6.Функціональні стани людини-оператора

Характер завдань та умови праці людини-оператора визначають динаміку психофізіологічних станів, які загалом впливають на ефективність його діяльності.

Функціональні стани – це комплекс характеристеристик тих функцій і якостей людини-оператора, які безпосередньо, або опосередковано зумовлюють його трудову діяльність.

Функціональні стани оператора залежать від сукупності певних властивостей у структурі особистості:

- особливостей темперменту;

- мотивації до операторської діяльності;

• здатності до короткотривалого значного напруження;

• емоційної стійкості;

• атенційних властивостей;

• швидкості і точності складних видів рухової реакції;

Зміни функціонального стану відбуваються за такими фазами:

1. фаза мобілізації – виявляється в загальному налаштуванні на діяльність ще до початку її виконання, в підвищеній діяльності серця та органів дихання, в зібраності, уявленні про особливості майбутньої роботи.

2. фаза первинної реакції – триває кілька хвилин, а в окремих випадках може й не спостерігатися, виявляється в незначному зниженні показників функціонального стану, що пов’язано із зовнішнім гальмуванням.

3. фаза гіперкомпенсації – виявляється в підвищенні тонусу центральної нервової системи, пристосуванні до оптимального режиму виконання діяльності, підвищенні активності в руховій сфері.

4. фаза компенсації – виявляється в мобілізації організму до встановленого режиму роботи, стабілізації показників функціонального стану, що забезпечує максимальну ефективність роботи оператора.

5. фаза субкомпенсації – виявлявляється у незначному зниженні рівня фізіологічних реакцій, функціональний стан робочих систем організму відносно стабільний, проте, рівень їх функціонування знижений, а відповідно й знижений рівень ефективності праці.

6. фаза декомпенсації – виявляється в порушенні вегетативних функцій (часте дихання), точності та координації рухів, погіршується функціональний стан, ефективність праці знижується.

7. фаза зриву – виявляється в неадекватності реакцій на сигнали середовища, неспроможності виконувати роботу, можлива непритомність.

Другу та третю фази в літературі називають фазою входження в роботу, а п’яту і шосту – фазою втоми. (Ю.Л. Трофімов).

Втома – це тимчасове зниження працездатності в процесі тривалої роботи, що виявляється в зниженні кількісних та якісних показників діяльності та погіршенні координації робочих функцій.

Втома визначається не тільки фізіологічними, а й психологічними факторами і має такі психологічні показники:

- почуття слабосилля, коли людина не може підтримувати свою працездатність;

- розлади уваги, легке її відволікання, хаотичність, нестійкість;

- розлади у сенсорній ділянці, зниження ефективності роботи рецепторів (порушується гострота зору, послаблення тактильної слухової чутливості);

- порушення у моторній сфері, рухи менш координовані, не ритмічні, не чіткі;

- розлади пам’яті і мислення, гірше аналізується та запам’ятовується інформація;

- послаблення волі, знижується самоконтроль, наполегливість;

- сонливість – виявляється через захисне гальмування від виснажливої роботи.

Фактори, що обумовлюють динаміку функціональних станів людини:

1.Фактори середовища, що безпосередньо визначають ступінь фізіологічного комфорту.

2.Фактори соціального середовища: загальні соціальні фактори, конкретні соціальні фактори і соціально-психологічні фактори. Специфіка комплексного впливу цієї категорії факторів виявляється насамперед у їх безпосередньому зв'язку з формуванням типу трудової мотивації й емоційного забарвлення ставлення людини до роботи.

3.Фактори, пов'язані з трудовим процесом і технічною оснащеністю виробництва. Ці фактори впливають на напруженість діяльності і конкретний зміст фаз динаміки працездатності. Головним фактором, що впливає на динаміку працездатності людини в процесі роботи, є навантаження. Характер впливу навантаження на динаміку працездатності і стан людини визначається тривалістю впливу, стану монотонії і стомлення, а також інтенсивністю, ритмом, характером розподілу навантаження, які можуть стати причиною стану напруженості.

4. До категорії факторів, пов'язаних з людиною як суб'єктом праці, відносяться всі традиційно групи – “внутрішніх” факторів, які відповідають основним рівням життєдіяльності індивіда-фізіологічному, психологічному (включаючи і мотиваційно-особистісні аспекти) і поведінковому.

З функціональними станами пов’язані емоційні стани оператора. З точки зору ефективності діяльності важливою є класифікація емоційних станів за рівнем напруженості. Вони поділяються:

1. емоційне збудження - характеризується підвищеною готовністю до неочікуваних дій, але без застосування цілеспрямованих вольових актів;

2. емоційна напруженість-характеризується активацією різних функцій організму в зв’язку з виконанням цілеспрямованої діяльності;

3. стрес характеризується зниженням ефективності психічних функцій, координації рухів, працездатності.

Емоційна напруженість у нормальних формах мобілізує резерви організму і допомагає оператору вирішувати поставлені завдання. Довготривалий стан емоційного напруження може призвести до нервово-емоційного зриву. Факторами, що спричиняють “замежові” форми емоційного напруженя є:

• низька психологічна готовність до діяльності;

• низька професійна майстерність;

• фізична або психологічна втома;

• незвичайні умови діяльності.