Т расування варіанта
Перед трасуванням дороги необхідно уточнення наміченого напрямку траси шляхом укладання магістрального ходу. Магістральний хід являє собою перше наближення траси, відповідне до певної величини керівного ухилу.
Обраний напрямок лінії, ступінь подовження траси й положення її дуже впливають на умову забезпечення транспортних потреб району проектованої дороги, на умови освоєння транзитних потоків, а також на умови й вартість будівництва й експлуатації дороги.
Після ознайомлення з картою проводиться попередня прикидка варіанта. Вона починається на початковому роздільному пункті, яким служить проміж-на станція А. Спочатку потрібно визначити довжину станційного майданчика. Щоб її визначити, не обхідно знайти корисну довжину приймально-відправ-них шляхів, яка визначається по таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Визначення корисної довжини приймально-відправних шляхів
Керівний ухил, 0/00 |
Корисна довжина приймально-відправних шляхів,м. |
1 |
2 |
6 і менш 7-9 10 і більш |
1250 1050 850 |
Відповідно до отриманого завдання мій керівний ухил рівний 110/00, отже, корисна довжина приймально-відправних шляхів буде рівна 850 м.
Щоб визначити довжину станційного майданчика, потрібно прийняти схему шляхового розвитку. Існує 3 схеми шляхового розвитку: з поздовжнім, напівпоздовжнім і поперечним розташуванням приймально-відправних шля-хів.
Вибір схеми залежить від топографічних умов місцевості. Для мого варі-анта, я вибираю напівпоздовжню схему.
Залежно від прийнятих даних визначаю довжину станційного майданчика, який перебуває за допомогою таблиці 12.
3
Т
аблиця
1.2 Визначення мінімальної довжини
станційного майданчика.
Категорія проектованої лінії |
Роздільні пункти |
Розташування приймально-відправних шляхів |
Мінімальна довжина станційного майданчика при корисній довжині приймально-відправних шляхів, м. |
||
1250 |
1050 |
850 |
|||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
I і II |
Проміжна станція |
Поздовжнє Напівпоздовжнє Поперечне |
3300 2400 1850 |
2900 2200 1650 |
2500 2000 1450 |
При напівповздовжній схемі розташування приймально-відправних шляхів і корисній довжині приймально-відправних шляхів 850 м., мінімальна довжи-на станційного майданчика буде дорівнювати 2000м.
Після того, як ми визначили мінімальну довжину станційного майданчи-ка по таблиці 2.2., необхідно до отриманого значення додати значення двох тангенсів, яке дорівнює 200 м .
Lст=lст+200, м. (1.1)
Lст=1850+200=2050 м.
Так як на поздовжньому профілі показується тільки права границя станції, то отримане значення ділиться на 2.
Lст/2=2050/2=1025 м
Щоб показати цю довжину на поздовжньому профілі, необхідно отримане значення перевести в масштаб карти:
1025 /250=4,1 див.
Далі визначаються границі ділянок напружених і вільних ходів. Для цього береться циркуль і, поставивши його розчин рівним кроку трасування, почи-наючи від першої фіксованої крапки, роблять пробні накрокування. Ділянки, прохідні під крок трасування, являють собою напружений хід, а ділянки, на яких горизонталі попутні напрямку ліній або вилучені друг від друга на від-стань, більше кроку трасування - вільні. При масштабі карти 1:25000 і висоті перетину горизонталей 5 м крок трасування визначається по формулі:
,
см (1.2)
де ір - заданий керівний ухил в 0/00;
0,5 - ухил, еквівалентний питомому опору від кривих у слабко й серед-ньопагорбкової місцевості в 0/00.
Lтр=
=3,6
см
Після встановлення границь напружених і вільних ходів приступають до трасування варіанта. Воно починається з ділянки напружених ходів і прово-диться в напрямку від фіксованих крапок до кінців ділянок. Поставивши роз-чин циркуля рівним кроку трасування, проводиться послідовне нанесення насічок однієї горизонталі за іншою в межах напруженого ходу.
За трасуванням на напруженому ходу проводиться трасування на ділянках вільного ходу. При вв'язуванні ділянок напруженого ходу траса, як правило, повинна укладатися по прямій. З'єднавши зарубки між собою, одержують ла-ману лінію ухилу трасування – лінію нульових земляних робіт. Уклавши ла-ману лінію нульових земляних робіт , приступають до проектування плану траси. Заміняємо лінію нульових робіт планом траси, вибираючи способи розвитку траси, радіуси кривих.
Для забезпечення мінімальних обсягів земляних робіт бажано, щоб план траси максимально наближався до ламаної лінії й мав з нею найбільше число перетинань.
Після нанесення проектної лінії визначаємо основні показники траси, до яких ставляться:
довжина варіанта Lв;
довжина геодезичної лінії Lгл;
коефіцієнт розвитку траси λ , який визначається по формулі:
Коефіцієнт розвитку траси λ, визначається по формулі:
(1.3)
де Lв – довжина варіанта,13000 м;
Lгл – довжина геодезичної лінії, 12000м;
λ
≥ 
=1,08
Умова виконується, тому що коефіцієнт розвитку траси повинен бути менш1,25(1,08˂ 1,25), отже, ділянка запроектована вірно.
2
.РОЗМІЩЕННЯ
ПО ТРАСІ ВОДОПРОПУСКНИХ ШТУЧНИХ СПОРУД
Водопропускні труби в насипах становлять, як і мости, близько половини всіх штучних споруд.
Область застосування труб – малі водотоки, що діють головним чином пе-ріодично ( при випаданні дощів, таненні снігу і т.д.). Отвори труб не переви-щують 6 м, але в більшості випадків застосовуються до 2 м. Для збільшення водопропускної здатності поряд з одноочковими трубами застосовують двох, трьох – і навіть чотири очкові труби.
У порівнянні з мостами труби для тих же витрат води переважніші. Вони дешевші й простіші в експлуатації. Перебуваючи в нижній частині насипу, труби не змінюють умов проходу поїздів і самі малочутливі до поїзного наван-таження. Труби застосовують іноді для прокладки місцевих доріг через насип, а також у якості колекторів для газопроводів і інших комунікацій.
По матеріалу розрізняють труби залізобетонні, бетонні, кам'яні, металеві. Дерев'яні труби, що зустрічаються на деяких північних дорогах, для нового будівництва не допускаються.
На вибір типу й розміру водопропускного спорудження впливають наступні фактори:
Витрата припливу води з водозбору.
Висота насипу.
Інженерно геологічні умови.
Розміщення штучних споруд по трасі потрібно робити після трасування варіанта, до наколки схематичного поздовжнього профілю. Тому, що при цьому досягається більш точна наколка на профілі лінії земної поверхні, і виключаються наступні уточнення місць розташування балок, їх контурів і оцінок, що мають істотне значення при нанесенні проектної лінії. Порядок розміщення водопропускних штучних споруд по трасі наступний:
1. Знаходження на карті лінії, що з'єднує підвищені крапки рельєфу місцевості - головного вододілу.
2. Виявлення уздовж траси підвищених і знижених точок рельєфу.
3. Проведення від підвищених точок траси по напрямкові до головного вододілу перпендикулярно горизонталям другорядних вододілів і нумерація басейнів (басейн або водозбір являють собою площу, обмежену трасою й вододілами).
4.Проведення від знижених точок траси в напрямку до головного вододілу перпендикулярно горизонталям балок (ліній, що з'єднують точки басейнів).
5.Розміщення уздовж траси в місцях перетинання рік, струмків і балок водопропускних штучних споруд.