2.2. Розвиток державницьких ідей в середовищі українських політичних діячів

Український національний рух не був обмежений якоюсь однією суспільною верствою і сягав до індустріального робітництва. Однак найприхильніше його сприйняли середні суспільні ланки: заможне селянство, сільська інтелігенція й напівінтелігенція та дрібна буржуазія, що народжувалась. І.Лисяк-Рудницький вказує на те, що серед населення України діяли також інші сили, які, не будучи тотожні з національним рухом, мали це саме спрямування й мету і, немов притягнуті непереборним тяжінням, врешті злилися з ним. Велике значення національного руху полягало в тому, що він відіграв роль катачізатора⁶. Про це засвідчує хроніка подій.

Розділ ііі. Формування Центральної Ради як органу Української революції та державотворення

3.1. Склад Центральної Ради

"Центром, де протягом року кувалась українська державність, витвором українського народу, української демократії" стала Українська Центральна Рада, що була утворена 20 березня 1917 року⁷.

У назві цього верховного виборного органу не встановились єдині підходи. Одна частина істориків вживає термін "Центральна Рада", інша – "Українська Центральна Рада". На мою думку, друга назва є правильною, офіційною. М.Грушевський, наприклад, писав: "Недалеко ... той момент, коли Українська Центральна Рада, як верховний орган України, буде мати змогу передати свої функції суверенному органу Української Народної Республіки, Установчим Зборам. У заголовках усіх чотирьох Універсалів як законодавець означається Українська Центральна Рада⁸.

3.2. Юридичне оформлення та перші укази українського парламенту

22 березня ЦР видала відозву до українського народу. В ній вже вгадується її намір представляти інтереси українського народу. Проте кінцева мета національно-визвольного руху або замовчувалась взагалі, або викладалася в завуальованій, абстрактній формі, йшлося про надмірні сподівання на Російські Установчі Збори. Вимоги національної програми ставилися в обмеженій, переважно культурницькій площині.

Розділ іv. Соціально-економічна і культурна політика Центральної Ради

4.1. Перетворення в соціальній і економічній сферах

Після проголошення УНР перед ЦР постали величезні завдання від розв'язання яких залежала доля відродженої української держави. Вони стосувались, насамперед, перебудови економічних, соціальних відносин відповідно до нових умов, пов'язання цієї перебудови з національним будівництвом так, "щоб воно було органічним впливом, а не зовнішньою українофільською приставкою"⁹.

Тим часом ЦР на початку змагань за національно-державне відродження надіялась, що розв'язання соціально-економічних проблем, як і вже встановлених громадсько-політичних свобод, відбудеться у загальноросійському демократичному руслі. Це усвідомлене сподівання, думається, сильно підкріплювалось демократичним побоюванням, щоб "не викликати різницю між представниками партій і груп" у новоствореному національному центрі.

Висновки

У результаті вивчення обраної теми можна висловити такі висновки:

По-перше, втрачена українським народом державність ніколи, зафіксувала історія, не зникла з його духовного життя історичної пам’яті. Важливим чинником, що сприяв матеріалізації української ідеї, піднесенню національної свідомості українців й інших народів стала І-світова війна, на завершальній стадії якої громадні соціальні і визвольні процеси впліталися в рух війни. Яскравим виявом цього став вибух 8 березня 11917 року революції в Росії, яка змела царське самодержавство. Російська політична еліта прагнула, як засвідчують документи, відродити підточену Російську імперію і оновленням її сил придушити революційні змагання України й інших народів. Українська революція, що почалася, носила національний, демократичний і соціальний характер. Революція в Росії завершилась приходом більшовиків, а в Українська – призвела до проголошення самостійності України.