2. Визначення торгівлі людьми в законодавстві

У світі ухвалено чимало нормативно-правових актів з протидії тор­гівлі людьми, частину з яких ратифіковано й Україною. Але загально­визнане міжнародне визначення «торгівля людьми» наведено у Прото­колі про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийняту в 2000 році й ра­тифіковану Україною 2004 року. Стаття 3 цього документа встановлює:

1. «торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування чи одержання лю­дей шляхом загрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу у вигляді плате­жів чи вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проститу­ції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусо­ву працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, під­невільний стан або вилучення органів;

b) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті «а» цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із засобів впливу, зазначених у під­пункті «а»;

c) вербування, перевезення, передача, переховування або отримання дитини з метою експлуатації вважається «торгівлею людьми» навіть у тому випадку, якщо вони не пов'язані з застосуванням будь- якого із засобів впливу, зазначених у підпункті «а» цієї статті;

d) «"дитина" означає будь-яку особу, що не досягла 18-літнього віку». Злочин торгівлі людьми має три взаємопов'язані складові:

1. дії – торгівці людьми вербують, перевозять, передають, прихову­ють чи одержують людей;

2. засоби – торгівці людьми під час здійснення дій застосовують погрози силою або силу, або інші форми примусу, викрадення, шахрайство, обман, зловживання владою або уразливістю стано­вища, або підкуп особи, яка контролює іншу особу;

3. мету – метою цих дій і засобів є експлуатація людей.

Поняття «торгівля людьми» існує також і в українсьму нормативно-правовому полі. Власне, Україна однією з перших країн у Європі закріпи­ла поняття «торгівлі людьми» на законодавчому рівні. У грудні 2000 ро­ку в м. Палермо (Італія) Україна підписала Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про запобі­гання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та по­карання за неї, що доповнює Конвенцію, і ратифікувала ці міжнародно-правові документи 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України.

Тобто, як зазначають спеціалісти, ми маємо унікальне правове поле, єдиний правовий механізм співпраці із зазначених питань, єдині стандарти у сфері захисту прав людини та контрольні механізми їх реалізації.

Офіційно поняття «торгівля людьми» в Україні визначено у ст. 149 Кримінального кодексу «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», де перелічено види експлуатації, яким піддаються по­терпілі від торгівлі людьми: «всі форми сексуальної експлуатації, вико­ристання в порнобізнесі, примусова праця або примусове надання по­слуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучен­ня в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над люди­ною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусова вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо».

Для сучасного розуміння торгівлі людьми у вітчизняному законо­давстві окремо дається визначення поняттю «уразливий стан особи». Відповідно до ст. 149 Кримінального кодексу України «під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними влас­тивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір на­сильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімей­них або інших обставин»