1. Загальна характеристика економіки як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Основні напрями адміністративно-правового регулю­вання у сфері економіки.

Десять - п'ятнадцять років тому назва «державне управ ління» у сфері економіки не викликала якихось питань, бо була широковживаною в адміністративному праві. Проте події остан нього часу переконливо свідчать про більшу доцільність вживання поняття «державне регулювання» економіки замість «державного управління» в цій сфері. Річ у тім, що на сьогодні держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере в цьому участь разом з іншими об'єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним/фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток.

Даючи визначення, можна вказати, що економіка - це система взаємопов'язаних галузей та комплексів народного господарст ва, що містить у собі ланки виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ, а функціонує з метою задоволення потреб суспільства. Основною метою впли ву держави на економічні процеси, що мають місце у державі, є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки. Це досягається за рахунок різних механізмів, про які мова йтиме далі, а зараз необхідно вказати на те, які обставини свідчать про не обхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у сфері економіки. Аналіз зазначених обставин дозволить сформу вати загальну характеристику економіки як об'єкта адміністратив но-правового регулювання. Такими обставинами є:

1.Потреба захисту інтересів національної економіки. Якісне та ефективне управління національною економікою є одним із голов них чинників незалежності України. Це свідчить про те, що еко номіка, а звідси її управління, є одним із факторів забезпечення національної безпеки України. Керуючись необхідністю забезпе чувати інтереси національної економіки, держава має змогу впли вати на економічні процеси за рахунок податкової, митної, тариф ної політики, застосовувати методи прямого та непрямого (еконо мічного) управління тими чи іншими процесами.

2. Установлення однакових «правил гри» та рівних умов для суб'єктів підприємницької діяльності. Говорячи про цю обставину, варто зазначити, що саме від державної політики у визначеній сфері багато в чому залежить розвиток певного економічного на пряму. Скажімо, забезпечуючи процес легітимізації підприємни цької діяльності, держава за рахунок положень відповідних норма тивно-правових актів визначає порядок отримання ліцензії на пев ний вид діяльності та встановлює механізм реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Однакові за зовнішніми ознаками підприємства платять однакові розміри податків. Іншими словами, саме держава за рахунок законодавства, а також компетентної про зорої діяльності компетентних органів публічної адміністрації стабілізує підприємницьку діяльність.

3. Контроль процесів грошового обігу. За допомоги цього дося­гається істотний вплив на процеси інфляції. Під інфляцією необ хідно розуміти немотивоване економічними показниками збіль шення кількості грошових знаків, що є в обігу, та відповідне зне цінення  грошової  одиниці.   Саме  держава  є  єдиним  джерелом друкування грошових знаків. Кількість грошей, що надійде до обі гу, залежить від низки факторів, проте основними з них є визна чення кількості випущених у державі товарів і наданих послуг. Коли кількість грошових одиниць перевищує економічні показни ки держави, починається процес знецінення грошової одиниці, а звідси - інфляція. Вказане явище добре знайоме у нашій країні, де на початку 90-х років минулого століття показники інфляції досягали кількасот відсотків на рік.

4. Підтримка невиробничих і соціально значущих сфер (меди цина, освіта, наука, культура, спорт тощо). Саме на державу покладається завдання утримання тих сфер суспільного життя, які не виробляють матеріального продукту. За рахунок адміністративно-правового регулювання, зокрема процесів формування бюджету, опо даткування, митної політики, пільгових умов, держава уможливлює існування вказаних сфер із метою задоволення потреб суспільства. Одним із суттєвих важелів впливу на невиробничі та соціально зна чущі сфери суспільного життя є практика державних закупівель чи замовлень, коли держава частину коштів спрямовує на придбання «продукту» невиробничих сфер. Прикладами такого впливу є дер жавне замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних за кладах, фінансування медичних закладів чи об'єктів культури.

5. Створення сприятливих умов для вітчизняних товаровиробників. Будь-яка країна світу, і наша держава не є винятком, нама гається підтримувати саме вітчизняних виробників тих чи інших товарів. Це пов'язано з такими позитивними наслідками, як нові робочі місця для громадян, розміри податків, що збираються, кон курентоспроможність українських товарів. Також за рахунок та кого механізму всередині держави є можливість виробляти широ кий спектр товарів народного вжитку, що має чітко виражену со ціальну спрямованість.

6. Попередження монополізації того чи іншого сегмента ринку. Держава не зацікавлена в тому, щоб той чи інший суб'єкт підприєм ницької діяльності посів монопольне (домінуюче) становище на ринку. Потенційно це може призвести до того, що пересічний громадянин за той чи інший товар (ту чи іншу послугу) буде сплачувати невиправ дано високу ціну. Тому держава, керуючись можливостями адмініст ративно-правового впливу, не допускає створення монополій, а в разі їх появи вживає певних заходів до їх реорганізації (ліквідації).

7. Інтеграція в міжнародні економічні організації. Як приклад стосовно нашої держави можна назвати участь України у формуванні єдиного економічного простору з Росією, Білорусією та Ка захстаном, прийняття Верховною Радою України пакету необхід них законів і залагодження Україною всіх формальностей для вступу до Світової організації торгівлі. Особливостями діяльності вказаних і багатьох інших організацій є створення механізмів ре гулювання економік, заснованих на єдиних принципах, що забез печують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Таким чином, варто підкреслити, що економіка є об'єктом ад­міністративно-правового регулювання з боку держави. Розвиток в Україні на початку 90-х років минулого століття засад ринкової економіки, і це на сьогодні більш ніж очевидно, засвідчив немож ливість для держави самоусунутися від регулювання внутрішніх економічних процесів.

Завдання, функції та методи державного управління економікою.

Основною метою державного управління економікою є виконання завдань, які сприяють організації ринку та ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримання і забезпечення ринкових відносин у державі, розподіл ресурсів з метою впливу на господарську структуру і структуру національного продукту.

До завдань державного управління економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать: здійснення податкової політики; активізація виробництва промислових товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечення раціонального природокористування; соціальний захист населення; збалансованість усіх галузей господарського комплексу; забезпечення високого рівня зайнятості населення; стимулювання розвитку енергетичної промисловості; захист економічних інтересів української економіки; підтримка цивілізованої конкуренції та ін.

Функції державного управління економікою - це та роль, яку виконує державний апарат для того, щоб організувати суспільну життєдіяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. Через функції державного управління розкривається його сутність.

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямків економічного розвитку держави. Існують такі функції державного управління економікою:

•  законодавча функція. Пов'язана з розробленням системи законів щодо економічних питань. Вона є правовою основою ринкової економіки, а отже, гарантом рівних прав і можливостей для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розробляючи і реалізуючи таке законодавство, держава захищає конкуренцію як основну умову і регулятор ринкової економіки. Економічне законодавство виконує роль арбітра у сфері адміністративно-правових відносин, дає змогу виявляти незаконну діяльність та вживає відповідних заходів до порушників;

•  стабілізуюча функція. Передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання підприємств. Для цього держава визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, здійснює відповідну кредитно-грошову політику, спрямовану на подолання інфляції і безробіття. Визначені державою основні цілі та пріоритети становлять основу економічних планів, програм;

•  розподільча функція. Передбачає, що держава здійснює справедливий розподіл доходів та ефективніше розміщення ресурсів у ринковій економіці. Для реалізації цієї функції вона перерозподіляє частину доходів заможних верств населення на користь малозабезпечених і непрацездатних;

•  функція дослідження економіки. Полягає в оцінюванні економіки з метою виявлення фактичного стану економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного моніторингу і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах з урахуванням дій чинників ринкового регулювання. До таких чинників належать: рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вклади, кількість безробітних, працівників та ін.;

•  функція прогнозування. До неї належить передбачення тенденцій розвитку економіки, яка ґрунтується на всебічному аналізі соціально- економічних (у тому числі світових) тенденцій;

•  функція планування економіки. Її метою є визначення, обґрунтування і прийняття рішень з вибору приоритетних напрямків позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного росту. Пріоритетне значення належить таким напрямкам, як приватизація, розвиток інформаційних, інноваційних та інших інфраструктур. Функція регулювання складається з організації процесів економічного регулювання, тобто це практична діяльність з розроблення та поліпшення економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій, впливів на процеси в економіці;

•  функція реалізації проектних рішень. Сутність цієї функції полягає в розробленні і затвердженні програм уведення нових господарських механізмів і коригування існуючих. Такі рішення з необхідним інформаційним, методичним, програмним забезпеченням після відповідного затвердження вводяться в дію. Ця функція є підставою для контролю за процесом реалізації рішень і відповідної корекції іншої важливої функції - функції аналізу й оцінювання економіки.

Важливе значення в економіці мають методи. Під методами державного управління економікою в Україні треба розуміти засоби, способи, прийоми впливу держави в особі законодавчого органу і органів виконавчої влади на сферу виробництва, торгівлі, підприємництва тощо з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи управління економікою слід класифікувати за характером впливу на адміністративні та економічні.

Адміністративні методи - це способи впливу спеціально уповноважених органів на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб шляхом прямого окреслення їх прав та обов'язків через систему наказів, які спираються на владні повноваження та суб'єктів управління. Методи економічного впливу передбачають використання засобів держави (державних фінансів), створення економічних умов, стимулів та ін. Об'єкту управління не надають накази, як і що він повинен робити. Крім того, методи впливу також можна поділити на методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу держави на економіку.

Методи прямого впливу на економіку застосовуються державою до об'єктів державної власності. Як правило, це ті галузі, які мають низьку рентабельність, не цікавлять приватних підприємців або вимагають великих витрат коштів, не приносять швидкого або значного прибутку, тобто соціальна сфера (оборона, наука, освіта, медицина, атомна енергетика та ін.). Серед методів прямого державного впливу треба назвати такі: державні замовлення і контракти на поставку продукції; визначення завдань розвитку економіки, їх відображення в планах, державних програмах; ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів та ін.

Методи непрямого впливу на економіку полягають у застосуванні опосередкованого впливу на об'єкти державного керівництва через створення керівними суб'єктами механізмів стимулювання та зацікавленості. Прикладами методів непрямого впливу є: пільгове кредитування, зменшення податкових зборів, інвестування будь-якої діяльності, заохочення державних службовців тощо.

Прямі методи державного управління не передбачають створення додаткового матеріального стимулювання, не загрожують фінансовими збитками і спираються на підтримку держави. Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких держава впливає на майнові інтереси суб'єктів господарювання. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньополітичної, валютної, амортизаційної політики.

Організація та зміст державного управління у сфері економіки.

Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування суспільних відносин в конкретній сфері економіки, що провадиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, що їх повинні дотримуватися рівною мірою всі учасники суспільних відносин у даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб’єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодження конфліктів і т. ін. — з метою забезпечення стабільного функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої регульованої сфери економіки у напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення позитивних гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (як такі виступають, наприклад, збільшення кількості робочих місць та забезпечення гідних умов праці) — і найсуттєвіше — більш широкого і якісного задоволення потреб споживачів продукції — товарів, робіт, послуг

Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.

На стадії формування ринкової економіки можна виокремити кілька напрямків активної державної економічної політики.

Перший — формування нової системи відносин власності, що притаманна багатоукладній економіці. На цьому етапі держава має створити всі умови для швидкої і всеохоплюючої приватизації державного майна.

Другий — становлення малого підприємництва, у тому числі фермерських господарств. Цей процес потребує державної підтримки, застосування таких заходів, як пільгові ставки кредитів, тимчасове звільнення від податків тощо.

Третій — за активного сприяння держави відбувається формування основних елементів ринкової економіки, зокрема фінансовий і фондовий ринки, інститути регулювання ринку праці і зайнятості — інфраструктури ринкової економіки взагалі.

Об'єктом державного регулювання в даному випадку є економіка або економічні відносини.

У найбільш загальному вигляді економіка визначається як системний господарський комплекс, що містить у собі взаємопов'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге — розподілу і по-третє — обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави.

Державний контроль у сфері економіки.

При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних формах і за багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові повноваження. Функції контролю і нагляду виконують органи виконавчої влади (посадові особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми контролю.

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи відповідно до своїх повноважень. Це органи державного пожежного нагляду, залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики України, органи, що здійснюють санітарний нагляд, та ін.

Специфічні форми контролю здійснюються по галузях економіки. Органи Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюють державне управління та контроль за виконанням законодавства, яке закріплює право державної власності на тваринний світ, ліси, води, надра, охороною сільськогосподарських та інших земель, виконанням правил використання земель, землеустрою, правил і норм по ядерній і радіаційній безпеці при використанні джерел іонного випромінювання та ін. Органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з виробництвом, переробкою дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, обліком, зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, їх збиранням і здаванням в державний фонд, та ін. Органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України здійснюють нагляд за додержанням стандартів, якості продукції, правил, що діють в метрології, сертифікації, та ін. В економіці відповідні управлінські, регулятивні, координаційні, контрольні (наглядові) повноваження здійснюють податкова адміністрація, контрольно-ревізійна служба, Антимонопольний комітет України. Звичайно, вони реалізують свої повноваження не тільки у сфері економіки, айв інших сферах і галузях діяльності.

2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в сфері економіки. Вищі виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративно-правового регулювання в сфері економіки (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України).

Основними суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері економіки є:

• Президент України;

• Кабінет Міністрів України;

• профільні міністерства, комітети, відомства;

• місцеві державні адміністрації;

• виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Найбільш значущим, за юридичною силою, обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі володіє Президент України. Вони встановлені Конституцією України (ст. 106) і насамперед полягають у тому, що Президент визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої, у тому числі й економічної, політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управлінських структур у цій сфері.

З метою найбільш ефективної реалізації своїх повноважень Президент України, згідно з п. 28 ст. 106 Конституції України створює різні допоміжні структури.

Насамперед, до них належить Секретаріат Президента України, у складі якого функціонує Головна служба економічної політики. Крім колективних органів (Рад при ПУ), консультативні, дорадчі й інші допоміжні функції, відповідно до п. 28 ст. 106 Конституції України, покликаний виконувати інститут позаштатних радників і консультантів Президента України. У сфері економіки цей інститут створений Указами Президента України від 13 вересня 1994 року "Про призначення позаштатних радників Президента України з питань економічної політики" і від 19 вересня 1994 року "Про організаційне забезпечення підготовки пропозицій з питань макроекономічної політики та реформування економіки".

Позаштатні радники і консультанти нерідко включаються Президентом до складу різних профільних рад, комісій, груп. Так, вони працюють у складі Комісії з питань аграрної реформи (Указ від 14 листопада 1997 року), Консультативної Ради з питань іноземних інвестицій (Розпорядження від 3 жовтня 1997 року), Вищої економічної Ради Президента України (Указ від 7 липня 1997 року) та інших органів і служб.

Позаштатними радниками і консультантами можуть бути вчені та провідні фахівці різних галузей економіки і соціальної сфери. Вони здійснюють свої функції безоплатно. В окремих випадках, для виконання особливо важливих і складних завдань з ними можуть укладатися договори щодо оплати цієї роботи.

У системі органів управління економікою найвищим є Кабінет Міністрів України. Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Конституцією України (статті 113-117). Згідно з нею, Кабінет Міністрів України:

• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;.

• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;

• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

• здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;

• організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Відповідно до Конституції України, Кабінет Міністрів України розробляє на строк своїх повноважень Програму діяльності, яка спрямована на відродження вітчизняного виробництва, поглиблення реформування економічних відносин та організаційне забезпечення економічної трансформації, з метою досягнення позитивних зрушень у поліпшенні добробуту населення.

Така Програма, насамперед, передбачає практичне розв'язання найгостріших економічних і соціальних проблем розвитку держави.

• На сьогодні це стосується, зокрема, всебічного заохочення вітчизняного товаровиробника, державної підтримки виробництва в агропромисловому комплексі, нарощування експорту;

• масштабного використання науково-технологічного потенціалу, створення відповідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів;

• забезпечення надійного енергопостачання та реального енергозбереження на всіх рівнях споживання енергії;

• комплексного реформування податкової системи з метою зменшення податкового тиску з одночасним забезпеченням повноти сплати податків;

• здійснення збалансованої бюджетної політики, розв'язання проблем зайнятості, своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, упорядкування надання пільг, удосконалення систем соціального та пенсійного забезпечення;

• виокремлення коштів для планового проведення дотаційного та субвенційного провадження тощо.

Для реалізації програмних цілей безпосередньо в апараті Кабінету Міністрів України функціонує структурний підрозділ, завданням якого є державне управління економікою. Це відділ розвитку національної економіки. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1996 року до його відання передані функції щодо державного управління економікою. Крім вказаного відділу, в апараті Кабінету Міністрів України діють й інші підрозділи, які так чи інакше здійснюють управлінські функції в цій сфері. Це управління структурних змін у сфері матеріального виробництва; управління з питань міжнародного співробітництва та зовнішніх економічних зв'язків; відділ з питань державної політики в паливно-енергетичному комплексі; відділ з питань власності, підприємництва, та конкурентної політики; відділ з питань державних фінансів та розвитку фінансових ринків тощо.

Для більш ефективної роботи Кабінету Міністрів, створення необхідних для розвитку економіки правових і фінансово-матеріальних умов, підготовки відповідних рекомендацій, сприяння в інформаційно-аналітичній та науково-методичній роботі, а також з консультативно-експертною метою при ньому створюються робочі та консультативні органи.

Такі органи можуть називатися по-різному. Найчастіше це ради, комісії, агентства, центри.

Одним із них є Центр розвитку та реконструкції економіки при Кабінеті Міністрів України. Він створений Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1993 року.

Центр є науково-дослідною установою, яка створена з метою проведення наукових досліджень, розроблення проектів, програм і рекомендацій щодо розвитку і реконструкції економіки країни, створення раціональної системи господарських кооперованих зв'язків на галузевому, міжгалузевому та міждержавному рівні, визначення напрямів інвестиційної політики.