Пізні роки

Ще більш плідною виявилася спільна робота Верді в його пізні роки з Арріґо Бойто (1842—1918), автором опери «Мефістофель» і видатним поетом. Спочатку Бойто переробив незадовільне лібрето Симона Бокканеґра (1881). Потім він перетворив Шекспірову трагедію Отелло у лібрето; цей шедевр Верді був поставлений в «Ла Скала» в 1887, коли композитору було вже 74 роки. Музика цієї опери «безупинна», вона не містить традиційного для італійської опери поділу на арії та речитативи. Деякі сучасники Верді вважали, що на формування його пізнього стилю справив вплив Вагнер. Але насправді Верді прийшов до нього сам. Він майже не був знайомий з творчістю Вагнера.

Після Отелло в 1893 був створений Фальстаф у 80 років Верді написав музичну комедію, що винагородила його за провал його першої музичної комедії «Король на годину». Отелло й Фальстаф увінчали прагнення Верді до створення дійсної музичної драми.

Коли його уразив параліч, він все ще міг внутрішнім слухом читати партитури опер «Богема» і «Тоска» Пуччіні, «Паяци» Леонкавалло, «Пікова дама» Чайковського. Помер Верді в Мілані рано вранці 27 січня 1901 року.

Стиль

Попередники Верді, що вплинули на його творчість — Россіні, Белліні, Мейєрбер і, найважливіший — Ґаетано Доніцетті. За можливим виключенням «Отелло», Ріхард Вагнер на Верді не мав впливу. Поважаючи Шарля Гуно, якого сучасники вважали найвидатнішим композитором епохи, Верді, проте, не запозичив нічого у великого француза. Деякі пасажі в «Аїді» вказують на знайомство композитора з творами Михайла Глінки, якого Ференц Ліст популяризував у Західній Європі, повернувшись із турне Росією.

Попри те, що часом оркестрування у Верді майстерне, композитор покладався в основному на свій мелодійний дар для вираження емоцій героїв і дії. Справді, дуже часто в операх Верді, особливо під час сольних вокальних номерів, гармонія навмисно аскетична, і весь оркестр звучить, як один акомпаніаторський інструмент — наприклад гітара

Проте, було б несправедливим стверджувати, що Верді недооцінював виразну силу оркестру й не вмів використати її до кінця, коли йому це було потрібно. Більше того, оркестрове й контрапунктне новаторство (наприклад, струнні, що вилітаєть по хроматичній гамі в сцені Монтероне, в «Ріголетто», щоб підкреслити драматичність ситуації, або, теж в «Ріголетто» — хор, що співає на «ммм..» за лаштунками, досить ефектно передаючи наближення буревію) — характерно для творчості Верді — характерно настільки, що інші композитори не наважилися запозичити в нього деякі сміливі прийоми через їх миттєву впізнаваність.

Твори Опери

• Оберто, граф ді Сан-Боніфачо — Ла Скала, Мілан, 1839

• Король на день — Ла Скала, Мілан, 1840

• Набукко — Ла Скала, Мілан, 1842

• Ломбардці — Ла Скала, Мілан, 1843

• Ернані — Ла Феніче, Венеція 1844

• Жанна д'Арк — Ла Скала, Мілан, 1845

• Альзіра — Ла Феніче, Неаполь, 1845

• Аттіла — Ла Феніче, Венеція, 1846

• Макбет — Teatro della Pergola, Флоренція, 1847

• Розбійники — Her Majesty's Theatre, Лондон, 1847

• Єрусалим — Académie Royale de Musique, Париж, 1847 (редакція опери I Lombardi)

• Корсар — Teatro Grande, Trieste, 1848

• Битва під Леньяно — Театр Арджентіна, Рим, 1849

• Луїза Міллер — Teatro San Carlo, Неаполь, 1849

• Стіффеліо — Teatro Grande, Trieste, 1850

  • 2-а редакція — Арольдо — Teatro Nuovo, Rimini, 1857

• Ріголетто — Ла Феніче, Венеція,1851

• Трубадур — Teatro Apollo, Рим, 1853

• Травіата — Ла Феніче, 1853

• Сицилійська вечеря — Académie Royale de Musique, Paris, 1855

• Трувери — Académie Royale de Musique, Париж, 1857

• Симон Бокканегра — Ла Феніче, Венеція, 1857

  • 2-а редакція Ла Скала, Мілан, 1881

• Арольдо — Teatro Nuovo, Rimini, 1857

• Бал-маскарад — Teatro Apollo, Рим, 1859

• Сили долі — Імперський театр, Санкт Петербург, 1862,

  • 2-а редакція 1869, Ла Скала, Мілан

• Макбет — Theâtre Lyrique, Париж, 1865 (revised version)

• Дон Карлос — Académie Royale de Musique Paris, 1867

  • 2-а редакція — Teatro San Carlo, Неаполь, 1872

  • 3-я редакція — Ла Скала, Мілан, 1884

  • 4-а редакція — Teatro Municipale, Modena, 1886

• Аїда — Хедивова опера, Каїр, 1871

• Отелло — Ла Скала, Мілан, 1887

• Фальстаф — Ла Скала, Мілан, 1893