2. Розвиток гендерної теорії.

Для кращого розуміння як самого поняття «гендер», так і теорій гендера важливе значення має питання теорій формування гендерних ролей, котрі, як вже зазначалось вище, є складовими поняття гендера як соціального конструкта. Одразу слід зазначити, що гендерні ролі, їх характеристики, по- ходження і розвиток розглядаються у рамках різних соціологічних, психологічних і біосоціальних теорій. У соціальній психології роль визначається як набір очікуваних взірців поведінки (чи норм) для чоловіків і жінок.

Найрозповсюдженішими сьогодні є такі основні теорії формування гендерної ролі:

1. Психодинамічна теорія розглядає передусім динаміку психічної діяльності (Фрейд, Фішер, Грюнберг). За цією теорією, малюки від народження наділені

потенціалом сексуальної енергії – лібідо. На початку ця енергія цілком монолітна і може бути спрямована будь-куди. У зв’язку з цим З. Фрейд твердив, що малюки «поліморфно перверсивні». Поступово лібідо локалізується в різних ерогенних зонах тіла і врешті-решт – у ділянці статевих органів. Відповідно до цього існує три стадії гендерного розвитку дитини:

– діти не усвідомлюють статевих відмінностей;

– діти (у віці 2 років) починають помічати, що хлопчики і дівчатка відрізняються один від одного і особливу роль тут набувають геніталії;

– на цій стадії дитина оцінює всіх людей з точки зору їх статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності (Батлер). Саме на цій стадії діти переживають перший любовний досвід: хлопчик – Едіпів комплекс, а дівчинка – комплекс Електри. У рамках даної концепції не приділяється особливого значення статевому потягу. Тут вирішальний вплив на формування гендерної ролі чинять позитивні і негативні стимули. Якщо поведінка підкріпляється за рахунок похвали чи нагороди, велика ймовірність того, що індивід повторить цю дію (варто згадати вчення

І. Павлова про умовні рефлекси).

2. Теорія зумовлювання і соціального навчання. Уявлення про чоловічу і жіночу гендерні ролі формуються в рамках кожної культури, а потім засвоюються дітьми в процесі їх інтеграції в систему соціальних стосунків з батьками, однолітками та оточуючими людьми. При цьому діти відіграють активну роль у цьому динамічному процесі і частково впливають на формування власних гендерних уявлень. Спостерігаючи, як поводяться люди різної статі, як вони відрізняються манерою спілкування, побутовими справами, професіями, діти вчаться виконувати статеві ролі. Провідним соціально-психологічним механізмом статевої ідентифікації є імітація. Підтвердження своєї концепції прихильники теорії научіння вбачають у тому, що вихідці із кризових сімей, зазвичай, повторюють помилки батьків у створенні власної сім’ї, що вихованці інтернатів, які зростають за межами родини, попри гарячу мрію мати сім’ю, досить часто не здатні, ставши дорослими, створити гармонійні подружні взаємини та успішно виконувати батьківські ролі.

3. Теорія когнітивного розвитку, яка виникла в рамках теорії соціального навчання, підкреслює, що людина сприймає оточуючих людей і оцінює своє спілкування з ними через призму гендерних уявлень. Оригінальною особливістю цієї теорії є припущення про те, що у дитини вже є в наявності базова система чоловічих чи жіночих цінностей і в процесі свого розвитку у зв’язку з бажанням володіти маскулінними чи фемінінними якостями дитина свідомо обирає в якості моделей для наслідування певних чоловіків чи жінок, хлопчиків чи дівчаток. З часом у дитини з’являється власна система заохочення поведінки, що відповідає гендерним уявленням. Теорія когнітивного розвитку пояснює формування уявлень про статеві ролі у дітей активним структуруванням власного досвіду, когнітивної інформації та розумінням своєї статевої приналежності. Отримувана інформація зорганізується когнітивними структурами свідомості та статево-рольовими стереотипами, які функціонують як схеми, за допомогою яких структурується відповідна інформація. «Нова психологія статі» з’явилася у 1970-ті роки на Заході. Дж. Стоккард та М. Джонсон висунули положення про те, що біологічна, вроджена стать (хромосомна та гормональна) може лише сприяти визначенню потенційної поведінки людини, а головним є психологічна, соціальна стать, або гендер. Гендер засвоюється при житті, на його формування здійснюють вплив класові, етнічні, расові варіації статевих ролей та відповідні їм очікування суспільства та особливості культури. Виникненню «нової психології статі» сприяли три фундаментальні дослідження, висновки яких спростовують положення традиційних теорій: праці Maccoby та Jacklin, присвячені аналізу психології статевих розбіжностей; дослідження Money та Enrhard, які показали могутність ефекту соціалізації; концепція андрогінії Bem, яка довела хибність протиставлення традиційною психологією маскулінності та фемінності. Таким чином, теорія статі пояснює становлення статі у дітей на ґрунті існуючих у культурі соціальних стереотипів та говорить про те, що діти використовують стать як принцип пізнання світу, оскільки культура «наполягає» на тому, що стать є найбільш важливою категорією у соціальному житті людства.

4. Гуманістично-екзистенціальна теорія. Концептуальні принципи цієї теорії (К. Роджерс, А. Маслоу) дають змогу зіставити світ чоловіків та жінок з погляду самоактуалізації (Я-актуалізації) статей у різних сферах діяльності. Відомо, що переважна більшість жінок недостатньо реалізована в професійній, громадській діяльності, оскільки їхній вибір часто диктується зовнішніми обставинами, а

не прагненням до самовираження, самореалізації. Чимало жінок, зіткнувшись зі

стереотипними установками щодо слабкої статі, опускають руки, стаючи рабинями обставин, начальства, чоловіка, на відміну від людей, які повноцінно функціонують. К. Роджерс разом з тим заявляв, що будь-яка актуалізація з позицій гуманістичної психології неможлива, якщо порушується один з фундаментальних її принципів – принцип безумовної любові до себе.

5. Теорія біхевіоризму (поведінкова школа), яка розглядає поведінку людини як систему закріплених стимул-реактивних зв’язків, що формують типову чоловічу або жіночу поведінку. Спрямування статевих ролевих установок дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається насамперед у батьківській сім’ї, а потім – у школі, на вулиці (Д. Уотсон і Р. Рейнер). Найближче оточення з перших днів народження дитини підкріплює типові, зазвичай, статево відповідні реакції і тим самим робить з неї чоловіка або жінку. Цю теорію називають ще теорією статевої типізації.

6. Теорія соціальних ролей (А. Іглі) проголошує, що ряд гендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або гальмують в чоловіках і жінках певні варіантиповедінки. Різні ролі формують різні навики та установки, і саме це призводить до різної поведінки чоловіків і жінок. З того, що чоловіки і жінки займаються різними справами, робиться висновок, що вони різні люди.

7. Теорія природної взаємодоповнюваності статей. Важливу роль в утвердженні гендерного стереотипу про закріплення соціальних ролей відповідно до статі відіграла концепція Т. Парсонса і Р. Бейла, які розглядали диференціацію жіночих і чоловічих ролей у структурно-функціональному плані. На їх думку, в сучасній сім’ї подружжя повинні виконувати дві різні ролі. Інструментальна роль полягає в підтриманні зв’язку між сім’єю і зовнішнім світом – це професійна діяльність, що приносить матеріальний прибуток і соціальний статус; експресивна роль передбачає передовсім турботу про дітей і регулювання внутрішньосімейних відносин. Т. Парсонс і Р. Бейл вважають, що здатність жінки до дітонародження і догляд за дітьми визначає одночасно її експресивну роль, а чоловік, який не може виконувати ці біологічні функції, стає виконавцем інструментальної ролі. Ця теорія сприяла інтеграції в єдину схему соціально-антропологічних і психологічних даних. Однак феміністська критика показала, що в основі дихотомії інструментальності та експресивності лежать не стільки природні статеві відмінності, скільки соціальні норми, дотримання яких пригнічує індивідуальний саморозвиток і самовираження жінок і чоловіків.

8. Теорія гендерних схем передбачає, що оскільки гендерними ролями людина оволодіває в процесі навчання, то ці стереотипні ролі можна змінити, позбавившись від стереотипів. Тут слід зазначити, що традиційні гендерні ролі стримують розвиток особистості і реалізацію наявного потенціалу. Виходячи з цієї ідеї Сандра Бем розробила концепцію андрогінії, за якою людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена як рисами маскулінності, так і фемінінності, поєднуючи в собі як традиційно жіночі, так і традиційно чоловічі якості. Це дає змогу виділити маскулінну, фемінінну, андрогінну моделі гендерних ролей. Пізніше багато дослідників дотримувались думки, що цілісну особистість характеризує не маскулінність чи фемінінність, а андрогінність, тобто інтеграція жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності. Андрогінія сприймається як емансипація обох статей, а не як боротьба жінок за рівність у маскулінно орієнтованому суспільстві. З усього вищенаведеного видно, що поняття «гендер» відображає, як складний соціокультурний процес конструювання суспільством відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках, так і сам результат – соціальний конструкт гендера. Теорія гендерної схеми спирається на теорію когнітивного розвитку Л. Колберга, згідно якої основою процесу засвоєння статевої ролі виступає активність самої дитини. Статева типізація здійснюється завдяки здатності дітей групувати та переробляти інформацію, тобто готовності засвоювати інформацію про себе у контексті понять маскулінності - фемінності. Гендерно-схематизована переробка інформації відбувається тому, що у суспільстві існують статево-диференціюючі практики. У свідомості дитини укладається гендерна схема, яка функціонує як структура, налаштована на те, щоб шукати та групувати інформацію: поведінка, характеристики, культурні символи спонтанно сортуються на категорії «чоловіче» - «жіноче». Згідно теорії гендерної схеми, гендерна типізація є результатом процесу гендерної схематизації. Бем стверджує, що людина використовує гендерну схему у тому випадку, якщо вона готова сортувати відмінні якості інших людей та інформацію про них на підставі гендеру. В протилежному випадку вона належить до індивідів, які не використовують гендерну схему. На думку Бем, людей, яким притаманні яскраво чоловіче або жіноче начало, з більшою вірогідністю можна віднести до індивідів, які використовують гендерну схему.

Теорія ідентифікації, сформована в межах психоаналізу, пропонує біологічне пояснення; за З. Фрейдом, «анатомія – це доля». Цей підхід акцентує значення раннього дитинства для наступної статево-рольової поведінки індивіду, звертає особливу увагу на ідентифікацію дитини з одним з батьків

своєї статі.

У 1970-ті рр. вчені вже розглядали М та Ф як дві незалежні характеристики особистості – інструментальність та експресивність. У цих концепціях маскулінність визначалася через поняття інструментальності, що містить такі риси як домінантність, наполегливість, незалежність; фемінність – через поняття експресивності (теплота, піклування, співчуття). Зовсім нещодавно «соціальні конструктивісти» почали говорити, що поняття

маскулінності та фемінності живуть радше в уявленні людей, ніж є реальними характеристиками індивідів, і що ці конструкти, вимірювані психологами протягом ХХ ст., місять у собі більше культурних стереотипів, ніж психологічної реальності. Дехто навіть запропонував вилучити їх з наукового словника як такі, що не піддаються визначенню.

Аналіз сучасних підходів до проблеми гендера демонструє, що поступово відбувся перехід від однофакторних моделей до багатофакторних. І.С. Кон зауважує, що зі зміною системи гендерних ролей багато традиційних психологічних статевих розбіжностей, на яких ґрунтуються стереотипи маскулінності та фемінності, щезають або нівелюються, що зменшує поляризацію між ними. При цьому певні істотні розбіжності у характері діяльності, спрямованості інтересів та психічних процесах чоловіків та жінок залишаються. Відповідно змінюється зміст категорій маскулінності та фемінності в психології. Так, раніше вони вважалися взаємовиключними, при чому кожне відхилення від нормативу сприймалося як патологія або крок у напрямку до неї. Потім жорсткий нормативізм поступився місцем ідеї континуума маскулінно-фемінних якостей, коли індивід може одночасно демонструвати як маскулінні, так і фемінні риси.

3.Загальна характеристика етапів розвитку у ХХ ст.: емпіричний (60-70 рр.), концептуалістський (70-початок 80 рр.), соціально-конструктивістський (80 рр.) та постмодерністський (90 рр.).

На початку XXI ст. перед світовим співтовариством постало завдання досягти фактичної рівності жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя. У багатьох країнах відбувається кардинальне переосмислення їх соціальної ролі в суспільстві, розгорнуто діяльність із забезпечення їхніх прав і реалізації можливостей. Рівноправну участь жінок та чоловіків у політичному та економічному житті демократична громадськість вважає необхідною умовою прогресу в соціально-економічному розвитку, розв’язанні актуальних політичних, соціально-культурних, расових, етнічних, а також соціально-психологічних проблем.

Універсальний характер гендерних досліджень у суспільних науках передбачає цілісність системи гендерних знань у психології, визначення предмета, структури та змісту цієї галузі наукового знання, створення адекватної системи методів і принципів організації та проведення досліджень з урахуванням історичного, культурного та соціального контексту.

Гендерна психологія є новим науковим напрямом у системі психологічного знання, у якій дослідження гендерного контексту мають виокремити психологічну складову різноманітних проблем формування та розвитку особистості, суспільства і світу. У психології структуру сучасного гендерного знання утворюють гендерологія та більш ранні дослідження у сфері фемінології, гендерна психологія і психологія гендерних відносин. Гендерна психологія є частиною гендерології як міждисциплінарного напряму в суспільних науках, а психологія гендерних відносин належить до складу гендерної психології.

Гендерологія (англ. gender — рід, стать і грец. logos — учення) — міждисциплінарна наукова галузь, яка вивчає психологічну і соціологічну проблематику гендерного розвитку особистості. Вона досліджує жіноче і чоловіче як психологічні утворення та конструкти культури. Цим зумовлена особлива зацікавленість гендерології проблемами статі в європейській суспільно-політичній, філософській, соціологічній та психологічній думці, класичних теоріях гендерної соціалізації, гендерної антропології та медико-біологічними даними про статеву диференціацію, особливості статевого диморфізму та психофізіології статевих відмінностей, гендерного аналізу виборчих систем та електоральної поведінки тощо. Вона пов’язана з анатомією і фізіологією людини, віковою, диференціальною, соціальною психологією, психологією особистості, психологією і соціологією сім’ї та шлюбу, культурологією, валеологією.

Категорію «стать» гендерологія трактує в соціально-психологічному сенсі як специфічні культурні та поведінкові характеристики, що визначають соціальну поведінку чоловіків і жінок. Усупереч поширеній думці вона не є синонімом ні сексології (лат. sexus — стать і logos — слово, вчення) — науки, що вивчає прояви людської сексуальності, статеве життя, а також розвиток і здійснення сексуальної функції індивідуумом, ні фемінології.

Фемінологія (лат. femina — жінка і грец. logos — учення) — наука про місце і роль жінок у суспільстві, яка досліджує сукупність психологічних, соціально-економічних, політичних, правових, соціокультурних умов, що сформувалися в суспільстві для реалізації спільних із чоловіками і специфічних інтересів жінок, забезпечення їх життєдіяльності в усіх сферах суспільного життя.

Основним об’єктом фемінології є жіноцтво як відносно цілісна і стійка соціальна спільність. Вона аналізує соціально-психологічні та культурні чинники особистісного становлення жінки, особливості жіночої психології і жіночого елементу в суспільній свідомості, економічні та політичні аспекти становища жінки в суспільстві, її соціально-психологічні ролі в родині. Методи, напрацьовані фемінологією, активно використовує гендерологія. Важлива роль у системі гендерних знань (гендерології) належить гендерній психології, актуальність та необхідність розвитку якої сьогодні ні в кого не викликають сумніву.

Гендерна психологія (грец. psyche — душа і logos — учення) — галузь психологічного знання, яка вивчає набуті в процесі соціалізації характеристики гендерної ідентичності, що детермінують соціальну поведінку людей залежно від їх статевої належності.

Витоки багатьох питань, що постають у психологічній практиці, пов’язані з проблемами гендерної соціалізації особистості, її гендерними можливостями та гендерною політикою держави. Гендерна психологія досліджує різноманітні аспекти гендерної ідентичності, засвоєння гендерних ролей, гендерної соціалізації, формування гендерних стереотипів, а також диференціації гендерних відмінностей у сім’ї і соціумі. Соціальні та етнокультурні аспекти гендерного розвитку також не залишаються поза її увагою. Адже поняття «гендер» належить до змісту соціальної психології, психології сім’ї, психології статі, психології сексуальності, політичної психології тощо.

Розвиток гендерної психології передбачає не лише розроблення теоретичних підходів, концепцій та положень. Це важлива складова консультативної допомоги особистості у розв’язанні проблем гендерного характеру, аналізу психологічних, соціально-культурних і суспільно-економічних явищ.

Важливим напрямом сучасної гендерної психології є вивчення гендерних відносин, їх особливостей, сутності та складових.

Психологія гендерних відносин — прикладна галузь соціальної психології, що досліджує закономірності диференціації та ієрархічності міжстатевих відносин. Цей науковий напрям перебуває у стадії становлення, все очевидніше виявляючи себе як самостійна галузь психологічного знання. Його появі передувало психологічне вивчення міжособистісних і міжстатевих відносин. Як інтегративна галузь знань, психологія гендерних відносин використовує напрацювання психології, соціології статі, соціальної психології.

Гендерні відносини є об’єктом дослідження багатьох сучасних наук. Соціально-психологічний аналіз суттєво збагачує систему знань про гендер, якими володіють історія, соціологія, політологія, лінгвістика та інші суспільні дисципліни. Своїми спостереженнями, відкриттями і висновками гендерна психологія набуває важливого значення для багатьох галузей соціально-психологічної практики, які потребують міждисциплінарного підходу та розвитку сучасної гендерної теорії. Сучасна гендерна теорія — система наукових поглядів на відносини, ролі, норми, статуси, цінності чоловіків і жінок, їхнє соціальне життя, життєвий досвід, набуття та реалізацію ними соціально-рольових характеристик.

Гендерна теорія є міждисциплінарним науковим напрямом, оскільки гендерними проблемами переймаються філософія, культурологія, етнографія, психологія, соціологія, педагогіка, антропологія та ін. На сучасному етапі вона покликана розв’язувати такі завдання:

1) вивчення жінок і чоловіків як активних суб’єктів творення соціального світогляду, розвитку соціальних відносин, світобачення, можливостей особистості;

2) аналіз соціально-економічних, суспільно-політичних, культурних, психологічних та інших умов, що зумовлюють та відтворюють сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві;

3) розкриття соціальних ролей та позицій чоловіків і жінок, формування засад і методів їх соціального зрівняння в усіх сферах життя;

4) пошук можливостей входження жінок у чоловічо-домінантну систему, збагачення її новими властивостями з урахуванням інтересів і потреб обох статей;

5) пошук нових форм упорядкування соціальних відносин в інтересах жінок і чоловіків.

На цих завданнях ґрунтується гендерний підхід у психології — методологічна основа досліджень у суспільних науках, орієнтована на втілення ідеї рівності людей незалежно від їх статевої належності. Його особливість полягає у врахуванні інтересів обох соціально-статевих груп і досягненні гендерної рівності. Стратегія реалізації цього підходу побудована на забезпеченні однакових можливостей задоволення інтересів жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя, наданні їм рівних прав і можливостей.

У межах гендерного підходу міжстатеві відносини проаналізовано з позицій влади і домінування на рівні суспільних (у політичній, економічній сферах) і психологічних (у сфері міжособистісної та міжгрупової взаємодії) відносин. Категорію «гендер» витлумачено як властивість соціальних відносин, один із значущих елементів суспільного устрою, оскільки чоловіки і жінки не тільки біологічно різні, а й соціально нерівні. Ця нерівність стосується їх можливостей в усіх сферах життя.

Індикаторами гендерних характеристик поведінки стають соціальні очікування, ролі і вимоги суспільства до статевої поведінки. Прийняття позиції, що біологічна стать не є першопричиною психологічних характеристик поведінки і соціальних ролей особистості, дає змогу по-новому реконструювати Я-образ і життєві сценарії, нав’язані особистості системою статеворольових уявлень. Також завдяки цьому підходу чоловіки і жінки можуть по-новому оцінити свої можливості і домагання, визначити перспективи життєтворчості, активізувати особистісні ресурси для вибору суб’єктивних стратегій самореалізації та оптимізації міжособистісних відносин.

Український дослідник Володимир Кравець, аналізуючи варіативність гендерного підходу у психологічних дослідженнях, виокремлює гендерно-чутливий, гендерно-нейтральний, гендерно-стереотипізований та гендерно орієнтований підходи.

Гендерно-чутливий підхід передбачає зосередженість досліджень на індивідуальних відмінностях і відмінностях у поглядах чоловіків та жінок на статусну рівність між гендерами.

Ідею рівності статей підтримує гендерно-нейтральний підхід. Гендерні відмінності його представники визнають незначними, пропагують гіпотезу про те, що індивідуальні відмінності набагато ширші, ніж гендерні. За гендерно-стереотипізованим підходом відмінності визнаються, а рівність статей заперечується. Вважають, що жінки та чоловіки повинні підтримувати статеві відмінності та відповідати існуючим гендерним нормам, цінностям, правилам, які декларує суспільство.

Гендерно орієнтований підхід не заперечує значення і впливу біологічної статі, але надає перевагу впливу соціуму на формування та розвиток гендерної ідентичності та гендерних відносин особистості.

Із зазначених підходів саме гендерно орієнтований найбільшою мірою відповідає сучасному розумінню категорії «гендер» і спрямованості досліджень у цій галузі.

Гендерна психологія як галузь психологічного знання перебуває на початках свого формування, що ускладнює остаточне визначення її предмета, сутнісніх особливостей. Багато вчених вважають її напрямом соціальної психології, яка, за словами американської дослідниці Шон-Меган Берн, досліджує індивідуальні, групові, суспільні норми, що обумовлюють реакції на статеві відмінності. Отже, соціальна психологія гендеру — галузь психологічного знання, основною метою якої є вивчення гендерних установок, ролей, забобонів, дискримінацій, а також соціальних ролей і суспільних норм щодо чоловіків та жінок. За структурою соціальна психологія гендеру найбільш підготовлена для розгляду психології гендерних відносин, оскільки вона трактує відносини типу «особистість — особистість», «особистість — група», «група — група», «особистість — суспільство» і «особистість — культура».

Певні соціально-психологічні дослідження гендеру як в зарубіжній, так і у вітчизняній науці більше пов’язані не з вивченням реальних проблем, а з просуванням принципу рівних прав обох статей. Це зумовлено зацікавленістю соціально-психологічних досліджень гендеру проблематикою феміністичного руху та політики гендерної рівності.

У вітчизняній науці гендерна психологія як галузь наукового знання сформувалася на перетині диференціальної психології (галузі психології, що вивчає типологічні відмінності та індивідуальні особливості людини в її психічному стані, поведінці, діяльності, вчинках, інтелекті та здібностях, систематизує різні методи їхньої діагностики, а також кількісно оцінює ці відмінності в різних сферах життєдіяльності людини) і психології розвитку (галузі психології, що досліджує психологічні зміни людини із дорослішанням, психіку і людський організм у всі вікові періоди і на всіх стадіях з урахуванням біологічних, антропологічних, соціологічних і психологічних чинників, що впливають на цей розвиток). Із зародженням гендерного напряму у вітчизняній науці (90-ті роки ХХ ст.) основним джерелом її ідей були психологія статі (розділ диференціальної психології) та визначений статевою належністю індивіда психосоціальний розвиток особистості (розділ психології розвитку). Це зумовило тодішнє розуміння предмета гендерної психології, до якого зараховували два основні блоки інформації: психологія статевих відмінностей і гендерна соціалізація.

Відмінності між чоловіками і жінками завжди цікавили мислителів. Одними з перших звернулися до цього питання давні греки, передусім Платон (427—347 до н. е.) і Арістотель (384—322 до н. е.), які дотримувалися протилежних поглядів на сутність чоловічого і жіночого. Платон, якого вважають автором поняття «андрогін», що означає поєднання однаково сильно виражених фемінних та маскулінних рис в одній особистості, проповідував ідею рівноправності статей. Арістотель, ототожнюючи відносини між чоловіком і жінкою з відносинами пана та раба, співвідносив жіноче начало з пасивною, покірною матерією, чоловіче — з активною, панівною формою взаємодії. Нерівність статей він вважав природною, біологічно зумовленою, як і відмінності поведінки чоловіків та жінок.

У середньовічну добу основними ознаками понять «чоловік» і «жінка» вважали соціальний статус, соціокультурні ролі, а не анатомо-фізіологічні особливості. В основі цієї системи поглядів на відмінності між статями були релігійні уявлення про тлінність і нестабільність усього тілесного, а також запропонована античним медиком Галеном (130—210 до н. е.) теорія, що проголошувала одностатеву модель людини. Згідно з нею жіночий організм розглядали як недосконалий чоловічий.

З розвитком природничих наук одностатева модель людини поступилася в епоху Відродження місцем двостатевій, за якою психологічні та соціальні відмінності між статями пояснювалися специфікою анатомічної будови чоловічого і жіночого організмів.

Біологічну зумовленість відмінностей між чоловіками і жінками вважали незаперечною до кінця XIX ст. Цієї позиції дотримувалися, наприклад, французький мислитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), німецькі філософи Імануїл Кант (1724—1804), Артур Шопенгауер (1788—1860) та ін.

Трактування особливостей розвитку чоловіків і жінок було докорінно переглянуте під впливом феміністичних ідей XVIIІ—XIX ст., які суттєво прислужилися виокремленню гендерних досліджень як самостійного наукового напряму в суспільних науках.

У психології статевих відмінностей розглядався весь спектр психологічних відмінностей представників чоловічої і жіночої статей: у когнітивній, мотиваційній, емоційній, поведінковій та інших особистісних сферах. Вона використовувала традиційний для психології поняттєвий апарат, новими на той час були поняття «маскулінність», «фемінність», «андрогінність», «гендерні стереотипи» та ін.

«Гендерні студії», або «Gender Studies» входять в науковий обіг в західноєвропейських країнах, США і Канаді на початку 80-х років. Традиційно поняття статі використовувалось для визначення морфологічних і фізіологічних відмінностей. Проте в 70-ті роки з’являються окремі роботи з соціології і культурної антропології, які пропонують розрізняти поняття “sex” і “gender”. Використання гендерного підходу в гуманітарному пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури але разом з тим необхідно усвідомлювати, що це це не просто нова теорія, а теорія, прийняття якої передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень.

Тому доцільно виділити такі етапи розвитку гендерних досліджень:

Початковий етап гендерних досліджень (70-і роки). Відчутне зростання інтересу до «жіночої теми» у сучасному гуманітарному знанні відноситься до кінця 60-х. Говорячи про головні досягнення гендерних досліджень на їх

першому, фемінологічному етапі, потрібно підкреслити, що вони: ввели фактор відмінності статей у традиційний соціальний, у тому числі соціально-стратифікаційний аналіз, повернули жіночі імена соціальному знанню - історії, філософії, літературознавства, психології, змусили визнати, що соціальне знання, яке раніше вважалося «повним» і «універсальним» для всіх без різниці статей, таким не є.

Друга стадія розвитку гендерних досліджень: визнання «жіночих досліджень», виникнення «чоловічих» (андрології) - 1980-і роки. Під безпосереднім впливом «жіночих досліджень» виникли в ті роки «чоловічі дослідження» (Men’s Studies) або соціальна андрологія. До кінця 80-х в науці з'явилася тенденція іменувати всі дослідження, що стосуються питань статі, гендерними.

Третя стадія розвитку гендерних досліджень: об'єднання та розмежування (кінець 1980-х – кінець 90-х років). На цьому етапі гендерні дослідження - об'єднавши «чоловічі дослідження» і «жіночі дослідження» - стали визнаною частиною навчальних програм у сотнях вузів і самостійними факультетами в 30 американських університетах.

Гендерні дослідження кінця 20 - початку 21 ст. виявилися поміченими офіційною владою (принаймні в США). Під їхнім безпосереднім впливом виникають такі напрямки діяльності місцевих, федеральних і центральної влади як гендерна експертиза законодавства, активності політичних діячів.

Наслідком таких етапів розвитку зявилося так лінгвістичне поняття – «гендерно маркованої одиниці». Завдяки фреймовому "вбудовуванню" у когнітивні структури соціокультурних значення гендерно маркованої одиниці мови постає не як проста репрезентація референтів чоловічої та жіночої статі, а саме як соціокультурно детерміноване уявлення про чоловіка і жінку, їхні типові та бажані якості, моделі поведінки, соціальні ролі, що залучає весь спектр стереотипних асоціацій, які визначають соціокультурний зміст маскулінності та фемінінності у певній лінгвокультурі

У дослідженнях з гендерної соціалізації переважно аналізувалася роль соціальних інститутів у статеворольовому розвитку представників чоловічої і жіночої статі.

На сучасному етапі гендерна психологія охоплює такі напрями досліджень:

а) психологія гендерних відмінностей, що спрямована не так на пізнання відмінностей у психологічних характеристиках та особливостях поведінки чоловіків і жінок, як на їх роль в індивідуальному життєвому шляху, самореалізації чоловіків і жінок. Не байдужа вона і до чинників психологічної подібності;

б) соціально-психологічні основи гендерної ідентичності, зокрема проблеми особистісної ідентичності, психологічні теорії гендерної диференціації, етапи формування та види гендерної ідентичності, а також прикладні аспекти (зв’язок жіночої та чоловічої сексуальності з гендерною ідентичністю, інверсія статевих орієнтацій та ін.);

в) гендерна соціалізація, у полі зору якої перебувають основні етапи, механізми та агенти гендерної соціалізації, роль батьків у вихованні дітей, сімейні та позасімейні джерела гендернорольової соціалізації, гендерні аспекти впливу ЗМІ на формування особистості;

г) гендерні ролі та характеристики особистості, вивчення яких пов’язане з аналізом соціально-психологічних особливостей, норм традиційних (жіночих та чоловічих) гендерних ролей, а також гіперрольової гендерної поведінки, сексизму та його варіацій (гетеросексизму, мовного сексизму), форм дискримінації чоловіків і жінок;

ґ) прикладні аспекти гендерної психології, зосереджені на практичному застосуванні знань із гендерної психології в різних галузях психологічної науки: віковій психології, психології професійного розвитку, організаційній та економічній психології, політичній психології, психології спорту та ін.

Нині втратили свою актуальність проблеми пізнання відмінностей між психологічними характеристиками чоловіків і жінок, обґрунтування доцільності взаємодоповнення чоловічих та жіночих соціальних ролей, утвердження ідей, пов’язаних із традиційними еталонами «правильної» гендерної ідентичності. Нині дослідження гендерної психології зосереджені переважно на аналізі особистісних проблем чоловіків і жінок, спричинених диференціацією їх психологічних характеристик та ієрархічністю соціальних ролей, статусів, позицій у міжособистісній взаємодії та суспільному житті, а також ситуацій, проблем і факторів, що утруднюють самореалізацію чоловіка і жінки в сімейній та професійній сферах, здійснення необхідної психокорекційної практики.

Предмет гендерної психології — особливості психіки особистості, пов’язані з її гендерною належністю, фактори та умови їх формування і розвитку на інтраіндивідуальному, міжособистісному, груповому та суспільному рівнях.

Як зазначає російський соціальний психолог Ірина Клецина, визначити предмет та завдання гендерної психології на сучасному етапі її розвитку — доволі складне завдання, оскільки ця галузь психологічного знання робить лише перші кроки на шляху свого розвитку. Завдання гендерної психології пов’язані з конкретизацією предмета обґрунтуванням методів та визначенням принципів дослідження, а також наповненням відповідним змістом поняття «гендер» з урахуванням соціокультурних, особистісних чинників його формування.

Основними змістовними завданнями гендерної психології є:

— аналіз природи гендерних відмінностей, соціокультурних факторів та умов, що їх породжують;

— вивчення подібності в психологічних характеристиках та особливостях поведінки чоловіків і жінок;

— дослідження особистісних передумов успішної самореалізації чоловіків і жінок у невідповідних статі сферах життєдіяльності (наприклад, жінок у професійній сфері, чоловіків у сімейній);

— аналіз крос-культурних чинників конструювання гендеру.

Гендерно орієнтовані навчальні дисципліни внесені в навчальні плани вищих навчальних закладів недавно. Серед них: гендерна педагогіка та психологія; психолого-педагогічні проблеми гендерних відносин; гендер у сферах суспільного життя; трансформаційні процеси в постсоціалістичних країнах Європи та становище жінок; гендерні студії; основи гендерної рівності. Вивчення цих дисциплін дає змогу майбутнім фахівцям ознайомитися з історією, умовами, причинами виникнення гендерного руху та основними етапами його розвитку; зорієнтуватися в новітніх гендерних теоріях, взаємозв’язку гендерних проблем із біологічними, психологічними та соціокультурними чинниками; проаналізувати формування гендерних відносин у політичній, правовій і економічній сферах та сфері міжособистісної взаємодії.