ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………………..…. 3

ТЕМА 1. АНАТОМО–ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНА ЗОРУ..………..5

ТЕМА 2. ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНА ЗОРУ…………..……. 25

ТЕМА 3. РЕФРАКЦІЯ ТА АКОМОДАЦІЯ…………………………………..………..42

ТЕМА 4. ЗАХВОРЮВАННЯ ПОВІК ТА ОРБІТИ……………………………..……..51

ТЕМА 5. ЗАХВОРЮВАННЯ СЛІЗНИХ ОРГАНІВ…………………………..………64

ТЕМА 6. ПАТОЛОГІЯ М’ЯЗОВОГО АПАРАТУ ОКА……………………..……….69

ТЕМА 7. ЗАХВОРЮВАННЯ КОН’ЮНКТИВИ………………………………………76

ТЕМА 8. ЗАХВОРЮВАННЯ РОГІВКІ ТА СКЛЕРИ…………………………..….…94

ТЕМА 9. ЗАХВОРЮВАННЯ СУДИННОЇ ОБОЛОНКИ…………………….……..108

ТЕМА 10. ГЛАУКОМА………………………………………………………….………115

ТЕМА 11. ЗАХВОРЮВАННЯ КРИШТАЛИКА……………………………………138

ТЕМА 12. ЗАХВОРЮВАННЯ ЗОРОВОГО НЕРВА……………………………….145

ТЕМА 13. ЗАХВОРЮВАННЯ СІТКІВКИ……………………………………………157

ТЕМА 14. ЗМІНИ ОРГАНА ЗОРУ В УМОВАХ ЗАГАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ………………………………………………………………………….169

ТЕМА 15. ТРАВМИ ОРГАНА ЗОРУ…………………………………………………..186

ТЕМА 16. ОФТАЛЬМООНКОЛОГІЯ ……………………………………………….200

ТЕМА 17. НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА В ОФТАЛЬМОЛОГІЇ………………..208

ТЕМА 18. ОФТАЛЬМОФАРМАКОЛОГІЯ…………..………………………………221

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………….…….…………231

Перелік умовних скорочень

ВОТ – внутрішньоочний тиск

Visus – гострота зору

OD – праве око

OS – ліве око

MS – mean sensitivity – середня світлочутливість сітківки

MD – mean defect – середня глибина дефекту

LV– loss variance – індекс варіабельності зниження світлочутливості

CLV– corrected loss variance – коригована варіабельність зниження світлочутливості

RF – reliability factor – ураховує ступінь вірогідності дослідження

УБМ – ультразвукова біомікроскопія

ШОЛ – штучна окулярна лінза

ОКТ– оптична когерентна томографія

ГЗН – голівка зорового нерва

ДЗН – диск зорового нерва

Дптр – діоптрія

ЛТК – лазерна термокератопластика

ТКК – термокератокоагуляція

ВГД – вертикально-горизонтальна девіація

АК – алергічні кон'юнктивіти

ІФА – імуноферментний аналіз

МФА – метод флуоресціюючих антитіл

ПЛР – полімеразна ланцюгова реакція

НПЗП – нестероїдні протизапальні засоби

ССО – синдром <<сухого ока>>

СП – сльозової плівки

ТВОТ – толерантний внутрішньоочний тиск

ВОР – внутрішньоочна рідина

IKE – іридокорнеальний ендотеліальний синдром

ПВГ– первинні вроджені глаукоми

ЗДЗН – застійний диск зорового нерва 

ПЕЧ – поріг електричної чутливості

КЧЗМ – критична частота злиття мигання

ОЦАС – оклюзія центральної артерії сітківки

ОЦВС – оклюзія центральної вени сітківки та її гілок

ЦД – цукровий діабет

ДР – діабетична ретинопатія

ІРМА – інтраретинальні мікросудинні аномалії

ГК – глюкокортикоїди

Тема 1. Анатомо–фізіологічні особливості органа зору

Око (oculus-лат. назва; ophthalmos-грецька назва) закладене в очній ямці.

Очна ямка, або орбіта, - парне поглиблення в черепі, де розміщене очне яблуко з його допоміжним апаратом (судини, нерви, м'язи, клітковина, фасції, слізні залози, сполучна оболонка і частина сльозопровідних шляхів). Глибина очниці дорослого становить 4 см, ширина входу в очну ямку - 4 см, висота - 3,5 см.

Стінки орбіти:

• верхня;

• нижня;

• медіальна;

• латеральна.

Чим утворена кожна з них?

1. Верхня стінка утворена очною частиною лобної кістки; малими крилами клиноподібної кістки.

2. Нижня стінка утворена очною частиною верхньої щелепи, виличною кісткою, очним відростком піднебінної кістки.

3. Латеральна утворена очною поверхнею великих крил крилоподібної кістки, виличною кісткою.

4. Медіальна стінка утворена лобним відростком верхньої щелепи, слізною кісткою, очною пластинкою решітчастої кістки, тілом клиноподіб­ної кістки і очною частиною лобної кістки.

Очна ямка межує із зовнішньою стінкою носової порожнини, а саме з решітчастим лабіринтом; зверху – з очною частиною передньої черепної ямки, де розміщується лобна частка мозку, з лобною пазухою лобної кістки. Зовні межує зі скроневою ямкою, знизу – з верхньою стінкою гайморової па­зухи верхньої щелепи.

Очне яблуко – складається з трьох оболонок і внутрішнього очного ядра. Є такі три оболонки:

• зовнішня (фіброзна оболонка);

• середня (судинна оболонка);

• внутрішня (сітчаста оболонка, або сітківка).

Зовнішня оболонка розміщується ззовні навколо ока, відіграє механічну роль, тобто виконує захисну функцію і є опорою ока. Розрізняють два відділи цієї оболонки:

• передній відділ (рогівка);

• задній відділ (склера).

Навколо очей розміщені три пари окорухових м'язів. Одна пара повертає око вліво та вправо, інша – вгору та вниз, а третя обертає його відносно оптичної осі.

Рогівка (cornea) – це передня частина фіброзної оболонки очного яблука. Рогівка має форму опукло–вгнутої лінзи. Її краї товщі, ніж центральний відділ. Для підтримки прозорості рогівки необхідна цілісність епітелію та ендотелію. Нерви рогової оболонки зв’язані із циліарними нервами. В епітелії центральної частини рогівки нервових закінчень значно більше, ніж на її периферії. Радіус кривизни передньої поверхні рогівки становить в середньому 7,6–7,8 мм, задньої поверхні – приблизно 6,8 мм.

Гістологічна будова:

1. Епітеліальний шар.

2. Боуменова мембрана.

3. Строма.

4. Десцеметова мембрана.

5. Ендотелій.

Рогівка не має власних судин, вона живиться завдяки перикорнеальній судинній сітці, волозі передньої камери та тканинному диханню (кисень із повітря проникає через епітелій у напрямку до передньої камери, а вуглекислота – з передньої камери).

Камерна волога (humor aquosus) утворюється із плазми крові шляхом дифузії із судин циліарного тіла. Склад камерної вологи постійно змінюється в міру просування камерної вологи від циліарного тіла до шлемового каналу.

У людини добре вивчено склад рідини передньої камери: ця рідина є більш кислою, ніж плазма, вона містить більше хлоридів, молочної та аскорбінової кислот, гіалуронової кислоти (у плазмі крові її немає), Na і К, сечовини та глюкози. Кількість білків не перевищує 0,02 %. Питома вага водянистої вологи 1,005 г/мл.

Райдужка –  (лат. iris) передня частина судинної оболонки ока, що проглядається через прозору рогівку. У центральній частині райдужки є отвір – зіниця. Зіниця звужується при збільшенні яскравості об’єктів, що спостерігає око, і навпаки розширюється, якщо яскравість зменшується та в око потрапляє менше світлового потоку. Таким чином, цей орган виконує функцію діафрагми оптичної системи ока.

Зіниця обмежена зіничним краєм райдужки. Зовнішній війковий край з’єднується із війковим тілом і склерою за допомогою гребінчастої зв’язки.

Передня поверхня райдужки звернена до рогівки, задня – до кришталика.

Зовнішній край райдужки називається циліарним краєм (margo cilliaris), є продовженням циліарного тіла, розміщений на місці переходу рогівки в склеру (лімб). Внутрішній край райдужки називається зіничним краєм (margo pupillaris).

У стромі райдужки розміщені кровоносні судини. Клітини задньої частини строми збагачені пігментом, що зумовлює колір райдужки («колір ока»). За великої кількості пігменту колір райдужки може бути коричневим, карим або навіть чорним. Якщо пігменту мало, райдужка буде мати світло-сірий або світло-блакитний колір. За відсутності пігменту (у альбіносів) колір райдужки є червоним, оскільки через неї просвічуються кровоносні судини.

У райдужці розміщено два м'язи–антагоністи: м'яз–звужувач зіниці та м'яз–розширювач зіниці. Вони регулюють розмір зіниці й відповідно кількість світла, що попадає на сітківку.

М'яз-звужувач зіниці (лат. musculus sphincter pupillae) отримує  парасимпатичну  іннервацію від окорухового нерва  (ІІІ пара черпно–мозкових нервів). Розміщений біля зіничного краю райдужки, має циркулярну форму. У медичній практиці звуження зіниці називається –міозом, розширення – мідріазом.

М’яз–звужувач зіниці знаходиться у задній частині тіла райдужки, навколо зіниці.

М'яз-розширювач зіниці (лат. musculus dilatator pupilae) одержує  симпатичну  іннервацію від симпатичного стовубура. Має віялоподібну форму, розміщений біля циліарного краю райдужки.

Обидва м'язи складаються із гладких м'язових волокон.

Циліарне, або війкове тіло (лат. Corpus ciliare від лат.  Cilia війка)  – циліарне тіло являє собою замкнене кільце, розміщене під склерою між райдужкою і, власне, судинною оболонкою. Циліарне тіло не доступне для огляду, оскільки сховано за райдужкою. На меридіональному зрізі циліарне тіло має вигляд трикутника. Місце переходу хоріоїдеї у війкове тіло збігається з місцем переходу зорової частини сітківки в сліпу та називається зубчастим краєм (ora serrata).

Від внутрішньої частини кільця у бік кришталика відходять циліарні відростки (processus ciliares). Сукупність відростків являє собою циліарну корону (corona ciliaris).

Від цих відростків відходять радіально дуже тонкі волокна (зонулярні волокна, fibrae zonulares), що прикріплені до екватора кришталика. Сукупність цих волокон називається цинновою зв’язкою, або війчастим пояском (zonula ziliaris).

У товщі циліарного тіла розміщені гладкі міоцити циліарного м’яза (війкового м'яза, musculus ciliare). У м'язі виділяють меридіональні (поздовжні), радіальні та циркулярні волокна.

Циліарний м'яз інервується окоруховим нервом (ІІІ пара черепно-мозкових нервів). Переключення парасимпатичних волокон здійснюється у циліарному вузлі. Чутливі волокна відходять від циліарного тіла у вигляді коротких і довгих циліарних нервів, які є гілками трійчастого нерва (V пара черепно-мозкових нервів).

Від м'яза циліарного тіла  відходять тонкі волокна – циннові зв'язки, які удержують кришталик. Циліарний м'яз скорочується і розслабляється, що змінює натяг зв'язок і відповідно фокус (кривизну) кришталика. Цей процес має назву акомодації і забезпечує нам можливість дивитись на далекій та близькій відстані. Із віком ця властивість втрачається і зазвичай після 40 років виникає необіхідність в окулярах для читання.

Судини циліарного тіла продукують внутрішньоочну рідину із незмінним хімічним складом, що циркулює у межах передньої, задньої камери і порожнини ока та забезпечує поживними речовинами передні відрізки ока. Внутрішньоочна рідина створює внутрішньоочний тиск, порушення її продукції чи відтоку є причиною глаукоми.

Болі, викликані спазмом циліарного тіла, можуть обумовлюватися запаленням передніх відділів ока. Запалення війкового тіла називається циклітом.

Під час значного зниження секреції війчковим тілом водянистої вологи зменшується внутрішньоочний тиск і настає атрофія очного яблука.

Судинна оболонка – хоріоїдеа (Choroidea) починається від зубчастої лінії і проходить до отвору зорового нерва. У цих місцях вона міцно з'єднана зі склерою і пухко прикріплена до неї у ділянці екватора поблизу входів у судинну оболонку судин і нервів. Рештою площі вона прилягає до скле­ри, відмежовуючись від неї супрахоріоїдальним простором (він закінчуєть­ся за  3 мм від лімба спереду і поблизу виходу зорового нерва ззаду; належить до лімфатичних). У ньому розміщені судини й нерви, відбу­вається відплив очної рідини за межі ока. Відповідно до гратчастої пла­стинки склери в судинній оболонці є отвір для виходу волокон зорового нерва.

Судинна оболонка складається з 5 шарів, основу яких становить тонка сполучнотканинна строма з еластичними волокнами.

На межі зі склерою розміщена супрахоріоїдея. До середини від неї є шар великих венозних судин, де почина­ються вортикозні вени. Кількість пігменту в цьому шарі визначає колір очного дна.

У наступному шарі середніх судин (артерії та вени) пігменту менше.

Хоріокапілярний шар відокремлений від зовнішніх шарів сітківки тонкою склистою пластинкою (membrana еlastica), на якій розмішені міцно з'єднані з нею клітини пігментно­го епітелію сітківки.