Зміст

Вступ

1. Поняття ідеології, її роль у суспільстві

2. Комічне як соціокультурна реальність

3. Комічне як суперечність

Висновок

Вступ

У сучасній політиці не розібратися, якщо не оволодіти достатніми уявленнями про політичну ідеологію. Її складові різноманітні політичні ідеї та концепції в останнє десятиліття завдяки розвитку комунікацій легше і ширше, ніж раніше, поширюються, опановуються масами і стають політичною силою, визначаючи орієнтири і способи дії влади.

Історико-політичний досвід світової цивілізації та національних суспільств показує: в ХІХ - ХХІ ст. політичний процес характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій.

Кожна з них має свої особливості та форми вияву в різні епохи і періоди історичного розвитку і кожній відповідає суспільно-політична думка, діяльність її носіїв, організаційні структури, через які реалізується. Основні суспільно-політичні течії відображають і структуру політичних сил того чи іншого суспільства, що борються за реалізацію поставленої мети. Знання політичних сил та здійснення їх політики, відображення їх мети в політичній думці і політичній діяльності дають змогу визначити та осмислити характер суспільства, політичний режим тієї чи іншої країни, розкрити тенденції розвитку світового співтовариства, системи владних відносин, прогнозувати перспективи і можливості досягнення мети.

Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва, за допомогою ідеологічних категорій обгрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Розвиток сучасного суспільства, громадсько-політична практика викликають інтерес до традиційних політичних течій, їх історії, діяльності.

1. Поняття ідеології, її роль у суспільстві

Слово "ідеологія" вперше було вживано у 1796 р. французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі, який визначив його як нову науку, що вивчає людську свідомість в усіх її аспектах. Найчастіше під цим поняттям розуміється система цінностей чи поглядів, в яких відображається і оцінюється ставлення людей як один до одного, так і до тієї або іншої дійсності. Сукупність же політичних інтересів, ідей, програм та політичних відносин певного класу (групи) з іншими соціальними спільнотами дозволяє ввести в ужиток окремо поняття «політична ідеологія» . Політична ідеологія (від грец. іdеа — поняття і Іоgоs- вчення) — це система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, філософських уявлень, поглядів та ідей на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики. Особливістю політичної ідеології є те, що вона створюється діяльністю певних сил — теоретиків, політичних діячів, учених, які представляють інтереси того чи іншого класу або соціальної групи. Народні ж маси, різні соціальні спільноти безпосередньо участі у цих процесах не беруть, хоча їхні інтереси, уявлення про суспільно — політичне життя є визначальним фактором і найважливішим поживним ґрунтом для її формування. Головним для її збереження структури і забезпечення її функціональної дієвості є системність, скоординованість дій, несуперечливість змісту її елементів, логічна і смислова порядкованість зв'язків і відносин між ними, політична стабільність.

У світовій науковій літературі є кілька критеріїв класифікації політичних: ідеологій. Так, в залежності від втілення в ідеології реальних соціальних чи політичних інтересів називають прогресивні, ліберальні, націоналістичні, шовіністичні та інші ідеології. 

2. Лібералізм

Історично першою світовою політичною ідеологією, що здобула значне поширення серед різних народів планети, посідає лібералізм (від лат. liberalis - вільний). Він сформувався на основі соціальних вчень Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта, І. Канта та інших мислителів ХVII - XVIII ст., і досяг своєї найбільшої теоретичної систематизації та класичної завершеності в ХІХ ст.

Лібералізм - це ідеологічна та політична течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод.

Гаслом «нового лібералізму» стала «держава загального добробуту» з її програмою допомоги найбільш незахищеним суспільним прошаркам на основі активного втручання держави в економічне життя через податки, державну власність, бюджет, планування. Характерною рисою «нового лібералізму» стала активна соціальна політика: доступне всім медичне обслуговування, безкоштовна шкільна освіта, розширення системи соціального забезпечення й т.д.

Економічна платформа неолібералізму заснована на поєднанні механізмів вільного ринку з державним контролем за економічним життям. На зімну забороні державного контролю приходять заохочувальні заходи. Неоліберали розробляють програми роздержавлення власності, виступаючи за народну власність. Вони також вимагають вирішальної децентралізації державного регулювання, свого роду поділу функцій між вищими і нижчими органами державної влади.

Як і раніше, неолібералізм відстоює максимально можливу свободу, пріоритет інтересів і прав людини та родини перед соціальними групами, класами або державою.

Ідеологія політики лібералізму й нині має прихильників. Сучасний ліберальний рух нараховує понад 100 партій з чисельністю понад 3 мільйона членів, більшість яких об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений ще в 1947 р.

В Україні також кілька політичних партій, які дотримуються ліберальної ідеології. Але істотної підтримки виборців на виборах вони не отримують.