Царева наречена

«Царева наречена» — опера в діях 4 Миколи Андрійовича Римського-Корсакова за драмою Лева Мея в обробці Іллі Тюменева. Перша постановка відбулася 22 жовтня 1899 року в театрі Московського товариства приватної російської опери.

Дія відбувається в Олександрівській слободі восени 1572 року

Перша дія.

Боярин Грязной у важкому роздумі: він гаряче полюбив Марфу, але вона посватана за Івана Ликова. Щоб забутися, Грязной влаштовує гулянку. Приходять гості, серед них — Іван Ликов, який нещодавно повернувся з поїздки по Європі, царський лікар Єлисей Бомелій, Малюта Скуратов. Григорій представляє свою коханку Любашу. Коли гості стали йти, Грязной затримав Бомелія: "Є у мене приятель, обдало холодом йому сердечко краса дівиця. Бомелій відповідає, що є зілля, щоб дівчина полюбила, і погоджується його зробити. Їх розмову підслухала Любаша.

Друга дія : приворотне зілля.

Після церковної служби на вулиці Марфа і Дуняша чекають Ликова. На дівчат звертає увагу вершник, що проїздив мимо, в якому вони не впізнали Івана Грозного. Незабаром з'являються Собакін і Ликов, всі йдуть до Собакіна. Увечері Любаша приходить до Бомелія і просить отруйне зілля. Натомість Бомелій вимагає любові, ставлячи Любашу в безвихідну ситуацію. Вона погоджується.

Третя дія: Вдома у Собакіна Ликов і Грязной в очікуванні.

Цар зібрав на оглядини 2000 дівчат, з яких залишилося тільки 12, серед них Дуняша і Марфа. Побоюються, що цар може вибрати Марфу, тоді не бути її весілля з Ликовим. Грязной викликається бути на весіллі дружкою. Приходить Домна Сабурова та розповідає, що Іван Грозний «поклав око» на Дуняшу, і швидше за все нареченою бути їй. Грязной пропонує за це випити, наливає в келихи мед, Марфі підсипає зілля. Приходять Дуняша і Марфа, яка випиває мед із зіллям. Сабурова та Дуняша співають величальну пісню нареченим Ликову і Марфі. Несподівано в будинок приходять бояри на чолі з Малютою Скуратовим з новиною: цар вибрав за дружину саме Марфу.

Четверта дія.

Перед весіллям Марфа живе в царських палатах, її губить невідома недуга. З'являється Грязной і говорить, що під тортурами Ликов зізнався, що хотів отруїти Марфу, за що за наказом царя страчений. Марфа в божевіллі приймає Грязного за Ликова. Грязной розуміє, що бажаючи приворожити Марфу, він її отруїв. Не витримавши, він зізнається в усьому: це він обмовив Ликова, він підсипав зілля для привороту, а воно виявилося отрутою. Просить бояр забрати його, але спершу розправитися з Бомелієм. З'являється Любаша і говорить, що зілля підмінив не Бомелій, а вона сама. Розповідає, що підслухала розмову і підмінила зілля, від якого Марфа зовсім зачахне й помре. У гніві Грязной вбиває Любашу і прощається з Марфою, яка в божевіллі знову приймає його за Ликова і співає «Приходь же завтра, Ваня».

Золотий півник

Персонажи	Голоса
Царь Додон	бас
Царевич Гвидон	тенор
Царевич Афрон	баритон
Воевода Полкан	бас
Ключница Амелфа	контральто
Звездочёт	тенор-альтино
Шемаханская царица	сопрано
Золотой петушок	сопрано

«Золотий півник» — остання опера Римського-Корсакова й одне з найвищих його досягнень. Пов’язаний із циклом казок, початим «Снігуркою», «Золотий півник» ближче до «Салтана» й «Кощія Безсмертного». Сатиричні мотиви одержують ще яскравіше втілення, опера є справжнім викриттям самодержавства. Додон, на відміну від Салтана — тупий, жорстокий, дурний, сластолюбний і в той же час неспроможний тиран. Він поневолив своїх підданих і довів їх до повного отупіння. В опері немає народу, а тільки обивателі, гідні свого владики.

Образам Додона, мамки Амелфи, воєводи Полкана, Афрона й Гвидона протистоять фігури Мудреця й Шемаханської цариці. Найскладнішим є образ Шемаханської цариці — її партія насичена орієнтальними зворотами, її образ таємничий і недосказантий. Мудрець близький Шемаханській цариці у музичному відношенні, він хоче опанувати Шемаханською царицею, і для нього Додон — лише знаряддя досягнення цієї мети. Однак цариця хитріша за обох суперників і вона таємничо зникає в темряві.

Смерть Додона вводить мешканців царства в тривогу. Але сили, які могли б на основі зруйнованого створити новий світ, відсутні. «Золотий півник» — опера без позитивних героїв. Вона лише стверджує неминучість загибелі Додонового царства.

ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛЮ ЧАЙКОВСЬКОГО. ПРИНЦИП ОПЕРНОЇ ДРАМАТУРГІЇ (ОПЕРИ « ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН», «ЧЕРЕВИЧКИ», «ПІКОВА ДАМА»). СИМФОНІЧНА ТВОРЧІСТЬ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРЬОХ СИМФОНІЙ ( 4, 5, 6 симфонії ). ПРОГРАМНО-СИМФОНІЧНІ ТВОРИ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТА», «ФРАНЧЕСКА ДА РІННІ». БАЛЕТНА РЕФОРМА ЧАЙКОВСЬКОГО.