Гектор берліоз. Характеристика стилю та творчий шлях. Огляд творчої спадщини. Гектор берліоз

1803 – 1869

Народився 11.12.1803 року в містечу Кот – Сент – Андре, в сім’ї лікаря. Вюності Берліоз не отримав професійної музичної освіти. В дитинстві грав на флейті, гітарі і перші свої твори писав для камерних ансамблів. В 1821 році Берліоз відправився в Париж, де мав би вивчати медицину. Відчуваючи ненависть до професії лікаря, Берліоз твердо вирішив посвятити себе музиці. Самовивчення Глюківських партетур, було важливим етапом, у фомуванні молодого музиканта. У 1826 році йому вдалося поступити у парижську консерваторію, де він займався по композиції у Лесюера, а по контрапункту – у Рейха. Ще до вступу у консерваторію, а потім і в студентські роки Берліоз почав знайомити парижан зі своїми творами. В 1825 році була публічно виконана його меса. В 1830 році відбувся перший авторський концерт композитора, який мав великий успіх.

1827 рік – лірична сцена « Смерть Орфея»

1828 рік – сцена «Ермінія і Тамкред»

1829 рік – кантата « Клеопатра після битви при Акуікумі»

1830 рік – кантата «Остання ніч Сарданп»

З 1830 року Берліоз вступає у творчу зрілість. Починаючи з кантанти «Орфей» почав утверджуватися його новаторський стиль (вісім сцен «Фауста» за Гетте, « Ірландські пісні» на тексти Мура, «Фантазія буря» по Шекспіру). Поява весною 1830 року «Фата стичної симфонії» відкрила нову епоху в історії світової інструментальної музики. 1831 – 1832 роки перебував в Італії (симфонія « Гард в Італії», « Ромео і Джульєта», опера «Бенвенутто Челліні»). В 1832 році Берліоз повертається в Париж. Найвидатніші твори Берліоза, а саме «Гарольд в Італії», «Ромео і Джульєтта», «Реквієм», опера «Бенвенутто Челліні», драматична легенда «Осудження Фауста», а також праця «Трактат про інструментовку» 1844 рік. На протязі всього життя композитор так і не досягнув успіху в музичному театрі. Його опера «Бенвенутто Челліні» скандально провалилася. Диригентська діяльність не забезпечила навіть мінімального доходу. Єдиним постійним заробітком були музично-критичні статті. Видані ним збірки статей «Вечори в оркестрі» 1853 рік, «Гротески музики»1859 рік, «По піснях» 1862 рік, «Мемуари» свідчать про великий критичний і літературний дар Берліоза. До цінних літературних праць відносяться: біографії- Бетховена, Паганіні, Спонтіні , статті про симфонії Бетховена, про опери Глюка, Моцарта. З 1843 року Берліоз гастролював, як диригент який виконував свої твори в Німеччині, Чехії, Росії, Англії, Угорщині. В 1869 році Берліоз помер.

ТВОРЧА СПАДЩИНА БЕОЛІОЗА

Берліоз вважається творцем програмного романтичного симфонізму. Новаторство оприділяється двома рисами: -ототожнення музичного задуму з якою небудь сучасою ідеєю; -момент театралізації. Партитура передувала детальна програма викладена самим автором у виді сценарію під заголовком «Епізод з життя артиста». Берліоз допускає можливість сценічного виконання симфонії. Сценарій в основному автобіографічний. В ньому розказана історія кохання Берліоза до Генрієтти Смітсон. Музика ФАНТАСТИЧНОЇ СИМФОНІЇ значно оригінальніша літературного сценарію. І частина. «Мрії страсті». Твір починається зі вступу це інтимно-романтична прелюдія. Підготовка у вступі інтонаційних елементів сонатного allegro є новим прийомом, який стане типовим в музиці ХІХ століття. Сонатне Allegro є психологічною поемою. Головна поема- образ коханої. Майже усі образи інших частин симфонії зароджуються в першому сонатному allegro. ІІ частина «Бал». – картина шумного блискучого святкування. Вперше основою симфонічної частини стає побутовий вальс. ІІІ частина «Сцена в полях». – Adagio. Зустрічаються театрально-зображальні моменти ( діалог двох пастухів, англійський ріжок і гобой, грім, несподівана тиша ). ІІІ і ІV частини- показ сили зла в різних аспектах. IV частина «Сон в ніч шабашу» - виразові оркестрові засоби- високі тремоло скрипок, широке використання мідних інструментів. У фіналі подвійна фуга. Незадоволений песимістичним завершенням твору Берліоз створив ще одну частину «Повернення до життя»- лірична монодрама для хору і оркестру. Від Берліоза бере свій початок сучасна оркестрова музика. Розширення складу оркестру більше ніж 100 чоловік ( вводить в симфонічний оркестр бас-кларнет, створив велику групу ударних, закріпив і по нині існуючу мідну групу з тромбонами ). Берліоз розвиває в музиці принцип «драматургії тембрів». «Гарольд в Італії» 1834 рік. І частина «Гарольд в горах»; ІІ частина « Хід пілігримів, які співали величну молитву»; ІІІ частина «Любовна серенада горця Абруццах»; IVчастина « Оргія бандитів».

Ромео і Джульєтта 1839 р. для оркестру, хору і солістів. Цю симфонію можна назвати інструментальною драмою. Сама побудова симфонії така, що в ній відчутні риси сонатної форми і театральної п’єси (7 частин). Твори, які пов’язані з революційними ідеями – сцена «Грецька революція» 1826 р., «Ірландські пісні» на тексти Мура 1830р.. «Траурно-тріумфальна симфонія» - 1840 р. 7 ч. симфонія. «Реквієм» 1837 р. – 10 номерів, написаних для великого складу 200 хористів, 140 оркестрантів, 4 допоміжні духові оркестри і багато ударних інструментів.

Три опери: «Бенвенутто Челліні» 1838р. – 2 дії – опера провалилась. «Троянці» - 1856р.. «Беатріче і Бенедикт» 1862 р. – комічна опера в двох діях по комедії Шекспіра. Вокально – драматичні твори – (23) – «Осудження Фауста» 1846 р. драматична легенда для хору, солістів і оркестру. Вокально – драматична трилогія «Дитинство Христа».

МИКОЛА ГЛІНКА. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ І ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛЮ. КАМЕРНО – ВОКАЛЬНА ТА СИМФОНІЧН ТВОРЧІСТЬ КОМПОЗИТОРА. ОПЕРНА ТВОРЧІСТЬ ГЛІНКИ.

М.І. Глінка

(1804 – 1857)

З Глінки народжується російська музична класика. Глінка – голова російської композиторської школи, перший російський композитор світового значення.

І період 1804 – 1830 – дитинство і юність.

Народився в с.Новоспаському Смоленської губернії. Перше знайомство з професійною музикою – домашні концерти оркестру кріпосних музикантів, що належить його дядькові (поміщик). Вчитися грати на скрипці, фортепіано, грає в оркестрі на маленькій флейті і скрипці. З 1818р. – 1822р. навчається в Петербургському Благородному пансіонаті. Загальну освіту отримав під керівництво таких вчених як Куніцин, Арсеньєв. Цій Петербургські роки Глінка починає серйозно займатися музикою. Бере уроки у Фільда, потім у його учнів Цейнера і Майєра. Майєр дав йому добру піаністичну школу і допоміг у перших композиторських кроках. Перші твори: цикли фортепіанних варіацій, незакінчена симфонія, соната для альта і фортепіано. Під час літнього відпочинку працює з оркестром дядька, розучує твори Моцарта, Бетовена, Керубіні. Оточуюче середовище – Пушкін, Грибоєдов, Жуковський, Міцкевич, виступає в салона М.Шимановського. До кінця 20 – х років його ім’я відоме у столиці.

ІІ період – шлях до майстерності 1830 – 1836 рр.

Їде в Італію. Живе в Мілані, Неаполі, Римі. Потім його шлях лежить в Австрію і Німеччину. Дві тенденції творчості цього періоду – захоплення італійською оперою і класичним вокальним мистецтвом. В Італії він написав серії блискучих фортепіанних варіацій на італійські теми. Глінка починає мріяти про створення Російської Національної опери. В Берліні він займається у відомого музичного теоретика Зігфріда Дена. 1834 р. молодий музикант повертається додому і починає писати оперу на російський національний сюжет, який запропонував Жуковський. Глінка почав писати оперу ще не маючи лібрето. Його написав Розен. Велика увага була з боку царя Миколи І. За його бажанням назва опери була змінена на « Життя за царя». 1836р. – вібулася прем’єра. Опера стає популярною і за кордоном. Починає писати нову оперу «Руслан і Людмила» 1837р.

ІІІ період 1836 – 1844 – центральний період.

Присвячений «Руслану і Людмилі». Одночасно пише музику до трагедії Кукольника «Князь Холмський» 1840 р., цикл романсів «Прощання з Петербургом», ряд фортепіанних п’єс. Микола І назначив його придворним капельмейстером співочої капели. У 1835 р. він одружується з Івановою, згодом композитор розлучається. У 1838р. Глінка з’їєдив на Україну для набору співаків у капеллу (знайомство з Гулаком – Артемовським, який згодом був його учнем). Прем’єра опери «Руслан і Людмила» відбувається в 1842 р. ( основний текст лібрето поета Ширкова).

ІV період 1845 – 1857р. – останній період.

Кращі симфонічні увертюри «Камаринська», «Арагонська хота», «Ніч в Мадриді». 1844р. поїздка до Франції, Іспанії . Живе два роки в Іспанії (45-47рр.). Записує та вивчає іспанську культуру. На основі власних записів створює « Іспанську увертюру». В 1847 р. Глінка повертається в Росію. Він задумує написати програмну симфонію « Тарас Бульба», оперу «Двомужница» але ці твори так і не були створені. В 1852 р. Глінка їде в Париж. Вірною супутницею останніх років життя – була сестра Людмила Шостакова. У 1856 р. їде в Берлін, де з Деном вивчає твори Лассо, Баха, Генделя. Займається проблемами російської поліфонії, 1857 р. – помирає.

СИМФОНІЧНА І КАМЕРНО – ВОКАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ.

Основну лінію симфонічної творчості Глінки можна визначити, як лінію жанрового симфонізму ( творець). Майже всі оркестрові твори були написані на основі народних пісень і танцювальних тем. Глінка розробляє зжату, лаконічну форму увертюри ( подвійні варіації в «Камаринській», сонатна структура в «Арагонській хоті», рондо подібна композиція «Вальсу – фантазії»). У 1834 р. композитор пише одночастинну «Увертюру – симфонію» на російські теми. В 1937 р. її завершив Шебалін. 1848р. пише симфонічну фантазію «Камаринська». Дві особливості народного музичного стилю виражені в «Камаринській» : - принцип народно – підголоскової поліфонії у пісні; - принцип інструментальної варіаційності. Домінує танцювальна тема, плавний розвиток весільної пісні сприймається, як вступний розділ.

Дві іспанські увертюри «Арагонська хота» 1845 – 1851рр., «Ніч в Мадриді» 1848р.

Перша увертюра – картина свята, друга - картина пейзажу, багатство внутрішніх контрастів. Склад оркестру у порівнянні з «Камаринською» - великий, повний. Велика роль ударних, мідних. Особлива роль кастаньєт – національного іспанського інструменту. В основі двох увертюр лежить чотири іспанські теми-хота, мавританський наспів, дві сегедільї.

«Вальс-Фантазія» для фортепіано 1830р. оркестрова редакція у 1845-1856рр. У 1856р. вперше виконана в Петербурзі. Класичний малий склад оркестру в якому крім струнних і дерев’яних є невелика група мідних ( 2 тромбони, 2 валторни, 1 тромбон ). Загальна структура – рондо.

В 1836 році пише арію з хором до драми Бахтуріна «Молдаванська циганка» або «Золото і кинджал». 1840 рік створює музику до трагедії Кукольника «Князь Холмський» ( сюжет- боротьба росіян з німецькими феодалами в XVстолітті ). Музика до трагедії складається з увертюри, 4 антракти і 3 вокальні номери. Яскраво виражені у Глінки національні і психологічні риси головних героїв. Музика «Князь Холмський» розкриває в творчості Глінки сферу драматичного симфонізму.

Камерні ансамблі – створені на протязі 20-30х років- це Соната для альта і фортепіано ( 1825- 28 ) не закінчена. Великий секстет ( фортепіано, 2 скрипки, альт, віолончель, контрабас) Es-dur. «Патичне тріо» ( фортепіано, кларнет, фагот ) d- moll. Для фортепіано написав всього 50 творів. Основні жанри: ноктюрни, баркароли, танцювальні мініатюри, варіаційні цикли.

РОМАНСИ І ПІСНІ

До цих жанрів Глінка звертається на протязі всього життя. Поряд з куплетною структурою він широко використовує 3-частинну або 5-частинну форму з контрастною серединою. Майже всі романси Глінки написані на тексти йому сучасних поетів. Всього написав понад 70 романсів.

Ранні ( більше 20 ) – захоплення романтичною лірикою. Це сентиментально – ліричні романси на слова Жуковського і Батюшкова «Не искушай»1825р. «Бедный певец». Звертається до жанру ліричної «російської пісні». Більшість пісень на тексти Дельфіга «Ах ты душечка, красна девица» , «Ах ты ночь ли ноченька».

Романси 30-х років – «Венеціанська ніч» - ритм баркароли. В ці роки повністю сформувався стиль Глінки. Романси зрілого періоду – головна роль в романсах цього періоду належить поезії Пушкіна. « Я помню чудное мгновение», «Ночной зефир», « Где наша роза», «Я помню…» 1840р 3-частинна форма. Вокальна мелодрама спочатку плавна , кантиленна в середньому розділі драматична декламація, реприза – яскрава, світла. Поряд з романтиками з’являється елегія «Сомнение» 1838р. Написав єдиний цикл на слова Кукольника «Прощання з Петербургом» 1840р.- 12 романсів цикл не має єдиної сюжетної лінії, однак всі романси об’єднує романтична поема мандрівок ( «Жайворонок», «Колискова пісня», «Рицарський романс», «Не требуй песен от певца».

Пізній період 1842-57рр. Особливе значення має характерний жанр «романтичний портрет» («О, милая дева»), образи природи «Фінський заплив». («Не говори, что серцу больно», «Молитва» )- психологічні риси.

ОПЕРНА ТВОРЧІСТЬ

Задум написати національну оперу виник ще в Італії. Він мріяв створити оперу де національність буде виражена перш за все у сюжеті, а потім вже у музиці.

Опера Михайла Глінки «Життя за царя» («Іван Сусанін»)

Вітчизняна героїко-трагічна опера в чотирьох діях з епілогом Михаийла Івановича Глінки на лібретто барона Георгія Федоровича Розена.

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ІВАН СУСАНІН, селянин села Домніна (бас)

АНТОНІДА, його дочка (сопрано)

ВАНЯ, його прийомний син (контральто)

БОГДАН СОБІНІН, ратник, наречений Антоніди (тенор)

НАЧАЛЬНИК ПОЛЬСКОГО ВІДРЯДУ (бас)

ВІСТНИК (тенор)

НАЧАЛЬНИК РОСІЙСЬКОГО ВІДРЯДУ(бас)

Час дії: 1612 - 1613 роки.

Місце дії: село Домніно, Полета, Москва (в епілозі).

Перше виконання: Санкт-Петербург, Маріїнський театр, 27 листопада (9 грудня) 1836 року.

УВЕРТЮРА

Увертюра починається величним вступом. Схвильованість і динамічність її основного швидкого розділу передбачають драматичні події опери.

ДІЯ I

Вулиця села Домніна. Вдали река; на авансцене группа крестьян. Хор славит воинский подвиг. За сценой слышится хор крестьянок. Они славят приход весны и приход (на царство) Михаила Федоровича. Все вместе крестьяне величают его. Крестьяне постепенно расходятся. Медленно выходит Антонида, она с грустью глядит в сторону реки. Она ждет возвращения домой своего суженого, Богдана Собинина, который с дружиной ушел громить польскую шляхту. Постепенно к концу каватины крестьяне вновь заполняют сцену. Входит Сусанин, возвратившийся из города. Свадьбе, которую так ждет Антонида, не бывать: страна в опасности, поляки наступают, «горе русским людям, коль опять Москва под власть врагам попадет!» — говорит он. За сценой слышится хор гребцов. На реке появляется лодка; из нее выходит Собинин. С горячим приветствием он обращается к Антониде: «Радость безмерная! Ты ли, душа моя, красная девица!» Сусанин спрашивает его, с какими новостями он пожаловал. Что в Москве? Наша ли она? Собинин рассказывает о победе войска Пожарского над поляками. Крестьяне с ликованием слушают его рассказ, подхватывая его реплики. Старик Сусанин, однако, сдержан: «Не настала еще пора! Нет, не время еще не тужить о стране родной, о несчастной Руси!» Антонида смотрит на Сусанина, видит озабоченность на его лице. «Нам.чего же ждать?» — спрашивает она отца, думая все время о свадьбе с Собининым. Теперь Собинин сам подходит к Антониде; они о чем-то тихо разговаривают, пока несколько голосов затягивают песню — «песню удалую». «Князь Пожарский молвил слово...» Говорят же Антонида и Собинин, по-видимому, о запрете Сусанина сыграть им свадьбу. И вот Собинин быстрым движением прерывает исполнение песни и прямо задает вопрос Сусанину: «Как? Ужель не бывать моей свадьбе?» Сусанин непреклонен: «Что за веселье в это безвременье!» И тогда Собинин и Антонида очень сердечно упрашивают старика. Сусанин решительно заявляет, что свадьба будет тогда, когда Бог даст Руси царя. Но со слов вернувшегося из Москвы Собинина оказывается, что великий собор уже ставит (выбирает) царя. И кто же он? «Наш боярин» (то есть Михаил Федорович Романов).Коли так, говорит Сусанин,-свадьбе быть. Все ликуют. Сусанин с д очерью и женихом идет к своему двору; народ расходится