Управління знаннями

Інформаційна технологія Розділ менеджменту

Програмне забезпечення

для реалізації завдань:

• зберігання

• формування

• пошуку

• аналізу

• групового використання документів, даних і знань

Стратегія управління підприємством, яка забезпечує інтегрований підхід до:

• створення

• організації

• використання

• збільшенню інтелектуальних і інформаційних ресурсів підприємства

Рис. 5.2. Дуалізм поняття „управління знанями”

Зміст внутрішньофірмового управління знаннями чітко розкриває у своїх дослідженнях Б. Мільнер. Він виділяє 3 блоки або функції внутрішньофірмового управління знаннями: виробництво знань, їх розподіл та використання (рис. 5.3).

Спрямування процесів

Зовнішнє Внутрішнє

Використання знань

-Навчальний та іноваційни йклімат (низький рівень страху, стимули)

- Завдання управління персоналом (планування робочих місць, гнучкий стиль управління, планування кар’єри і т.п)

- Управління якістю

- Знання – як фактор створення цінностей (продукції, послуг)

Розподіл знань

- Управління кваліфікацією;

- Знання в інституціональному вигляді;

- Комунікаційні структури і потоки;

- Заходи, що запобі-гають деградації знань (структурна і соціальна блокади, боротьба з устарівнням і втратою знань)

Виробництво знань

• Ідентифікація знань та їх підсистем;

• Придбання знань (можливі джерела);

• Розвиток знань (соці-ально-наукова страте-

гія навчання та іновацій

- Відтворення знань

(підтотування заміни)

Управління передачею знань

Управління передачею знань

Забезпечення (бюджету, банків даних, організаційного проектування)

Контроль (облік витрат, облік людських ресурсів, розрахунок ефекту знань)

Рис. 5.3. Зміст внутрішньофірмового управління знаннями за Б. Мільнером

Питання 3. Сутність організації, що самонавчається та характеристика її головних концепцій

Термін «організації, що навчаються» (learning| companies|)|виучують|, що широко розповсюдився|поширювався| в Європі і США в 1990-і рр., в Україні став відомий порівняно недавно. Одна з відомих у нас концепцій організації, що навчається|виучує|, належить американцеві П. Сенге. Інша, європейська, була розроблена декількома авторами: Т. Бойделом, Н. Діксоном і П. Сенджем.

Хоча з першої публікації концептуальної роботи П. Сенге «п'ятий елемент», в якій він розкриває особливості самонавчальної організації, пройшло|минало| вже більше 20-ти років, серед учених як і раніше немає єдиної думки щодо того, що вкладати в це поняття.

Найбільш поширені визначення самонавчальної організації приведені нижче (таблиця. 5.2).

Спираючись|обпиратися| на досвід|дослід| передових підприємств, можна сказати, що якщо ми дійсно хочемо створити організацію, що навчається|виучує|, то треба починати|розпочинати| з кінця. Замість того щоб|аби| вкладати великі гроші в навчання|вчення| на „мод­них”| курсах, слід|прямує|, по-перше, переконатися в тому, що організація «налаштована на інноваційну хвилю», що персонал отримає|одержуватиме| можливість|спроможність| реалізувати|втілювати| на практиці нові ідеї і знання, що у нього є право на помилку і що їх нові знання будуть затребувані|зажадати|, а інновації — підтримані і гідно оцінені.

Таблиця 5.2

Підходи до визначення самонавчальної організації

Автор	Визначення самонавчальної організації
1. П. Сенге	Самонавчальна організація - це група співробітників, що постійно розвивають свої здібності створювати те, що вони хочуть створювати.  Самонавчальна організація – це організація,в| якою не можна не вчитися, тому що|бо| навчання|вчення| вплетене в повсякденні операції. У сучасних умовах швидкість, з якою організація навчається, може стати єдиною утримуваною конкурентною перевагою.
Продовження табл. 5.2
2. Т. Бойдел, Н. Діксон і П. Сендж	Самонавчальна організація - це організація, в якій відбувається не просто накопичення знань, а осмислений розвиток уміння їх використовувати.
2. А. Лузін	Самонавчальна організація - це організація, здатна|здібна| повсякденно набувати|придбавати| знань зі|із| всіх можливих джерел, переробляти і переводити|перекладати| їх в дію. Самонавчальна організація - це не нова модель побудови і розвитку підприємства, а швидше комбінація передових управлвнських інструментів, зведених воєдино.

Практикою організацій, що самонавчаються вже напрацьовані певні принципи, сутність яких зводиться до наступного:

• Навчатись швидше, ніж конкуренти;

• Навчатись всередині організації (один у одного, у робочих груп);

• Навчатись за межами організації (у постачальників і споживачів);