2. Рекультивація кар’єрно-відвальних комплексів

Зі зростанням кар’єрно-відвальних комплексів дедалі гостріше постає проблема їх рекультивації. Рекультивація передбачає вирівнювання поверхні, створення ґрунтового шару і подальше використання території кар’єрів і відвалів для сільськогосподарських, лісогосподарських і будівельних цілей. Відповідно до виду господарського використання можна розрізняти такі рекультивовані типи місцевості кар’єрно-відвального типу ландшафту:

1. Пасовищний рекультивований тип місцевості. Створені на рекультивованих відвалах пасовища з посівами трав за своєю продуктивністю не тільки не поступаються, а навіть і перевершують природні угіддя. У Канзасі (США) 80% всіх наявних пасовищ розташовано на рекультивованих відвалах (Моторіна).

2. Лісовий рекультивований тип місцевості. Лісова рекультивація – одна з найбільш поширених. Для посадок використовують переважно місцеві породи спочатку меліоративного характеру, а потім господарсько цінні. Список деревних порід дуже різноманітний і залежить від конкретних фізико-географічних умов і складу відвалів. У лісовій і лісостеповій зонах добрі результати дає культура сосни звичайної.

3. Польовий рекультивований тип місцевості. Рекультивація відвалів під ріллю – одна з найдорожчих. Щоб відвали можна було використовувати під посіви сільськогосподарських культур, потрібно добре вирівняти їхню поверхню, нанести чималий шар ґрунту і в низці випадків упродовж кількох років практикувати меліоративні сівозміни, що поліпшують ґрунт. Прекрасні результати дає перекриття відвалів шаром лесу потужністю в 1-1,2 м.

4. Рекультивований озерно-парковий тип місцевості. Залісення, збереження ставків – озер або штучних водоймищ створює сприятливі передумови для перетворення оголених відвалів і відвальних пустищ на зони відпочинку, спортивного полювання і рибальства. Повчальний приклад рекультивації території відкритих розробок вугілля, що проводиться з 1943 року однією вугільною компанією в США. На площі більш як 10 тис. га створено 16 рекультивованих ділянок, 300 штучних озер, висаджено 26 млн дерев. Щороку в рекультивованих угіддях буває до 200 тис. відвідувачів. Витрати на рекультивацію окупаються доходами від продажу ліцензій на полювання і рибальство (Мільков).

3. Промисловий (індустріальний) карст

Підземний видобуток корисних копалин здійснюють на глибині кількох сот метрів і глибше. Золоті копальні поглибилися в Південній Африці до 3950 м. в Індії – до 3800 м. У таких районах виникає густий лабіринт підземних камер і галерей, що за неглибокого їх залягання зумовлюють обвалення покрівлі з утворенням провалів на земній поверхні. Внаслідок цього виникають форми рельєфу, які за морфологією важко відрізнити від природних карстових.

Випадки антропогенного непромислового карсту рідкісні: один з них – осідання ґрунту над печерами Києво-Печерської лаври.

Лабіринт підземних камер і галерей на деяких розробках вапняку, доломіту і гіпсу в Середньому Поволжі досягає в сумарному обсязі 3-4 млн м-\ Провальні ями, колодязі і вирви, що виникають у таких місцях, вражають до 20-25% всієї території діаметром від 20 до 60 м. завглибшки – до 15-20 м (Мільков).

У процесі розвитку такі свіжі провали з крутими стінами еволюціонують у неглибокі і широкі із задернованими схилами вирви і чаші, що майже не відрізняються віл аналогічних утворень природного карсту (Мільков).

З-поміж промислового карсту особливо активний соляний карст. За спостереженнями в Закарпатті (район Солотвиного), закладення неглибоких соляних копалень і експлуатація розсолів призводять до бурхливого розвитку карсту і швидкого формування характерного карстового ландшафту. Вирви завглибшки більш як 10 м заповняються водою; у деяких озерах водиться риба.

Це родовище кам’яної солі залягає біля поверхні землі у вигляді куполу й експлуатується більш як 150 років. За цей період на родовищі було споруджено дев’ять шахт, з яких на сучасному етапі працює лише дві. а інші – затоплені. Активне карстоутворення почалося майже водночас з видобутком солі. Згодом під дією рудничного водовідливу ці процеси почали розвиватися інтенсивніше. Як наслідок – карстові процеси пролягають практично на всій площі соляного куполу і на глибину до 300 метрів. А на поверхні землі карст проявляється у вигляді вирв, які постійно утворюються й збільшуються в розмірах. Через систему підземних карстових пустот вирви гідравлічно пов’язані з озерами, дренажною системою рудника і навіть з окремими діючими гірничими виробками. Загалом не призводить до того, що підземні воли стихійно розчиняють соляну товщу, залишаючи за собою провали й осадження земної поверхні.

До активізації карстових процесів долучилися й власники різноманітних готелів і мотелів, які, за відсутності центрального водовідведення. всю прісну воду зливали до вигрібних ям. що тільки сприяє розчиненню ропи.

Подальша доля курортної зони "Солені озера" вирішуватиметься після того, як фахівці Західноукраїнської геофізичної розвідувальної експедиції (Львів) та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу дадуть наукову оцінку розвитку карстових явиш, визначать ступінь активізації процесу карстоутворення та загрози населеним пунктам і об’єктам народного господарства.

У Бахмутській улоговині, в районі Слов’янська і Артемівєька, провали і осадження, пов’язані з промисловим соляним карстом, охоплюють більш як 150 га площі. На копальні імені Шевченка навколо шахтного стовбура завалилася поверхня землі на площі близько 60 тис м². Обвал супроводжувався підземним гулом і вибухом стисненого повітря.

Величезні камери і галереї завдовжки в десятки кілометрів створюються підчас підземного видобутку кам’яної, калійної і магнієвої солей у різних місцях Земної кулі.

У США і деяких країнах повсюдно поширене штучне вилуговування солей для підземного зберігання нафти і газу.

У місцях розвитку промислового карсту виникають великі ускладнення з новим будівництвом, спорудженням опор. Під загрозою виявляються залізниці, мости, газопроводи і водопроводи, наявні споруди.