• Ризький мирний договір та Україна

Делегація УНР до цих переговорів не була допущена, бо Англія та Франція, настрашені успіхами більшовиків у Польщі, вперто продовжували обстоювати свої позиції щодо України: «немає ніякої України – є лише південь Росії». Не знайшли урядовці УНР порозуміння і в Москві, звідки одержали відповідь Чичеріна, що Росія визнає тільки незалежну Українську радянську республіку, чию делегацію й допущено до переговорів. До того ж лукаво повели себе поляки. Вони також визнали УСРР, чим поставили своїх учорашніх союзників поза ризькими переговорами. Намагалася заявити свій протест проти визначення західними державами долі Галичини делегація ЗУНР, але її також не допустили до участі в переговорах.

Нарешті 12 жовтня 1920 року польський і радянський уряди підписали прелімінарний (попередній) договір. Ним визначалися кордони між Польщею та Україною річкою Збручем, далі Волинню через Острог до впадіння Горині в Прип'ять. З 19 жовтня до 9 листопада встановлювалося перемир'я. Ним успішно скористався Радянський уряд. 10 листопада червона кіннота зробила глибокий прорив на українському фронті неподалік від Могилева-Подільського і змусила українські частини відступити за Збруч. Там українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому завершилася відкрита боротьба на території України. Через тиждень, 16 листопада, була розбита в Криму армія Врангеля. Більшовики на півострові вдалися до політики терору, розстрілявши десятки тисяч військових та цивільних осіб. Відразу після розгрому білогвардійців у Криму, більшовики взялися за знищення своїх недавніх союзників – махновців. Після численних боїв з більшовицькими частинами Н. Махно в кінці серпня 1921 вивів залишки своєї армії в Румунію.

Ніщо вже не могло завадити підписанню мирного договору. І він був підписаний 18 березня 1921 року між Польщею та Росією в Ризі. Польща визнала УСРР, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, а Східна Волинь — Росії. Доля Галичини остаточно не вирішувалася. Аж 1923 року Рада послів у Парижі ухвалила віддати Галичину Польщі з умовою надати цій території автономних прав, чого Польща не виконала. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації мусили діяти в Польщі на нелегальному становищі.

Впродовж такої напруженої боротьби за національне відродження не припиняли своєї діяльності й дипломати України, хоча недоліків у їхній роботі було чимало. Цікаво, що 3 липня 1920 року був оголошений протест Раднаркому РСФРР проти визнання Фінляндією уряду УНР. У серпні 1920 року був укладений оборонний договір між урядами УНР і Кубанської республіки. Петлюра покладав великі надії на прийняття УНР до Ліги націй, яка тоді вже була створена в Женеві. Але 17 грудня 1920 року Ліга націй відхилила клопотання України з цього приводу.

Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Вона була черговий раз розчленована на окремі шматки, що опинилися під владою сусідніх держав. Правобережна та Лівобережна частина України знову потрапила під російську окупацію, а західна – під польську.