Тема 5. Когнітивність – як передумова стратегічного розвитку підприємства

1. Роль знань у розвитку сучасної організації

2. Поняття знань та їх класифікація

3. Сучасні підходи до управління знаннями

4.Сутність організації, що самонавчається та характеристика її головних концепцій

Питання 1. Роль знань у розвитку сучасної організації

Термін «управління знаннями» був введений|запроваджувати| Карлом Віїгом - американським| ученим і консультантом по управлінню і вперше|уперше| використаний в 1987 р. в його виступі|вирушанні| на конференції в Швей­царії, Міжнародною організацією праці, що проводилася, під егідою ООН. З того часу цей термін, що позначав|значив| систематичне формування, оновлення і застосування|вживання| знань з метою макси­мізації| ефективності підприємств, обійшов весь світ, став предметом різносторонніх досліджень і обговорень, увійшов до практики багатьох підприємств як нового вигляду управлінської діяльності| і нова функція управління. Значущість управління знаннями| з|із| кожним роком зростає, відображаючи|відбивати| об'єктивні вимоги розвитку науковоємкого|наукоємного| виробництва, інформатизації суспільства|товариства| і підвищення ролі людського потенціалу.

У сучасних умовах інтелектуальний капітал стає головним джерелом створення|створіння| стійких конкурентних переваг підприємств, посилення їх потенційної цінності і задоволення споживчого попиту, що динамічно розвивається. Спочатку управління знаннями розглядалося|розглядувало| як феномен, що має відношення лише до тих галузей і виробництв, для яких характерні|вдача| так звані високі технології, виготовлення нових зразків|взірців| продукції безпосередньо на базі конкретних наукових досліджень| і технічних розробок, технологічні новації. Одна­к практика спростувала такий вузький підхід до ефективного управління|, довівши, що не може бути галузей, виробництв і підприємств, які не використовують інтелектуальний капітал у виготовленні продукції, наданні|виявленні| послуг і самих методах управління|. Інноваційні процеси - це неодмінна умова розвитку всіх сфер діяльності в епоху технологічної і інформаційної революцій.

В даний час|нині| цінність роботи, що виконується людьми, і вартість продукції і послуг, що продаються компаніями всіх галузей, багато в чому визначаються знаннями і інформацією, закладеною в них. Підприємства повинні навчитися управляти знаннями|, тому що|бо| знання, з одного боку, перетворилися на найбільш важливий|поважний| продукт і, з іншого боку, ефективне використання знань є|з'являється| ключовим|джерельним| чинником|фактором| у вивченні потреб ринку і їх задоволенні найбільш інноваційним способом. Все більша кількість підприємств стають організаціями|, що навчаються|виучують|, розвивають свої інтелектуальні активи і наймають вищих посадових осіб по управлінню знаннями. Загально визнано, що знання є|з'являються| джерелом продуктивності, інновацій і конкурентних переваг. Багато менеджерів розуміють|, що на відміну від витрат|затрат| фінансового капіталу використання знань веде до їх примноження і на відміну від натуральної сировини знання не втрачаються (чим більше вони розподіляються, тим біль­ше| виробляється|виробляє| продукції).

Поворотне значення в економічній теорії і практиці, в орієнтації управлінських методів і оцінці ефективності має| те, що знання стають активами організації, що вимагають систематичної оцінки, дбайливого відношення|ставлення|, розповсюдження|поширення| і використання.

Оскільки коріння знань закладене в досвіді|досліді| і інтелектуальних| можливостях|спроможностях| людини, в його соціальному контексті, успішне управління ними можливо тільки|лише| при уважному відношенні|ставленні| до людини, до культури і організаційної структури.

В останні десятиліття в структурі загального|спільного| фонду|фундації| розвитку підприємств, що складається з інвестицій у фізичний капітал (основні засоби|фундації|), а також вкладень в так званий людський капітал (витрати на освіту|утворення|, підготовку і перепідготовку кадрів, охорону здоров'я і НДДКР), стала стрімко| збільшуватися частка|доля| останніх компонентів, пов'язаних із зростанням ролі людського чинника|фактору|. Якщо на початку XX століття в індустріально розвинених країнах основні засоби|фундації| за вартістю більш ніж удвічі|вдвічі| перевищували розміри накопичених інвестицій в людину, то в теперішній| час співвідношення відмічених компонентів сукупного капіталу є якісно іншим.

Сучасні господарські системи все більш трансфор­муються| в економіку знань. Використання знань примножує|множить| результати господарської діяльності набагато ефективніше, ніж застосування|вживання| будь-якого іншого виробничого чинника|фактору|. На постіндустріальному просторі, найважливішим ресурсом виявляється|опиняється| не традиційний географічний простір|простір-час| із|із| за­кріпленими| на ньому виробничими потужностями, а інтелект і фінанси, що не знають матеріальних меж|кордонів| і вільно переміщуються| шляхом використання інформаційних технологій.

Перехід від індустріального суспільства|товариства| до постіндустріального і інтенсивний розвиток інформаційних технологій скорочують значення чинників|факторів| природного і соціального середовища|середи|, але|та| підсилюють|посилюють| роль творчих сил особи|особистості|, що бере участь у виробничій діяльності. З цієї причини ефективність сучасної економіки|, включаючи прогрес матеріального виробництва, все біль­шою| мірою визначається інтелектуально-творчим потенціалом і інформаційними ресурсами, ніж традиційними чинниками|факторами| економічного розвитку індустріального суспільства|товариства|.

Глобалізація ринків і швидке розповсюдження|поширення| інформаційних| технологій трансформують економіку. По оцінках, основу більше половини валового внутрішнього продукту країн з|із| розвиненою ринковою економікою складають інтелектуальні знання|. Сюди відносяться такі галузі, як телекомунікаційна, виробництво обчислювальної техніки, розробки програмного забезпечення, фармацевтика, виробництво медичної техніки, освіта|утворення|, розробка біотехнології, генна інженерія і цілий ряд|лава| інших. За останні два десятиліття високотехнологічні галузі| майже подвоїли обсяг|обсяг| вироблюваної продукції, а власне наукоємкі|наукоємні| галузі розвиваються ще швидше. Причому найбільший потенціал розвитку мають інноваційно керовані галузі, де впровадження нововведень|новин| і адаптивність до ринку є|з'являються| новими джерелами конкурентних переваг. У цих умовах відбуваються докорінні зміни в критеріях оцінки ефективності управління|. Ними тепер стають вимірники стану|достатку| ресурсів:

• інтелектуального капіталу;

• інвестиційній активності;

• задоволеності запитів споживача;

• повноти і комплексності використання інформаційних технологій;

• впливи ефективних комунікацій;

• розвитку людських ресурсів;

• можливостей|спроможностей| адаптації до змінного середовища|середи|.

В даний час|нині| на частку нових технологій в країнах з|із| розвиненою ринковою економікою доводиться|припадає| до 85% приросту вало­вого| внутрішнього продукту.

Джерелом економічного підйому можуть бути насамперед|передусім| знання, інтелектуальна творчість і інновації, які| повинні переважати не тільки|не лише| у виробництві, але і в управлінні|. Про те, за якими напрями|направленнях| відбуваються|походять| зміни в управлінні під впливом розробки і використання нових тех­нологій|, свідчать|засвідчують| дані таблиці 5.1.

Таблиця 5.1