1.8.2 Криза європейської людини. Критика християнства

Європа, на думку Ніцше, знаходиться в стані декадансу. Європейська людина – людина декадансу. Скепсис і псування моралі, виснаження і втрата сили опору, злочинність і алкоголізм, песимізм і ослаблення волі є характерними ознаками сучасної Європи. «Порок, душевні хвороби, ... злочинці, анархісти – усе це не пригноблені класи, але покидьки всіх класів колишнього суспільства...» (1, с. 59). Соціалістичні, як і анархічні, теорії є зайвим доказом хвороби сучасного суспільства. Ідеї рівності, справедливості є перемогою і проявом інстинкту юрби, чандали (позакастова соціальна група в Індії), спрямованого проти аристократизму, винятковості. Відповідно і людина цього суспільства, людина декадансу характеризується слабкістю волі, втратою сенсу життя, віри в систему цінностей, втратою віри в прогрес, хоча, з погляду самого Ніцше, ідея прогресу є помилковою ідеєю.

Причину нинішнього стану Європи, на думку Ніцше, варто шукати глибоко. У кінцевому підсумку, її варто шукати в греків, і пов'язана вона з ім'ям Сократа, його вченням про людину, заданою ним системою цінностей. Сократ був першим, хто відвернув погляд від природи і спрямував його на людину, виділив у людині розум як головну атрибутивну властивість людини, проголосив знання, помірність, чесноту, справедливість вищими цінностями і поставив їх вище від сили, мужності, винятковості, знатності. Сократ сам, на думку Ніцше, є проявом декадансу Афін. Сократ створив рівняння: розум дорівнює чесноті, дорівнює щастю, що у корені змінило уявлення про людські цінності. І на доказ своєї правоти він створив діалектику, завдяки хитросплетінням якої він завжди виявлявся правим у суперечках, змушував того, хто сперечається, доводити, що він не ідіот, виставляв його в непривабливому світлі. Знатність, сила не мають потреби в доказах, сам факт їхньої наявності є таким доказом. Діалектика є знаряддям черні в її боротьбі з аристократичністю, знатністю. Сократ сам є представником черні, за походженням він належав до нижчих шарів афінського суспільства. Але це, мабуть, не головне, хоча і важлива обставина. Головним є те, що Сократ є породженням кризи афінського суспільства, його декадансу. За допомогою Сократа Афіни намагаються впоратися з кризою, оголосити війну низьким інстинктам, знищити їх за допомогою розуму і діалектики, показати їхню неспроможність і згубність для людини, з чим у корені не згодний Ніцше. «Бути змушеним перемагати інстинкти – це формула для decadence: поки життя піднімається, щастя дорівнює інстинкту» [3, с. 567]. Звичайно, дане положення Ніцше не слід розуміти в тому змісті, що він виступає на підтримку всіх людських інстинктів. Адже і пияцтво, і жадібність, і донжуанство можна оголосити проявом інстинкту, але навряд чи Ніцше варто розглядати захисником і пропагандистом цих явищ. На його погляд, вони є проявом декадансу, проявом кризи і розпаду, хвороби суспільства. Але Ніцше, у принципі, проти всемогутності розуму, проти зведення людини до розуму, проти панування аполлонічного начала в людині над діонісичним.

Але головна причина декадансу не Сократ, а християнство. Саме з християнством Ніцше пов'язує псування європейської людини, тому що християнська релігія проголошує і культивує систему цінностей, мораль, що «оголошує смертельну війну... вищому типу людини». Ніцше розглядає християнство, як і інші релігії, через призму проголошуваних ними систем цінностей, через призму моралі, пропагованої цими релігіями. У цьому аспекті християнська релігія, на думку Ніцше, є найгіршою релігією в порівнянні з ісламом, буддизмом, тому що цінності, нею проголошувані, найбільшою мірою помилкові, найбільшою мірою суперечать життю, убивають її. Християнство із самого початку було спрямоване проти інстинкту, проти того, що підсилює, звеличує життя, сприяє його зростанню. Однією з головних цінностей, проголошуваних християнством, є співчуття, співчуття до слабких, викинутих життям на узбіччя, співчуття до маленького, невдахи. Але тим самим підтримується в житті те, що повинно бути відкинуто, що підриває основи життя. Християнство, на думку Ніцше, є бунтом черні в моралі. Християнство вбило Рим. На місце його цінностей, таких як сила, достоїнство, знатність, воля до життя, воля до влади, воно поставило цінності юрби, цінності чандали, що пропагують смиренність і покірність, слабкість і слухняність, непомітність, непротивлення злу. Воно підтримувало і звеличувало те, що не сприяло зростанню, нагромадженню сили, волі до влади, що підривало інстинкт життя. Сам світ християнство розділило на той і цей, на істинний і неістинний, оголосило цей світ неістинним, а життя в цьому світі таким, що має цінність лише в тому, що воно є підготовкою до життя в істинному світі. І тому значимим і гідним в житті є лише те, що є підготовкою до життя того. А це, звичайно ж, не інстинкти, не плоть, а дух, чистий дух, спрямований до бога й такий, що вбиває плоть. Такими є цінності християнства по своїй суті, але церква ще більше підсилила їхню абсурдність, оголосивши священників вищим типом людини. У результаті восторжествували лицемірство і неправда, що підірвали саму віру в Бога й у ще більшій мірі сприяли розвиткові декадансу, породили нігілізм, як характерну рису, прояв декадансу. Нігілізм заперечує всі вищі цінності, підриває віру людини в саму себе, заперечує саму цінність життя, до крайності розвиває песимізм і невір'я. Але нігілізм – це не просте заперечення. Ніцше теж заперечує християнські цінності – це активний нігілізм. Справжній нігілізм – це заперечення без ствердження чогось натомість, це песимізм без якогось проблиску надії, це переконання, що все у світі безглуздо і дарма і тому сам світ безглуздий. Тим самим люди убили Бога, навіть не помітивши цього і зробивши християнські цінності ще більш брехливими, тому що тепер не було навіть формального приводу для їхнього існування. Тим самим нігілізм був доведений до крайнього стану, ставши визначальною рисою декадансу, його вираженням.