- •2.6.1.Філософія марксизму ..208
- •1 Курс лекцій
- •1.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •1.1.1 Світогляд, його структура і типи
- •1.1.2 Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем
- •1.1.3 Філософія і наука. Методологічна функція філософії
- •1.1.4 Філософія в системі культури
- •1.2 Антична філософія
- •1.2.1 Історичні передумови і джерела античної філософії
- •1.2.2 Космоцентричний характер античної філософії
- •1.2.3 Проблема буття у філософії Античності
- •1.2.4 Проблеми діалектики
- •1.2.5 Проблеми пізнання
- •1.2.6 Розуміння людини філософією Античності
- •1.2.7 Вчення про суспільство
- •1.3 Філософія Середньовіччя і Відродження
- •1.3.1 Філософія Середньовіччя як синтез християнства й античної філософії
- •1.3.2 Співвідношення віри і розуму, релігії і філософії у філософії Середньовіччя
- •1.3.3 Проблема буття і пізнання
- •1.3.4 Проблема людини і суспільства
- •1.3.5 Проблема універсалій
- •1.3.6 Гуманістичний характер філософії Відродження
- •1.4 Філософія Нового часу
- •1.4.1 Соціально-економічні перетворення, наукова революція і їхнє відображення у філософії Нового часу
- •1.4.2 Проблема методу пізнання. Емпіризм і раціоналізм
- •1.4.3 Вчення про субстанцію
- •1.4.4 Вчення про людину і суспільство
- •1.5 Німецька класична філософія
- •1.5.1 «Коперниканський переворот» і. Канта у філософії
- •1.5.2 Філософія Гегеля. Метод і система
- •1.5.3 Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Література
- •1.6 Філософська думка в Україні
- •Виток і соціальні передумови формування філософської думки
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •Розвиток філософської думки в Україні у XV-XIX ст.
- •1.6.4 Розвиток української філософської думки в XIX - на початку XX століть
- •1.6.5 Філософська проблематика мислителів української діаспори та особливості нової української філософії
- •1.7 Філософія марксизму
- •1.7.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження
- •1.7.2 Матеріалістичне розуміння історії
- •1.7.3 Концепція матеріалістичної діалектики
- •1.8 Філософія життя
- •1.8.1 Критика попередньої філософії і розуміння предмета
- •1.8.2 Криза європейської людини. Критика християнства
- •1.8.3 Надлюдина – носій нової моралі. Імморалізм
- •1.8.4 Філософія життя і суспільні науки
- •1.9 Філософія «психоаналізу»
- •1.9.2 Структура психіки за з. Фрейдом
- •1.9.3 Психоаналітична концепція особистості і суспільства
- •1.9.4 Неофрейдизм
- •1.10 Екзистенціалізм
- •1.10.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму
- •1.10.2 Категорія буття. Буття світу і буття людини
- •1.10.3 Людське існування і його модуси
- •1.10.4 Екзистенція і свобода
- •1.11. Теоретико-пізнавальні проблеми в західній філософії
- •1.11.1 Позитивізм і етапи його розвитку
- •1.11.2 Неопозитивізм
- •1.11.3 Прагматизм
- •1.11.4 Феноменологія
- •1.11.5 Герменевтика
- •1.12 Постмодернізм
- •1.12.1 Модернізм, його границі і риси
- •1.12.2 Зміст постмодернізму
- •1.13 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку
- •1.13.1 Слов'янофіли і Західники про шляхи розвитку Росії
- •1.13.2 Філософія всеєдності в. Соловйова
- •1.13.3 Філософія свободи м . Бердяєва
- •1.14 Неотомізм
- •1.14.1 Проблема буття у неотомізмі
- •1.14.2 Співвідношення віри і розуму, науки і релігії в процесі Пізнання
- •1.14.3 Вчення Тейяра де Шардена про людину
- •2 Тематика семінарських занять
- •2.1 Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
- •2.1.5 Філософія в системі культури.
- •Поняття світогляду, його структура. Людина та світ – головне питання світогляду
- •Типи світогляду
- •Природа й зміст філософських проблем
- •Філософія й наука. Методологічна функція філософії
- •Філософія в системі культури
- •2.2 Антична філософія
- •2.2.1 Проблема буття й пізнання у філософії «досократиків»
- •2.2.2 Софісти й Сократ. Самопізнання як ціль філософії. Етичний ідеалізм Сократа
- •2.2.3 Філософія Платона
- •2.2.4 Філософія Аристотеля
- •2.3 Філософія Середньовіччя та Нового часу
- •2.3.2 Філософія Нового часу:
- •2.3.1 Філософія Середньовіччя
- •2.3.2 Філософія Нового часу
- •2.3.3 Вчення про субстанцію у філософії Нового часу
- •2.4 Німецька класична філософія
- •2.4.1 Теорія пізнання й етика і. Канта
- •2.4.2 Абсолютний ідеалізм г. В. Ф. Гегеля
- •2.5 Філософська думка України
- •2.5.1 Єдність джерел російської і української філософії
- •2.5.2 Класичний період української філософії. Г. С. Сковорода
- •2.5.3 Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства
- •2.5.4 Філософська думка в Україні кінця хіх – початку хх ст.
- •2.6 Філософія марксизму Проблема людини в некласичній Філософі
- •2.6.1 Філософія марксизму:
- •Філософія марксизму
- •2.6.2 Філософія життя
- •2.6.3 Філософія психоаналізу
- •2.7 Теоретико-пізнавальні проблеми у філософії хх ст
- •2.7.1 Неопозитивізм
- •2.7.2 Прагматизм
- •2.7.3 Феноменологія і герменевтика
- •2.7.4 Філософія постмодерна
- •2.8 Філософія епохи Відродження
- •2.8.1 Гуманізм філософії епохи Відродження
- •2.8.2 Натурфілософія Відродження
- •2.8.3 Вчення н. Макіавеллі про етику і державу
- •2.9 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку хх століть
- •2.9.1 Філософські й соціально-політичні погляди слов'янофілів і західників
- •2.9.2 Концепція позитивного «всеєдності» в. Соловйова. Ідея боголюдини
- •2.9.3 Філософія свободиі м. Бердяєва
- •2.10 Релігійна філософія хх ст
- •2.10.1 Неотомізм – офіційна сучасна філософська доктрина Ватикану
- •2.10.2 Еволюційна концепція Тейяра де Шардена
- •2.10.3 Етичні проблеми релігійної філософії
- •3 Тематика контрольних робіт
- •3.1 Питання до контрольних робіт з філософії
- •4. Філософія і наука. Методологічна функція філософії.
- •5. Філософія в системі культури.
- •3.2 Екзаменаційні питання з філософії (для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання)
- •22 Філософська думка в Україні.
- •4 Словник
- •Загальна література
1.13 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку
ХХ століття
За загальноприйнятою точкою зору, російська філософська думка в основному обертається навколо проблем етики, політики, релігії. Однак така позиція не зовсім вірна. Російські філософи на рубежі ХІХ–ХХ ст. торкалися у своїх працях набагато ширшого спектру філософських проблем: онтологічних, гносеологічних, естетичних, історичних, соціальних. Звичайно, всі вищевикладені проблеми, поставали в декілька містичному світлі християнського віровчення. Велике число російських мислителів присвятили своє життя розробці всеосяжного релігійного світогляду. В цьому полягає характерна риса російської філософії. Те, що розвиток російської філософії мав великий вплив і ще буде впливати на тлумачення світу в дусі християнства, говорить багато про що: російська філософія, безсумнівно, зробила великий вплив на долі всієї цивілізації.
На межі ХІХ–ХХ ст. Росія переживала події, які за своєю історичною вагою навряд чим поступаються сучасним. У школі великих випробувань продовжували формуватися основи російської державності, а в спілкуванні із загальноєвропейською культурою міцніла російська національна самосвідомість, все чіткіше проявлялися риси російського характеру, «російського духу».
1.13.1 Слов'янофіли і Західники про шляхи розвитку Росії
Становлення самобутньої російської філософії почалося з постановки і осмислення питання про історичну долю Росії. У напруженій полеміці кінця 30–40-x рр. ХIX ст. про роль і місце Росії у світовій історії оформилися слов'янофільство і західництво як протилежні течії російської соціально-філософської думки.
Головна проблема, навколо якої зав'язалася дискусія, може бути сформульована наступним чином: чи є історичний шлях Росії таким же, як і шлях Західної Європи та особливість Росії полягає лише в її відсталості або ж у Росії особливий шлях і її культура належить до іншого типу? У пошуках відповіді на це питання склалися альтернативні концепції російської історії: Західники – Слов'янофіли.
Лідери слов'янофільства – Олексій Степанович Хомяков (1804–1860), Іван Васильович Киреевський (1806–1856), Костянтин Сергійович Аксаков (1817–1860), Юрій Федорович Самарін (1819–1876), – виступили з обгрунтуванням самобутнього шляху розвитку Росії. Вони виходили з того, що у Росії є свій особливий шлях розвитку, який визначається її історією, становищем у світі, величезністю території та чисельностю населення, географічним положенням і особливо своєрідними рисами російського національного характеру, так званої російської «душі».
До цих рис вони відносили: орієнтацію на духовні (релігійні), а не матеріальні цінності, примат віри над раціональністю, головне значення мотивів колективізму – «соборності», готовність особистості включати свою діяльність в діяльність цілого - громада, держава.
Трьома основами особливого історичного шляху Росії слов'янофіли вважали православ'я, самодержавство і народність, але розуміли їх інакше, ніж офіційна урядова ідеологія. По-перше, з цих трьох основголовною вважалося православ'я, а не самодержавство (як в офіційній урядовій ідеології). По-друге, і це важливо, під «самодержавством» розумілася така собі зразкова самодержавна монархія - сукупність ідеальних принципів, на яких має базуватися держава. Ці ідеальні принципи, на думку слов'янофілів, аж ніяк не адекватно, а в ряді відносин потворно, втілилися в російській дійсності, але їх можна і треба виправити.
Також під « православ'ям» здобував тлумачення основний зміст православної релігії – втілення вічних істин добра, справедливості, милосердя, людинолюбства. Цей зміст не ототожнювався з офіційним православ'ям, й тим більше з практикою православної церкви.
З позицій сконструйованого ними ідеалу, слов'янофіли різко критикували реальність, як європейську, так і російську. На Заході, – писав К. Аксаков, – душі вбивають, замінюючись удосконаленням державних форм, поліцейським благоустроєм, совість замінюється законом. З іншого боку, А. Хомяков, критикуючи російську дійсність, відзначав такі її типові риси, як безграмотність, неправосуддя, розбій, крамоли, пригнічення особистості, бідність, невлаштованість, неосвіченість і розпусту.
Таким чином, коли слов'янофіли говорили про «особливий шлях Росії» вони аж ніяк не мали на увазі збереження існуючої в Росії соціальної реальності. Вони мали на увазі дотримання певних соціальних і моральних цінностей. Ці цінності слов'янофіли вважали традиційними для Росії і протилежними цінностей західноєвропейської культури. Головне завдання вони бачили в тому, щоб кращі цінності російської культури в житті розкрилися повніше.
Західники П. Чаадаєв, О. Герцен та ін. вважали, що у Росії не може бути іншого, протилежного західноєвропейському шляху розвитку, який був взмозі забезпечити процес розвитку і суспільства, і особистості. Вони різко критикували не тільки російську дійсність (це робили і слов'янофіли), але і такі основи соціального і духовного життя Росії того часу, як самодержавство і православ'я. Головне завдання вони бачили в освіті народу, у розвитку демократичних засад його існування, в досягненні більшої соціальної і політичної свободи особистості.
Орієнтація на західноєвропейську цивілізацію, критика православної церкви, обгрунтування пріоритету особистісного начала над колективним чітко проглядається вже у П. Чаадаєва. Разом з тим, критикуючи церкву, П. Чаадаєв вважав за необхідне зберегти християнську релігію, як основу духовності особистості. А О. Герцен більше схилявся до матеріалізму й атеїзму.
При всіх розбіжностях західників і слов'янофілів, у них було багато спільного. І цим загальним у них була любов до свободи, любов до Росії, гуманізм. На перше місце на шкалі цінностей вони ставили духовні цінності, були глибоко стурбовані проблемою морального зростання особистості, ненавиділи міщанство. З усієї системи західноєвропейських цінностей, західники по суті прагнули взяти тільки орієнтацію на розум, науку, раціональне осмислення світу.
Західники також вважали, що Росія не стане і не повинна сліпо копіювати західноєвропейський досвід. Взявши у Західної Європи її основні досягнення, Росія не повторить негативних сторін західноєвропейської і явить світу більш високі, більш досконалі зразки соціального і духовного життя. Ідеал моральної особистості у західників і слов'янофілів має ряд загальних основних рис: моральною визнається особа, орієнтована на високі моральні цінності та норми, що підкоряє їм свою поведінку на основі вільного волевиявлення, без будь-якого зовнішнього примусу.
Головна принципова відмінність між західниками і слов'янофілами виходила з питання про те, на якій основі можна і потрібно слідувати до соціального і морального ідеалу: на основі релігії і віри, спираючись на історію російського народу, його традиції, що склалися на той час, культуру або ж опори на розум, логіку, науку, і на перетворення відповідно до них соціальної реальності за передовими зразками європейського життєустрою.
Розвиток цих двох різних філософських, ідеологічних підходів до проблеми перетворення соціальної реальності мав продовження в російській релігійній філософії .