Розділ і. Джерела та історіографія дослідження

1. Джерела роботи

Джерельна база дослідження охоплює всі види історичних джерел. насамперед, опубліковані в Україні і за кордоном. Особливе місце серед названого виду джерел посідає нещодавно опублікований збірник документів і матеріалів, що відображають діяльність ЦР та її виконавчих органів, а також в ньому вміщено протоколи засідань Центральної та Малої Рад, ухвалені документи тощо. Перший його том охоплює період з березня по грудень 1917 р. У роботі використано радянські документальні видання, співтворців новітньої української держави, її сучасників та противників¹. Цінним джерелом є мемуари політичних діячів доби Центральної Ради. В першу чергу це спогади керівників УЦР – М.Грушевського² – та Генерального Секретаріату – В.Винниченка³, а також видатного українського вченого та політика, заступника голови Ради в перші тижні її існування, Д.Дорошенка⁴. Потрібно відзначити, однак, що для всіх цих спогадів характерні типові для мемуарних джерел недоліки – прагнення показати себе та свої дії з якомога кращого боку, а вину за помилки і невдачі перекласти на плечі опонентів. Тому, наприклад, Дмитро Дорошенко звинувачує соціалістичні партії у тому, що вони замість розбудови держави займались безвідповідальною агітацією, закликаючи до соціальних змін. Водночас у своїй праці з історії Української революції він змушений був визнати, що будь-яка агітація, що не торкалася проблем зміни суспільного (а не лише національно-територіального) устрою була в 1917 році заздалегідь приречена на невдачу. Крім особистих мотивів, впливали на мемуаристів і інші чинники; так, М.Грушевський свої спогади писав вже після повернення в Радянський Союз, що безумовно, не могло не позначитись на їх загальній спрямованості.

2. Історіографія проблеми

Досить чисельною є історіографія проблеми. Потрібно зазначити, що, на відміну від багатьох інших питань історії революції, що взагалі ігнорувались в радянській історіографії, оминути мовчанням створення та діяльність Центральної Ради радянські історики не могли. Тим не менш, при висвітленні цієї тематики вони намагались реалізувати ряд завдань, спричиняючи внутрішні суперечності у своїх праця. Так, з одного боку, дослідники намагались показати несправедливість національної політики Тимчасового уряду, яку засудив свого часу Ленін, з іншого, доводили антинародність, „дрібнобуржуазність” та інші „гріхи” Центральної Ради. Показово, до речі, що слідом за Леніним радянські історики іменували український орган не Центральною, а Київською Радою, немов би відмовляючи їй у всенародному представництві. Зокрема, типовою щодо цього є стаття в енциклопедії „Гражданская война и интервенция в СССР”⁵.

Розділ іі. Національно-демократична революція і тактика політичних сил України

2.1. Вплив і-світової війни та Лютневої революції на розвиток українського національного руху

Початок XX ст. як простір історичного життя людства - феномен дивного динамізму в пошуках нових шляхів розвитку Соціальна енергія цього періоду "прорвалась" у світову війну, що точилась продовж 1914-1918 рр між двома ворогуючими блоками – Антантою (Англія, Франція Росія) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угоршина, Італія). У війну було втягнуто 34 держави і понад 1 млрд. жителів земної кулі.