Тема 11. Лісові антропогенні ландшафти

1. Таксономія лісових антропогенних ландшафтів.

2. Умовно-натуральні лісові антропогенні ландшафти та похідні лісові антропогенні ландшафти.

3. Лісокультурні ландшафти.

1. Таксономія лісових антропогенних ландшафтів

В Україні в І столітті н. е. в її теперішніх межах ліси займали не менше 50% території. Нині разом з лісосмугами вони займають лише 15,6% території.

У різних природних зонах України лісистість різна: зокрема на Поліссі – 27%. у Лісостепу – 13%’, Степу – 4%. Середня лісистість країни – одна з найнижчих в Європі (Північна Європа – 46,8%: Західна Європа – 24.2%; Східна Європа – 43,2%; уся Європа – 41.3%). Для створення мінімально потрібної лісистості, яка становить 20% (оптимальна 25-30%), треба збільшити площу лісів мінімум на 3 млн га. Це дачо б змогу стабілізувати екологічну ситуацію в країні та збільшити національні ресурси деревини.

Ліс завжди відіграв виняткову роль у житті людини. Тому водночас з його винищуванням дуже рано виникла проблема створення штучних посадок лісу – лісових культур.

У класі лісових антропогенних ландшафтів потрібно розрізняти три підкласи:

1. лісові умовно-натуральні;

1. лісові первинно-похідні натуралізовані;

2. лісокультурні.

До перших належать так звані похідні ліси, що виникають на місці вирубок або гару антропогенного походження, до других – штучні посадки.

Прикладом антропогенних лісових первинно-похідних натуралізованих ландшафтів може бути Голосіївський ліс.

2. Умовно-натуральні лісові антропогенні ландшафти та похідні лісові антропогенні ландшафти.

Лісопарк Голосіївський ліс є найбільшим зеленим масивом Києва, одним з перших у країні лісопарків, на які було розроблено детальний проект. Загальна плота лісопарку становить 1500 га, основний масив Голосіївського лісу займає 1052 га, передусім передбачено освоєння 860 га. Основна рослинність грабово-широколистяні насадження. Територія розчленована глибокими ярами з крутими схилами. Дном протікають струмки. Деякі мають постійний дебет води.

Голосіївський ліс – це грабова діброва, складна і багата рослинна асоціація. У її першому ярусі росте дуб черешчатий. який на багатших фунтових ділянках доповнюється ясеном звичайним. У другому ярусі – такі тіньовитривалі породи, як липа, граб, клен, в’яз, лісова груша, яблуня. У підліску – лілійна, місцями шипшина, терен, вербняк. Великою різноманітністю вирізняється фунтовий покрив: разом з весняними багаторічниками – проліском, анемоною, чубаркою, фіалкою, незабудкою, ростуть копитень, конвалія, папороть, снить. Насадження вирізняються високою декоративністю і винятковою довговічністю. У минулому в околицях Голосіївського лісу були ділянки різнотравно-лугових степів. Зараз ділянки з галявинами займають близько 6% лісу.

Голосіївський масив з давніх-давен є об’єктом лісокультурної дії. На його території трапляються породи, що не виростають у природних лісах. – оксамит амурський. гледичія три колючкова, бук західний, акація біла, клен сріблястий, катальпа бузково-листяна, дерен білий, скумпія, аморфа чагарникова, черемха віргінська. каркас західний, айлант, явір, горіх сірий і чорний, сосна Веймутова та європейська.

Лісові первинно-похідні антропогенні натуралізовані ландшафти з достатньою повнотою вивчені геоботаніками за тією ж методикою, що й корінні природні ліси.

Надалі ми говоритимемо переважно про лісокультурні ландшафти.

У багатьох країнах Західної Європи частіше трапляються масиви лісових культур, аніж природні ліси. Велика частина лісокультурних ландшафтів і на території України. Тут штучні посадки займають 34% загальної площі лісів.

Склад порід лісокультурних ландшафтів вирізняється великою різноманітністю. У посадках можна зустріти практично всі види деревних порід, що становлять природні ліси. Додатково до нього в деревостої культурних ландшафтів звичайні і екзоти – породи, відсутні в природних насадженнях, завезено з віддалених географічних районів.

У лісокультурних ландшафтах України великі площі зайнято культурами сосни і дуба.

Ареат лісокультурних ландшафтів на планеті дуже широкий. Крім лісових зон (тайга, змішані ліси) і лісостепу, де вони найбільше поширені, лісокультурні ландшафти відомі і в лісотундрі, і в степу, і в напівпустелях. Природно, найменше складнощів у створенні їх виникає в лісових зонах, що мають оптимальні умови для зростання лісу. В інших зонах приживання і подальший розвиток лісових культур багато в чому визначається вибором місця, складом порід і способами посадки, «агротехнікою» догляду за насадженнями. Остання обставина відіграє чи не вирішальне значення. Для забезпечення успіху хороший догляд за культурами часто має більше значення, аніж сам спосіб створення культур.

Збереження лісових культур у лісостеповій і степовій зонах здебільшого далеке від бажаного. У Хреновському бору (РФ) збереження дореволюційних культур сосни становить всього 15%: культур сосни за столітній період їх впрошування збереглося 40.3% (Вересин).

Водночас навіть в умовах лісостепу і степу є багато вдалих прикладів створення і тривалого існування лісокультурних ландшафтів.

1696 року в урочищі Велика Черепаха поблизу Таганрога (РФ) посаджено діброву, яка успішно прийнялася й існувала впродовж майже двох з половиною століть. 1942 року її вирубали німеиько-фашистські окупанти.

1843 року В. Графф на Приазовському узгір’ї взявся за створення Велико-Анадольського лісництва. Зараз тут на місці голого степу на площі понад 2500 га розкинувся віковий дубовий і ясеневий ліс. Тут збереглися дуби середини XIX століття.

Прогресивний досвід організації Велико-Анадольського лісу використано у створенні лісопарку Гостра Могила. У 1956-1960 роках у Ворошиловграді (нині Луганськ) закладено 6 тис. га лісових посадок на незручних для сільського господарства землях. Так виникло лісове урочище Гостра Могила площею понад 1000 га, на базі якого створено великий за площею ландшафтно-рекреаційний об’єкт.

Більш як половина площі комплексу припадає на густий зелений масив, вирощений у безводній місцевості 55 років тому. Досвід його створення заслуговує широкого розповсюдження. За природним районуванням ця територія належить до степової посушливої зони з дуже складними для зростання дерев і чагарників умовами.

До 1950 року відведену під майбутній лісопарк територію займали малоцінні ділянки і неорні землі з виходом мергелю. Вся місцевість дуже порізана ярами. Лісова рослинність, за винятком деревостоїв у бач пі. на південно-східному схилі відсутня. Роботи із залісення району Ворошиловградський лісгосп розпочав 1951 року. Провідна порода насаджень – дуб, поряд з ним на бідніших ґрунтах – акація біла, гледичія, в’яз дрібнолистий, сосна звичайна, подекуди – ясен, береза, тополя. З чагарників виростають скумпія, качина чорна, лох сріблястий, свидина, смородина золотиста, вишня магалебська, бузина червона, лох вузьколистий, аморфа, які добре поводяться в несприятливих місцевих умовах. З хвойних найкраще росте сосна звичайна.

Обсягово-просторова структура території комплексу будується на чергуванні відкритих і закритих просторів. їх співвідношенні і відповідає місцевим природним умовам. У зоні посушливого степу і недостатньої кількості опадів роль відкритих просторів виконують в основному водоймища і впорядковані ділянки меморіалів, виставок і територій масового відпочинку. Закриті простори забезпечуються тільними посадками лісового типу.

Усі лісокультурні ландшафти належать до типу багаторічних, частково регульованих антропогенних комплексів. За вдалого вибору порід, насіння, типу посадки і лісо- техніки вони можуть існувати багато десятків років і навіть не одне століття. Посадка з часом набуває тих рис структури в чагарниковому, трав’яному і наземному покриві, а також ґрунтах, які властиві природному типу лісу в аналогічних умовах. Формування типу насадження, близького до природного типу лісу в схожих умовах місцезростання, відбувається навіть і в тому разі, якщо ііого створено за межами природного ареалу деревної породи. Класичний приклад – Ліндуловський гай (РФ).

Ліндуловський модриновий гай під Санкт-Петербургом закладено 1738 року через засівання по жниву насіння модрини Сукачова вивезеного з-під Архангельська. За роки, що минули після посадки, гай перетворився на особливий тип лісового культурного ландшафту, різко відмінний від ялинників-чорничників, що оточують його. Дія нього характерні ялиновий підлісок і густий трав’яний покрив з високих злаків і крупнотрав’я, що належать здебільщого до дібровних і «напівдібровних» видів: перлівник, сочевичник, фіалка дивовижна, снить, медунка, конвалія та ін. У трав’яному покриві гаю є і тайгові види, такі як кислиця. Звертає увагу майже повна відсутність мохового покриву.

Завдяки розвиненому трав’яному покриву ґрунти під модриновим гаєм із сильно опідзолених перетворилися на дернові.

Модринники Ліндуловського гаю набули ознак, що зближують їх із стародавнім типом трав’яних модринників Російської рівнини і Сибіру, розвинених на суглинних, часто карбонатних ґрунтах. У цих природних трав’яних модринниках, так само як і в Ліндуловському гаю, через могутню злакову дернину відсутнє природне відновлення (Ніценко).

Очевидно, з часом модриновий гай витіснить ялинник, але і в цьому разі його сліди надовго збережуться в характері ґрунтів і присутності дібровних елементів у трав’яному покриві.

Процес самоперебудови штучної посадки в тип лісу, властивий цьому місцезростанню. виразно простежується в штучних чистих деревостоях сосни з судібровними умовами місцезростання. Після етапу густих жердняків тут під запоною сосни розростається дуб, ільмові, горобина, клен татарський, бузина червона, з’являються дібровні елементи в трав’яному покриві.

Задовго до появи перших ландшафтних робіт у лісоводів виник особливий напрям у вивченні лісів, який по праву може бути названо ландшафтно-типологічним.

З погляду ландшафтознавців лісові антропогенні ландшафти повинні розглядатися як єдність деревостою, створеного людиною, і місця існування. Деревостій і місце існування, узяті в їхньому нерозривному зв’язку, становлять основу типології лісокультурних ландшафтів.

У цьому зв’язку звернемо увагу на погляди школи лісоводів, очолюваної Сукачовим. Тип лісу він розглядає як справжній біоценоз, ядром якого слугують характер деревних порід і їхня екологія. У його уявленні тип лісу об’єднує безліч ділянок лісу, однорідних не тільки за складом одних деревних порід, а й за іншими ярусами рослинності. тваринним світом, лісорослинними умовами, внутрішніми і зовнішніми взаємозв’язками, відновними процесами (Сукачов, Зонн). Вчення про типи лісу переросло у Сукачова у вчення про лісову біогеоценологію.

Поняття біогеоценозу ідентичне поняттю географічної фації (Сукачов і Диліс). З огляду на не вивчення лісових географічних фацій (біогеоценозів) – завдання біогеоненології або біофізики ландшафту (Мільков).

Так само, як і антропогенні комплекси, лісокультурні ландшафти залежно від займаної плоші є структурним складником більших природних комплексів – регіональних (зони, провінції, райони) і типологічних (типу ландшафту, типу xiicue- вості, типу складного урочиша). Як самостійні комплекси лісокультурні ландшафти трапляються переважно на рівні типів урочищ. Саме тут. виокремлюючи їх. ми і стикаємося з проблемою місця існування і деревостою як діагностичних ознак. У вирішенні її на допомогу приходить тлумачення типу урочищ як сімейства урочищ. що розпадається на роди і види (Мільков).

Розглянемо такий приклад. Балка схилового типу місцевості в Чорноземному центрі представляє сімейство урочищ. Цирковидна балка в крейді – один з родів сімейства балок. Цирковидна балка в крейді з дібровою; цирковидна балка в крейді з чебрецем і луго-степовим травостоєм вторинного походження; цирковидна балка в крейді з березняками вторинного походження; цирковидна балка в крейді з культурою сосни – все це різні види урочищ – природних і антропогенних – одного сімейства балок. Сукупність усіх видів сімейства і утворює тип балочного урочища.

Цирковидна балка в крейді з березняками вторинного походження та аналогічна балка з культурою сосни – антропогенні види урочищ. Проте перший з цих видів, згідно із запропонованою раніше класифікацією, належить до змінених антропогенних ландшафтів, другий – до антропогенних неоландшафтів, заново створених людиною.

Незрідка лісокультурний ландшафт входить як просте урочише або підурочише до складного природного урочища. Такими є урочища протиерозійних лісових смуг у балках лісостепової і степової зон. Іноді до підурочищ складного урочища належать не одна, а кілька ділянок культур різного складу і віку.

У тих випадках, коли лісові культури мають характер суцільного масиву, що розпадається на низку урочищ, кажуть про лісокультурну ландшафтну ділянку.

Як приклад класифікації ландшафтних комплексів наведемо класифікацію лісових смуг Кам’яного степу, зроблену Мільковим. Він розглядає всі його лісові смуги як родину урочищ.