- •1. Методи ідентифікації вірусів
- •2. Застосування культивування клітин для діагностики вірусів
- •3. Застосування курячих ембріонів для діагностики вірусів
- •4. Понятття про модельну систему у вірусологіі.
- •5. Загальна характеристика опосередкованих методів дослідження вірусів.
- •6. Які основні методи виявлення та індикації вірусів у кк ви знаєте?
- •7. Які причини виникнення цпд?
- •8. Що таке внутрішньоклітинні включення і яка їх природа?
- •9.Переваги та недоліки використання культури клітин
- •10.Візуальна діагностика вірусів людини.
- •11. Візуальна діагностика вірусів тварин
- •12. Візуальна діагностика вірусів рослин
- •13. Візуальна діагностика вірусів бактерій
- •14. Застосування лабораторних тварин для одержання вакцин і гіперіммуних сироваток
- •15. Застосування лабораторних тварин для діагностики вірусів
- •16. Застосування лабораторних тварин для вивчення патогенезу вірусної інфекції
- •17. Вимоги до вибору тварин у вірусологічний експеримент.
- •18. Вибір методу зараження лабораторних тварин
- •19. Методи зараження лабораторних тварин.
- •20. Поняття про тропізм вірусу( приклади)
- •21. Кількісна оцінка інфекціі при застосуванні лабораторних тварин
- •22. Приклади використання лабораторних тварин для діагностики вірусу.
- •23. Типи культур клітин
- •24. Переваги і недоліки використання лабораторних тварин для діагостики вірусів
- •25. Переваги та недоліки використання курячих ембріонів
- •26.Переваги та недоліки використання культури клітин
- •27. Використання рослин для ідентифікації вірусів.
- •28. Симптоми вірусних інфекцій на рослинах- індикаторах.
- •29. Фаготипування.
- •30. Застосування світлової мікроскопії для діагностики вірусів
- •31. Застосування люмінесцентної мікроскопії для діагностики вірусів
- •32. Застосування електронної мікроскопії для діагностики вірусів
- •33. Принцип дії електронного мікроскопу
- •34. Переваги та недоліки використання курячих ембріонів для діагностики вірусів.
- •35. Переваги і недоліки використання електронної мікроскопії для діагностики вірусів.
- •36.3Астосування атомно-силової мікроскопії для діагностики вірусів.
- •37.Атомно-силова мікроскопія.
- •38. Ренгено-структурний аналіз вірусів
- •39. Серологічні методи дослідёження у вірусології
- •40. Основні компонени серологічних реакцій.
- •41. Моноклональні антитіла
- •42. Реакція гемаглютинації та її застосування.
- •43. Реакція непрямої гемаглютинації(рнга) та її застосування
- •44. Реакція звязування комплементу(рзк).
- •45. Реакція нейтралізації(рн).
- •46. Умови реакції преципітації між аг і ат в серологічній реакції.
- •47. Серологічні тести, які базуються на явищі преципітації
- •48. Реакція преципітації в гелі – імунодефузія
- •49. Імуноелектрофорез
- •50. Ракетний електрофорез
- •51. Імунофлуоресцентний аналіз
38. Ренгено-структурний аналіз вірусів
Рентгенівське проміння є однією з форм електромагнітного випромінювання, але внаслідок того що довжина хвилі рентгенівського проміння значно менше ніж світлових хвиль – їх використання дозволяє побачити значно менші деталі. Проте, на відміну від видимого світла або потоку електронів рентгенівське проміння не можна сфокусувати, і після їх проходження через зразок отримати звичайне зображення. Структуру зразка можна виявити використовуючи дифракція рентгенівського проміння.
Візьмемо за приклад зразок що розташований на шляху будь-якого випромінювання, довжина хвиль якого меньша розмірів зразка. Зразок буде розсіювати частину випромінювання. Розсіяне випромінювання можна розглядати як набор хвиль що перекриваються, кожна з яких відбивається різними частинами об’єкта. Якщо хвилі перекриваються, вони піддаються інтерференції, і виникає розподіл випромінювання, відомий як дифракційна картина. Вона може бути зареєстрована на фотопластинці або представлена за допомогою кількості розсіюваного випромінювання, відбитого об’єктом. Форма дифракційної картини і є структурою об’єкта.
39. Серологічні методи дослідёження у вірусології
Всі серологічні реакції базуються на специфічній взаємодії антигену з антитілом. З поняттям “антигенність” пов’язують три властивості:
Здатність індукувати утворення антитіл при введенні тваринам або викликати імунологічну реакцію.
Здатність виявляти специфічність утворених антитіл.
Здатність специфічно з’єднуватись з утвореними антитілами.
Основні компоненти серологічних реакцій: Антигени і Антитіла (поліклональні та моноклональні)
Застосування серологічних реакцій
при лабораторній діагностиці вірусних захворювань, особливо, коли виділення вірусу неможливе або ускладнене і потребує багато часу, коли віруси не викликають змін в культурі клітин і не розмножуються в ній, не здатні викликати експериментальну інфекцію у лабораторних тварин.
в епідемічній практиці для оперативного епідеміологічного аналізу і формування цілеспрямованих протиепідемічних заходів (вакцинація, діагностика, лікування) у вогнищах вірусної інфекції.
для оцінки ефективності противірусних вакцин та хіміотерапевтичних препаратів, для виявлення природних резервуарів вірусу і т.д.
діагностики фітовірусних інфекцій.
40. Основні компонени серологічних реакцій.
Для постановки серологічних реацій неохідні наступні компоненти:
Антигени(це можуть бути очищені ввіруси, матеріал що містить віруси(культуральна, алантоїсна або амніотичні рідини, гомогенати органів лабораторних тварин, рото глоткові, носові змиви, пункції), окремі компоненти вірусів – структурні поверхневі білки )
Антитіла. Антисироватки отримують у 3 етапи:
А – приготування високо очищеного концентрованого антигену
Б – імунізація лабораторних тварин, з використанням невеликих доз антигенів, бо саме такі дози індукують синтез високоавідних антитіл. Найбільш високі титри антитіл отримують при внутрішньовенних ін’єкціях.
В – тестування отриманої сироватки в присутності гомологічного антигену.