3. Поняття про ландшафт

Найбільш повне визначення ландшафту належить колективу співробітників лабораторії ландшафтознавства Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова під головуванням М.А.Солнцева:

«Ландшафт – це генетично однорідний природний територіальний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складений із властивого тільки даному ландшафту набору динамічно сполучених основних і другорядних урочищ, що закономірно повторюються у просторі».

В цьому визначенні враховані всі основні особливості і ознаки, які дозволяють розпізнавати ландшафти у природі, відрізняти їх один від одного і від ПТК інших рангів.

Генетична однорідність території передбачає однаковість умов виникнення та розвитку ПТК на всьому його протязі і обумовлює формування характерних тільки для нього властивостей і ознак. Генетична однорідність території визначається за генезисом ґрунтоутворюючих і корінних порід. Так, наприклад, алювіальні відклади обумовлюють формування заплавних ландшафтів, оскільки вони є продуктом діяльності річкових вод; воднольодовикові відклади – продукт діяльності талих вод льодовика – формують воднольодовикові ландшафти; моренноводнольодовикові відклади – продукт діяльності льодовика і його талих вод – формують моренно-воднольодовикові ландшафти і т. д.

Єдність геологічного фундаменту означає однаковість материнських, тобто ґрунтоутворюючих, і корінних порід, оскільки саме вони, при інших рівних умовах, обумовлюють властивості рельєфу, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Характер материнських порід визначає особливості не тільки окремих, індивідуальних ландшафтів, але і їх видів і родів. Без вивчення ґрунтоутворюючих порід не можна зрозуміти причини відмінності різних ландшафтів ї визначити межі між ними. Корінні породи формують різні ландшафти при однакових материнських породах. Так, воднольодовикові піски і моренні суглинки, на яких вони залягають, формують моренно-воднольодовиковий ландшафт. Але ті ж самі воднольодовикові піски на озерних суглинках формують вже інший – озерно-воднольодовиковий ландшафт. Прикладом можуть бути територіальне поєднані Димерсько-Макаровський моренно-воднольодовиковий і Бородянський озерно-воднольодовиковий ландшафти в Київській області.

Однотипність рельєфу забезпечується однаковістю історії виникнення і розвитку, клімату і материнських порід і, в свою чергу, забезпечує однорідність умов зволоження, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Рельєф вивчається не менш ретельно, ніж материнські і корінні гірські породи, оскільки його особливості багато в чому визначають індивідуальні риси різних ландшафтів і є наслідком гірських порід, які, разом з кліматом і водами, його сформували. Так, заплавні і надзаплавні терасові ландшафти характеризуються низовинним положенням і загальною вирівненістю поверхні. Моренні ландшафти відрізняються горбистістю і займають більш високе положення в рельєфі ніж, наприклад, зандрові (воднольодовикові). Лесові ландшафти на Поліській низовині найвищі за гіпсометричним положенням і сильно розчленовані.

Однаковість клімату – обов’язкова умова однорідності природних умов в межах одного ландшафту. Але ландшафт – це порівняно невеликий за розмірами ПТК, тому мова має йти про мезоклімат, що приблизно відповідає поняттю "місцевий клімат". А.В.Єна виділів в межах Кримського Південнобережжя 17 індивідуальних ландшафтів, кожний з яких був охарактеризований за кліматичними показниками: температурами найбільш холодного і найбільш теплого місяців, сумою температур понад +10° С, річною сумою опадів і відношенням зимових опадів до літніх.

Суворо індивідуальний, відмінний від інших, набір основних і другорядних урочищ є слідством індивідуальності розвитку кожного з ландшафтів і чинником формування властивих тільки йому фізіономічних рис. При наявності повної інформації про історію розвитку і особливості природних компонентів, що складають ландшафт, саме набір урочищ слугує індикатором його меж. Там, де він змінюється на інший, відбувається і зміна одного ландшафту іншим. Виділення окремих ландшафтів ніколи не буде кондиційним при відсутності карт ландшафтних урочищ. Проте самі урочища, на відміну від ландшафтів, не індивідуальні, а типологічні ПТК і мають в межах ландшафту численні аналоги, тобто закономірно повторюються у просторі. Для виділення ландшафтів важливе врахування відмінностей ні між окремими урочищами, а між їх сполученням, набором. З іншого боку, типологічність урочищ не означає їх повну схожість. В ландшафті, як наголошував М.А.Солнцев, є дуже різнорідні за природними умовами ділянки. Тобто, урочища не індивідуальні, але різнорідні. Тому ландшафт визначають не окремі урочища, а їх сукупність.

І, нарешті, динамічна сполученість урочищ, що складають ландшафт, є обов’язковою умовою його існування як єдиного цілого. Це поняття означає властивість різнорідних урочищ взаємодіяти одне з одним і впливати одне на одного. Взаємозалежність різнорідних урочищ обумовлює цілісність ландшафту при збереженні їх властивостей і його зміну при зміні їх властивостей.

У визначенні ландшафту, що було дано М.А.Солнцевим із колегами, відсутня одна, але дуже важлива характеристика – його розмірність. Розмір ландшафту має визначатись розміром форми рельєфу, до якої він приурочений, оскільки це найбільш виразна фізіономічна ознака. Виходячи із класифікації форм рельєфу за масштабом (планетарні форми → мегаформи → макроформи → мезоформи → мікроформи → наноформи) і уявлення про ландшафт як найменшу одиницю фізикогеографічного районування (див. трете питання теми), ландшафт має бути більшим за мезоформу рельєфу (долини невеликих річок, балки, моренні горби тощо) і меншим від макроформи рельєфу (гірські хребти, плоскогір’я, височини, низовини) та відповідати частині макроформи рельєфу і займати площу в десятки і сотні км². Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт включає долини річок Здвиж та Ірпінь І межирічні простори між ними разом з численними балками і лоЩинами. Але його територія складає лише частину Поліської низовини.