Слізний апарат

До слізного апарату відносять слізну залозу і групу додаткових залоз кон'юнктиви.

Слізний апарат виділяє сльозу – прозору рідину зі слаболужною реакцією (pH 7,0 – 7,4), що складається з води (99 %), мінеральних солей (0,9 %) і білків (0,1 %).  Слізна рідина, до складу якої, крім власне сльози, входять муцин і ліпіди, виконує захисну, оптичну та трофічну функцію.  Додаткові дрібні залози забезпечують зволоження очного яблука постійно, тоді як слізна залоза активно продукує рідину тільки в екстремальних умовах (емоції, подразнення чутливих нервових закінчень у слизовій оболонці ока або носа). 

Слізна залоза (glandula iacrimalis) розміщена по верхньозовнішному краю очниці в однойменній ямці лобової кістки (fossa glandulae lacrimalis).  

У ній розрізняють орбітальну (pars orbitalis) і вікову (pars palpebralis) частину.

Вікова частина залози має 3 – 9 вивідних самостійних проток, а також численні протоки, які проходять від орбітальної частини; останні, проходячи через вікову частина слізної залози, що відкриваються у склепінні кон'юнктиви.  Огляду підлягає тільки вікова частина: при піднятті верхньої повіки погляд на кінчик носа можна візуалізувати. 

Виділювана залозами сльоза зволожує поверхню ока, стікає у нижнє склепіння, де утворює слізний струмок (rivus lacrimalis), що впадає в слізне озеро (lacus lacrimalis), на дні якого є слізне м'ясце (camncula lacrimalis).  Такому просуванню сльози сприяють мигальні рухи повік.  Слізна залоза починає функціонувати у кінці другого місяця життя.  До цього віку під час плачу сльоза не виділяється. 

Слізні шляхи починаються слізними точками (punkta lacrimalis), переходять у слізні канальці (canaliculi lacrimalis), а потім у слізний мішок (saccus lacrimalis), що закінчується носослізною протокою (ductus nasolacrimalis).  

Слізні точки (Punctum lacrimale) розміщені на вершині слізних сосочків верхньої і нижньої повіки, повернені всередину ока і занурені у слізне озеро.  

У слізних канальцях розрізняють вертикальну та горизонтальну частину; поступово зближуючись, вони утворюють загальне устя і відкриваються у слізний мішок.  

Слізний мішок (saccus lacrimalis) розміщені у кістковій однойменній ямці між переднім і заднім коліном внутрішньої спайки повіки, охопленої м'язом Горнера (m.  Ногпегі).  Всередині мішок покритий багатошаровим плоским епітелієм, під яким міститься шар залозистої тканини, зовні – шаром щільної волокнистої тканини.  Слізний мішок переходить у носослізну протоку (ductus nasolacrimal), що відкривається під нижньою носовою раковиною на відстані 3 – 3,5 см від зовнішнього отвору носа.   Відтік слізної рідини з кон'юнктивального мішка (saccus conjunctivalis) у ніс відбувається постійно внаслідок:

а) мигальних рухів повік;

б) капілярного тяжіння рідини у слізних шляхах (сифонний ефект);

в) перистальтичної зміни діаметра канальців;

г) присмоктувальної здатності слізного мішка;

д) негативного тиску, що утворюється в порожнині носа під час

вдиху. 

Кровопостачання ділянки слізних органів відбувається через систему очної артерії – гілку внутрішньої сонної артерії, а також через зовнішнью верхньощелепну артерію – гілку зовнішньої сонної артерії.  Гілки цих артерій добре анастомозують між собою. Найбільш великі з судин – кутова артерія (a.  angularis) і артерія спинки носа (a.  dorsalis nasi), Вени супроводжують артеріях.  

Відтік крові відбувається через лицьові вени і вени очниці. 

Іннервація слізної залози здійснюється секреторними волокнами слізного нерва (n.  lacrimalis), що є гілкою очний нерв (n.  ophthalmicus).  

Чутливу іннервацію у ділянці внутрішнього кута ока до слізного мішка і усієі носослізної протоки здійснють перша і друга гілки трійчастого нерва, рухову іннервацію – лицевий нерв.