2.4. Дитина і освіта: конфлікт і взаємодія

Дитинство дівчинки на дивне ім’я Плектруда складалося в такий спосіб, що вирізняв її в колі ровесниць. Народжена жінкою-вбивцею і самогубцею, вона мала травмовану психіку, що дисонувала зі вродженою красою. Її комунікація з навколишнім світом – тіткою, подругою, однокласниками, вчителькою, балетним колективом, виявляють риси дитячого формування. Її навчальні проблеми є наслідком загальної атмосфери «відчуження», яка панувала в школі, хоча дівчинка була не позбавлена здібностей. Захоплення казкою, від якої почалися її успіхи в навчанні, стало метафорою її уявлень про любов і сенс життя, що поєдналося з обожненням балету. Балет став її пристрастю. «Ce qui était certain, c'était que les yeux de Plectrude atteignaient, quand elle dansait, une intensité extraordinaire» (Було зрозуміло одне: коли Плектруда танцювала її очі випромінювали надзвичайну силу) [43, с. 30]. Він вивищив її серед ровесників, надав упевненості в собі. У дванадцять років Плектруда почала боятися підліткового віку, що мав наступити. Нерозділене перше кохання до однокласника Метьє Саладена та невиправдані сподівання, які вона покладала на балетну школу, зламали психіку дівчинки. Балетна школа для неї виявилася справжнім пеклом. «C'était peu dire qu'en ces murs régnait une discipline de fer. L'entraînement commençait tôt le matin et se terminait tard le soir, avec d'insignifiantes interruptions pour un repas qui ne méritait pas ce nom et pour une plage d'études pendant laquelle les élèves savouraient si profondément le repos du corps qu'elles en oubliaient l'effort intellectuel requis (Сказати, що в школі була залізна дисципліна - нічого не сказати. Тренування починалися рано-вранці і закінчувалися пізно ввечері з перервами на харчування, якщо тільки це можна було назвати так і теоретичних уроків під час яких учениці так розслаблялся, що не зосереджувалися під час уроку) [43, с. 82-83]. Перед дівчинкою відкриваються всі жахи знущання вчителів над юними балеринами. Дівачинка-володарка, яка долає життєві труднощі, швидко змінюється на покірну, зацьковану істоту Вона ненавидить і жаліє знайомих і близьких, вважаючи тих слабкими, а їхнє життя – марним (Elle ne lui disait rien mais elle observait les siens avec consternation: «Comme ils sont affalés! Comme ils sont soumis aux lois de la pesanteur! La vie, ce doit être, plus et mieux que ça». Elle trouvait que leur existence, à l’inverse de la sienne, n’avait aucune tenue. Et elle avait honte pour eux. Parfois, elle se demandait si elle n'était pas une orpheline qu'ils avaient adoptée». (Вона нічого не казала їм, але спостерігала, як їхнє життя з жахом: «Які вони жалюгідні! Як прикуті вони до землі. Життя має бути кращим за це». Вона вважала, що їхнє життя, супроти її життя не мало ніякого сенсу. І їй булр соромно за них. Іноді вона питала себе чи не є вона дитиною, яку вони взяли до себе з сиротинця) [43, с. 96-97]. Балет вимагає від неї жертви у вигляді харчових обмежень і, врешті, зовсім відкидає від себе, коли травмована Плектруда більше не змогла танцювати («Cette carence entraîna très vite d'atroces douleurs dans les jambes, pour peu que la petite restât immobile. quelques heures, ce qui était le cas la nuit. Pour éliminer cette souffrance, il fallait se lever et bouger. Mais le moment où les jambes se remettaient en mouvement était un supplice digne d’une séance de torture: Plectrude devait mordre un chiffon pour ne pas hurler. Elle avait à chaque fois l’impression que les os de ses mollets et deses cuisses allaient se rompre. Elle comprit que la décalcification était la cause de ce tourment. Pourtant, elle ne put se décider à reprendre de ce maudit yaourt. Sans le savoir, elle était victime de la machine intérieure de l’anorexie, qui considère chaque privation comme irréversible, sauf à ressentir une culpabilité insoutenable» (Ця бездіяльність спричиняла швидкий, нелюдський біль у ногах під час бездіяльності дівчинки уночі. Щоб позбутися цього болю треба було вставати і рухатися. Але коли вона ставала ногами на підлогу її ноги нестерпно боліли: Плектруді доводилося кусати хустину, щоб не кричати. Вона відчувала що кістки стегон і ікри ось-ось зламаються. Вона розуміла, що дефіцит кальцію був спричинений рухомістю. Тим не менше вона не наважувалася знову їсти цей клятий йогурт. Сама того не підозрюючи вона стала жертвою машинальної анорексії, відчуваючи вину за кожен зайвий прийом харчування.) [43, с. 99-100]. Плектруда ламає кістку. Лікарі повідомляють їй, що вона ніколи більше не зможе танцювати. Плектруда впадає у відчай, однак видужує і повертається додому. Дівчинку ніхто не відвідував у лікарні крім батька. Вона іде до Клеменс, щоб побачити свою маму, але Клеменс холодно зустрічає дівчинку і врешті розповідає їй історію життя її справжніх батьків і відступає від Плектруди. «Comme elle avait changé! Il n’y avait plus aucune chaleur dans les yeux de sa mère. Quelque chose était mort en elle: Plectrude ne voulut pas le comprendre» - (Як вона змінилася. В очах матері не було ні краплини тепла. Щось в ній згасло. Плектруді не хотілося у це вірити) [43, с. 107]. Дівчинка тяжко переживає фактичну втрату Клеменс. Вона захоплюється театральним мистецтвом і народжує сина від випадкового знайомого. Сина назвала Симоном. Позбавлена підтримки рідні, вона була готова повторити вчинок своєї матері. Дівчина вибирає красивий одяг і вирушає в Париж. Однак, там, де Плектруда збирається стрибнути з мосту, її рятує Метье Салден, і цей випадок щасливо змінює її життя. Щасливе подружнє життя є розв'язкою твору. У романі «Словник імен власних Робер» Амелі Нотомб підходить до втілення концепту дитинства інакше, ніж у попередніх творах. Цього разу дитина занурена в цілком реалістичні умови. Вони є як тлом духовного розвитку, у якому Плектруда відчуває себе «володаркою» і «принцесою», так і джерелом випробувань, які розкривають у дитині низку рис не за віком зрілої особистості. «Божественість» дитини розкрита не так у прагненні до зростання й самоствердження, як у стійкості, в її опору життєвим обставинам. У романі реалізована певна комічність між іллюзорною «ідилією» яку бачила дівчинка вдома і суворою реальністю з якою стикалася поза ним [48]. Твір є фікційною біографією близької подруги Амелі Нотомб Міріам Руле, яка була відома, як «співачка Робер» [49]. Якщо на початку твору Плектруда є втіленням типових для Амелі Нотомб рис концепту дитинства: незвичайна красою, несхожа на інших дітей казковим світоглядом дівчинка, випещена тіткою з власних примх і нереалізованих мрій, то школа й балетне училище викували міцний характер дівчинки. В коханні до Метье Салдена виявилися великі сили підлітка, які, врешті, зберегли її життя, дали змогу продовжити дитинство дорослістю, подолавши бар’єр між ними, неподоланий героями інших аналізованих романів Амелі Нотомб.

Висновки до розділу ІІ:

Слід зазначити, що у концептосфері Амелі Нотомб, яку складають її повісті «Гігієна вбивці», «Метафізика труб», «Словник імен власних Робер», концепт дитинства є домінуючим. Він побудований на протиставленні ідеального і гармонійного світу дитини розірваному, хаотичному, ворожому світу дорослих людей. Розрив між дитинством і зрілістю у Амелі Нотомб або важко долається або залишається нездоланним для дитини. У такий спосіб авторка визначає період дитинства як встановлену ідентичність людини.

Вважаємо, що ядром концепту дитинства є поняття сакрального, що об’єднує і божество, і Бога. Культурні міфи стають об’єктами авторської гри, породжуючи нові смисли дитячого життя.

Дитинство в творчості Амелі Нотомб є прикладом автотематичності, що, своєю чергою, зумовлена автобіографічністю. В цьому сенсі Японія є компонентом дитинства, сповненим позитивних конотацій.

Письменницею були актуалізовані вікторіанські ідеї про важливу роль дитинства в житті людини і виведені нею до абсолютної величини.