової єдності. Сама вища ступінь світової єдності досягнута в кінцевому пункті історії людства – на стадії Боголюдства.
Для Соловйова людина виступає певним зв'язком між божественним і природним світом в силу того, що він – моральне істота. Життя людини має моральний характер тому, що полягає в служінні Добру – чистому, всебічному і всесильному. Той, хто прагне до досконалості в моральному добрі, той іде до абсолютної досконалості, так як саме добро неодмінно є благо.
Боголюдський зв'язок як втілення божественної Всеєдності має бути встановленим в усьому, тобто стати початком організації як духовної, так і тілесної; досягнення ж цього кінцевого ідеалу людства, який визначає зміст історичного процесу після першого явища Христа, стає можливим лише в суспільстві «вільної теократії» – вірного зразка Божественної Трійці (суспільство + держава + церква). Передумовою ж суспільства «вільної теократії» повинна стати соціально-релігійна реформа дійсності.