4. Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії птк

У визначенні ландшафту, що було розглянуто у першому питанні теми, підкреслюється, що ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. З іншого боку, який у визначенні не згадується, будь-який ландшафт одночасно є частиною ПТК більшого рангу, тобто більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК – фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об’єднання або продукт інтеграції ландшафтів. Єдність цих двох особливостей просторової диференціації ландшафтів обумовлює його специфічне вузлове положення в ієрархії ПТК.

Існує дві основні закономірності просторової диференціації географічної оболонки – зональність і азональність. Зональність зумовлена нерівномірним територіальним розподілом тепла (сонячної радіації) і вологи (атмосферних опадів) і проявляється у послідовній зміні ПТК у горизонтальному або вертикальному напрямку. У якості зональних ПТК виділяють географічні пояси і природні зони. Ландшафт, як досить значна частина природної зони, несе в собі її риси і в цьому розумінні є зональним ПТК. Так, наприклад, зональними ознаками Димерсько-Макаровського ландшафту, що розташований в межах зони мішаних лісів, є хвойно-широколистяні ліси і дерново-підзолисті ґрунти, які характерні лише для цієї зони. А зональними ознаками Трипільського ландшафту, що є сусідом Димерсько-Макаровського ландшафту, але розташований в межах лісостепової зони, є широколистяні ліси та опідзолені і типові чорноземи.

Азональність зумовлена різною тектонічною, геоморфологічною і літологічною будовою земної кори і проявляється у формуванні різних за розмірами і складністю будови ПТК в залежності від відмінностей тектонічної структури, рельєфу і гірських порід, незалежно від зональних особливостей території. У якості азональних ПТК виділяють фізико-географічні країни, області і райони. Ландшафт є складовою частиною фізико-географічного району і в цьому розумінні є азональним ПТК. Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт сформувався на моренно-воднольодовикових відкладах, а Музичанський ландшафт, що є його сусідом і відноситься до тієї ж самої зони мішаних лісів, – на лесових відкладах. Відрізняються вони і за рельєфом.

Ландшафт, таким чином, є продуктом формування і зональних, і азональних чинників і являється однорідним в зональному і азональному відношеннях. Ця властивість не притаманна жодному з більших за ландшафт ПТК, складовою частиною яких він являється.

Проте однорідність ландшафту в зональному і азональному відношеннях не виключає його внутрішню неоднорідність. Ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. І оскільки ландшафт розчленовується на різні фації, урочища і місцевості (див. тему № 4) він, звичайно, є внутрішньо неоднорідним. Ця неоднорідність обумовлюється виключно азональними факторами – поділом території на окремі ділянки, що відрізняються за рельєфом і літологічним складом гірських порід. Проте окремі морфологічні частини ландшафту (фації, урочища і місцевості), як відмічав В.Б.Сочава, не дають повної уяви про місцеву структуру географічного середовища і в силу цього не можуть розглядатися як основні таксономічні одиниці в ландшафтній ієрархії. В мозаїці фацій або урочищ ландшафту можна зустріти такі, що не типові для даного регіону. Лише всі урочища або фації ландшафту, що взяті у сукупності, тобто як єдиний ландшафт, дають цілісну уяву про фізико-географічну специфіку тій чи іншої території.

Приклад, що підтверджує ствердження В.Б.Сочави, знайти неважко. Так, в Димерсько-Макаровському ландшафті серед характерних для Українського Полісся урочищ моренно-воднольодовикової рівнини зустрічаються урочища лесової рівнини з опідзоленими чорноземами, що не характерні для зони мішаних лісів, але є домінуючими для північної частини лісостепової зони. В той же час у лісостеповому Трипільському ландшафті серед домінуючих урочищ лесової рівнини з типовими чорноземами зустрічаються урочища моренно-воднольодовикової рівнини, що не характерні для лісостепової зони і сформувались біля межі з Поліссям внаслідок впливу талих льодовикових вод.

Такої ж думки притримувався і М.А.Солнцев, якій відмічав, що окремі фації і урочища не оригінальні в тому розумінні, що генетичне сходні одиниці побудовані, в цілому, однаково і багато разів повторюються у ландшафті. Ця обставина має дуже велике значення, оскільки дає можливість вивчати не всі конкретні фації або урочища, а лише окремих представників із кожного типу, що зустрічаються в даному ландшафті. При вивченні більших за ландшафт регіональних одиниць, навпроти, необхідно застосовувати індивідуальний підхід, а типологічний підхід грає вторинну роль або практично втрачає значення. Проте маючи справу з ландшафтами, потрібно звертати увагу як на індивідуальні риси кожного з них, так і на типологічні особливості різних груп ландшафтів, у які вони поєднуються. При вивченні ландшафту, таким чином, у найбільшій мірі поєднується обидва підходи до вивчення ПТК і "зверху" (дедуктивний) – тобто від загального до окремого, і знизу" (індуктивний) – від окремого до загального.

Основні властивості ПТК, їх структура, функціонування, динаміка, еволюція найбільш повно розкриваються при дослідженні ландшафтів. В комплексах цього рангу можна прослідкувати складні і різноманітні потоки речовини і енергії і між вертикальними, і між горизонтальними системами географічних зв’язків. Але, якщо первинною ланкою для аналізу вертикальних зв’язків слугує фація, то горизонтальні зв’язки можна виявити лише при дослідженні ландшафту як цілого.

Ландшафт, таким чином, займає вузлове положення на стику ПТК регіональної і локальної розмірностей. Він є завершальною ланкою в регіональній диференціації і вихідним об’єктом для аналізу локальних ПТК, що його складають. Звідси слідує наступне визначення:

основною, вузловою одиницею в ієрархічній структурі ПТК є ландшафт. Це пояснюється тим, що ландшафт, з одного боку, є складовою частиною більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК – фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об’єднання або продукт інтеграції окремих ландшафтів. А з іншого боку, ландшафт сам складається із менших за розмірами і простіших за будовою локальних ПТК – місцевостей, урочищ. фацій.