5. Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповід­но до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних до­говорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Згідно з ст.2 Закону України «Про міжнародні договори Укра­їни» міжнародний договір України — укладений у письмовій фор­мі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міс­титься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою доку­ментах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національно­го законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним догово­ром України, який набрав чинності в установленому порядку, вста­новлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.19 Закону України «Про міжнародні договори Украї­ни»).

Міжнародні акти:

• Договір між Урядом України та Урядом Республіки Польща про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво у галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту;

• Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію 1986 p.;

• Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони навколишнього се­редовища, природних ресурсів і лісового господарства Республіки Польщі про співробітництво в галузі охорони навколишнього серед­овища 1992 p.;

• Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних се­редовищ існування в Європі 1979 p.;

• Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів 1971 p.;

• Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1991 p.;

• Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату 1992 p.;

• Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 1992 p.;

• Угода про виконання положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року, які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними 1995 p.;

6. Правові основи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічне управління)

6.1. Поняття управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рів­новаги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження ге­нофонду Українського народу є обов'язком держави (ст.16 Консти­туції України).

Відповідно до ст.16 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» (надалі по тексту - Закон) управ­ління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, еко­логічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, ін­формування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навко­лишнього природного середовища і використанню природних ресур­сів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Державними органами управління в галузі охорони навколиш­нього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формуван­ня державної політики у сфері охорони навколишнього природно­го середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує Державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласна, Київська міська державна адміністрація та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначе­них функцій.

Громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяль­ність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до за­конодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природно­го середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.