3. Організація робочого місця оператора

Робоче місце людини-оператора — простір в СЛМ, оснащений засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним устаткуванням, де здійснюється трудова діяльність.

Робочі місця класифікуються:

- взалежності від кількості одночасно працюючих операторів - індивідуальні і колективні;

- за характером операцій, які виконує людина — автоматизовані, механізовані, переважно ручні операції;

- за ступенем спеціалізації — універсальні, спеціалізовані, спеціальні;

• взалежності від робочої пози — робота сидячи, стояча, з переміщенням.

• залежно від функцій, що виконує оператор – оперативного управління, інформаційно-довідкові, операпор ЕОМ, керування рухомим об’єктом, комбіновані.

Просторове компонування робочого місця визначають положенням тіла працюючого оператора. Термін “робоча поза” позначає типове положення тіла при виконанні трудових дій. Перевагу надають положенню оператора “сидячи”.

Основою робочого місця управління є пульт управління, який може мати різні форми: фронтальна, трапецієподібна,багатогранна.

Робоче місце містить у собі інформаційне і моторне поля.

Інформаційним полем називається простір робочого місця людини-оператора з розміщеними засобами відображення інформації й інших джерел зведень, що використовуються оператором у процесі діяльності.

Моторне поле — це простір робочого місця людини-оператора з розміщеними органами керування, у якому здійснюються рухові дії оператора по керуванню СЛМ.

Підвищення точності і швидкості дій оператора пердбачаєдотримання ряду принципів:

Принцип функціональної відповідності, згідно якого кожна підсистема СЛМ має свою панель на пульті управління.

Принцип об’єднаня полягає в застосуванні однотипних елементів, які поєднанні в одну групу, сприяє зменшенню кількості інформації, що надходить до оператора.

Принцип поєднання стимулу і реакції просторово узагальнює елементи управління та індикації, що зменшує кількість варіантів вибору органів управління.

Принцип послідовності дій полягає в тому, що елементи управління розташовуються на пульті згідно алгоритму діяльності.

Принцип важливості і точності використання передбачає розміщення найважливіших індикаторів, що використовуються найчастіше в оптимальних робочих зонах ( В.Н. Дружинін, Г.К.Середа, Ю.Л.Трофімов, Б.Ф. Ломов, М.А. Котик).

Основні умови проектування робочого місця оператора:

-достатній робочий простір для оператора;

-достатні фізичні, зорові і слухові зв’язки між робітниками;

-оптимальне розташування робочих місць в приміщенні, а також безпечні та зручні проходи;

-необхідне природнє та штучне освітлення;

-допустимий рівень акустичного шуму і вібрації;

Оптимізація рабочого місця оператора передбачає:

-вибір відповідного робочого положення (сидячи, стоячи);

-раціональне розташування індикаторів і органів керування;

-забезпечення оптимального обзору элементів робочого місця;

-відповідність інформаційнних потоків можливостям людини по їх прийманню і переробці;

-забезпечення умов для короткочасного відпочинку в процесі роботи.

Виділяются такі оптимальні робочі пози оператора:

- положення "стоячи" більш природніше для людини (але при тривалій роботі стоячи людина втомлюється швидше), тому необхідно передбачити можливість зміни робочої пози;

- нормальна поза в положені "стоячи", коли не потрібно нахилятися вперед більш, ніж на 15^о;

- нахили назад і в сторону (при роботі стоячи) небажані;

- положення "сидячи" має певні переваги (розгружаються різні системи органів), проте, тривале сидіння також небажане, із-за нагрузки на таз, і тому також краще передбачити зміну поз (Ю.К.Стрелков).

Як приклад можна привести основні вимоги до робочого сидіння оператора:

-сидіння оператора повинно забезпечувати позу, що сприяє зменшенню статичної роботи м’язів;

-сидіння повинно забезпечувати можливість для зміни робочої пози;

-воно не повинно ускладнювати діяльність різних систем організму (дихальної системи, серцево-судинної, травної) і не викликати дискомфортних відчуттів;

-глибина сидіння не повинна бути надмірно великою;

-необхідно забезпечити вільне переміщення сидіння відносно робочих поверхонь (а також його обертання);

-необхідним є можливість регулювання висоти, кута нахилу спинки, висоти спинки;

-важливо враховувати вимоги безпеки;

-слід використовувати напівм’яку оббивку, але таку, що не ковзає, не електризується, пропускає повітря (Ю.К.Стрелков).