2.2. Трудові ресурси та зайнятість населення

Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами: світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає. Такими країнами вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні – 16-60 років, Канаді – 15-66, в Мексиці і Португалії – 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.

У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення. Частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення. Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змі­нюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення [12, c.57].

Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень роз­витку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайня­тих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними вида­ми діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансо­вою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % – вості й 20 % -- в сільсько­му господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 за­йняті в освіті, охороні здоров'я, культурі.

Таким чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зяйнятості, структурою виробництва та типом країни [21, c.105].

Постіндустріальним та індустріальним країнам притаманний значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високорозвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка на­селення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівню­ючи США та Японію, Індію та Китай за даними. Але загалом за ди­намікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни. В ньому можна виділити основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

- збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає;

- в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

Явище міжнародної мігації населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів [19, c.30].

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція: велика густота населення, масове безробіття. низький життєвий рівень і заробітна плата, виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію: потреба у додатковій дешевій робочій силі, порівняно висока зарплата.

Основні тенднції розвитку сучасних міграційних процесів:

-- Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси. США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів (5-12 млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7 млн. чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблівишими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу. Отримала готових спеціалістів. У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет.

Виграш країни - експортера трудових ресурсів: Валютні перекази імігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта). Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття. Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів: виникнення додаткових проблем, пов’язаних із соціальним захистом імігрантів, відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу, втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину [12, c.185].

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів: втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”, додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів, виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

З метою регулювання міжнародніх міграційних процесів міжнародна організація праці здійснює:

Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає встановлення правових норм; встановлення міграційних квот, встановлення рамок можливостей мігрування (кримінальні норми).

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває: одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угруповань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919 році, яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Основні завдання міжнародної організації праці: захист інтересів і прав трудящих, підвищення життєвого рівня трудящих, покращення умов праці, захист від професійних захворювань, соціальний захист працівників-імігрантів, сприяння зайнятості імігрантів.

ВИСНОВКИ

Для того, щоб зрозуміти особливості сучасного стану міжнародної міграції, необхідно детально ознайомитися із самим процесом міграції. За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому воно, не конкретизоване концептами більш детального змісту (наприклад термінами про переміщення людських і матеріальних ресурсів), є лише виключно абстрактним уявленням, яке не відображає якостей та властивостей окремих сфер міграційного буття чи міграційних відносин.

До теперішнього часу в науковій літературі використовуються десятки визначень міграції й цілі сотні класифікацій мігрантів, які в енциклопедичних визначеннях зводяться до ідентифікації їхніх вихідних ознак, зокрема за критерієм постійного місця проживання й тривалості проживання в ньому, простору й часу міграції, ознак-причин міграції.

Загальні історико-економічні передумови міграції визначаються законо­мірностями суспільного розвитку. Це розвиток соціально-економіч­них відносин, послідовне чергування способів виробництва, вдоско­налення засобів праці, індустріалізація, науково-технічний прогрес тощо. Світовому соціально-економічному розвитку притаманна не­рівномірність у часі та просторі: у деяких регіонах і країнах він інтенсивніший, а в інших — повільніший. Це призводить до несинхронності розвитку й розміщення продуктивних сил у різних регіонах.

Так, у країнах Західної Європи раніше, ніж в інших регіонах, склались капіталістичні відносини, відбувся перехід від ремесла до мануфактури, здійснився промисловий переворот і почалась індустріа­лізація економіки. Це зумовило випереджаючий розвиток країн Євро­пи, а потім США та Японії у царині технології, підвищило конку­рентоспроможність продукції за рахунок її здешевлення при одночас­ному поліпшенні якості. Розпочалась торгово-економічна експансія цих країн, що сприяло зміцненню їхнього власного економічного по­тенціалу й давало імпульс для подальшого економічного випередження. Сприятливі історико-економічні передумови у розвинутих краї­нах сприяли ефективному розміщенню продуктивних сил.

Тому люди із країн, які розвиваються, переїжджають у країни, де можна забезпечити відновно високий рівень доходів та можливостей для існування.

Виходячи із мети курсової роботи, ми детально проаналізували напрямки зовнішніх міграційних процесів, які здійснюються з метою подальшого ефективного розміщення трудових ресурсів.

При написанні курсової роботи нами були виконані усі поставлені завдання. А саме:

- охарактеризували кількість населення Землі, його природний та механічний рух. В процесі написання роботи було виявлено поступове збільшення кількості населення, особливо в країнах Азії, Африки. А це дає підстави стверджувати, що на рідних землях вони не зможуть належним чином себе прогодувати, тому очікується сплеск емігрантів у країни Європи;

- визначили головні поняття демографічної політики такі як демографічна криза, демографічний «вибух». Слід зазначити, що ці поняття циклічного характеру. Збільшення населення в одних країнах чергується із зменшенням в інших. Тому, райони із незаселеними пунктами поступово наповнюватимуться переселенцями із густонаселених країн;

- обґрунтували необхідність раціонального розміщення населення та його відтворення.

- проаналізували міське розселення, урбанізацію і типи міст, пояснили схожість і відмінність між ними.

- усебічно розглянути причини зовнішніх міграцій населення. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо) характеру. Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.

Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвинутих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у перенасичені таким ресурсом, як праця, регіони. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою – службовці, спеціалісти та вчені.

При написанні курсової роботи ми використовували наукові розробки багатьох українських та зарубіжних дослідників. Важливий аналітичний та емпіричний матеріал щодо різних складових міграційних процесів, їх змісту й наслідків, вирішення пов’язаних з ними проблем містять роботи В.Б.Євтуха, І.Ф.Кураса, Е.М.Лібанової, С.І.Пирожкова, А.В.Позняка, І.М.Прибиткової, С.Б.Чеховича, М.О.Шульги тощо. У галузі методології та методів вивчення міграцій та управління ними, сутнісних характеристик міграційних процесів значні здобутки належать російським науковцям О.Д.Воробйовій, Т.І.Заславській, В.А.Іонцеву, Л.Л.Рибаковському, а також численним західним авторам, серед яких Р.Епплярд, Р.Бонінг, М.Вайнер, Д.Массей, П.Сталкер, П.Стокер, Т.Хаммар та інші. ДЕ ВСЕ ЦЕ В ТЕКСТІ І ЛІТЕРАТУРІ ?????

Таким чином, написанням курсової роботи дослідження не вичерпується. Дана тема може бути розглянута стосовно інших параметрів географії міжнародних міграцій. Скільки буде існувати народ, стільки буде виникати нового в його розвитку, стільки люди будуть осваювати нові території і шукати можливості для реалізації своїх цілей: економічних, освітніх, сімейних, релігійних тощо. А це значить, що тема «Географія міжнародних міграцій», яка цікавила вчених у всі часи, буде невичерпним джерелом із пізнання динаміки населення світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимов А.В. Мировое население: взгляд в будущее / А.В. Акимов. - М.: Наука,-1992.- 199 с.

2. Алисов Н.В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор) : учебник для вузов / Алисов Н.В., Хорев Б.С. - М.: Гардарики, - 2000.- 704 с.

3. Альбедиль М.Ф. Народы мира: Учебное пособие для средней школы / Альбедиль М.Ф. - Лань,-1999.- 318 с.

4. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: навчальний посібник для студентів вузів / В.В.Безуглий. - К.: Академія,-2007.-704 с.

5. Безуглий В.В. Регіональна економічна географія світу: Навчальний посібник для студентів вузів / В.В.Безуглий, С.В. Козинець.- К.:Академія,-2007.- 699 с.

6. Большая энциклопедия народов : для школьников и студентов / Ю.Д. Анчабадзе (и др.) - М.: ОЛМА Медиа Групп,- 2007.- 640 с.

7. Козик В.В. Світове господарство та міжнародні економічні відносини / В.В.Козик, Л.А.Панкова.- Львів, - 1995

8. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика С.П. – Львів: світ, 2003.- 672 с.

9. Економічна та соціальна географія світу / За ред. Б.П. Яценка, - К.: Артек, 1997. – 246 с.

10. Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини / В.М.Козменко, М.Школа. - Чернівці “Рута”, - 1996 – С.116-123.

11. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда, 1996. – 366 с.

12. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика / С.І.Іщук.– К.: Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. – 216 с.

13. Кистанов В.В. Территориальная организация производства / Кистанов В.В. – М., 1984.

14. Крисаченко В.С. Динаміка населення : популяційні, етнічні та глобальні виміри. Монографія / В.С. Крисаченко.- К.: НІСД,-2005.-368 с.

15. Масляк П.О. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу / Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. — К.: Лібра,- 2007

16. Малиновська Олена Анатоліївна. Управління зовнішніми міграціями в контексті європейської інтеграції України: дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2005.

17. Население мира: этнодемографический справочник / Отв. ред. П.И.Пучков.- М: Наука, 1986 – 828с.

18. Новицкий П.Т. Население и трудовые ресурсы / Новицкий П.Т. – М.: Мысль, 1996.

19. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник / Погорлецкий А.И. - СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.

20. Раковский С.Н. Мировое население в к. ХХ-ХХІ в.: международные миграции, урбанизация, качество населения // География в школе.-2008.-№4,-С.3-14.

21. Розміщення продуктивних сил: Посібник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І., Мацишин І.Р. - К., 2000 - 264 с.

22. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина / Кузик С.П. -Тернопіль: Підручники і посібники, 1998,- 255 с.

23. Соціально-економічна географія України. / За ред. Шаблія О.І. – Львів., 2000. – С.230

24. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник / Топчієв О.Г. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.

25. Юрківський В.М. Регіональна економіка і соціальна географія / Юрківський В.М. – К., 2000. – С. 213.