2.1. Причини зовнішніх міграцій населення

Міжнародна міграція населення в умовах розширення світових економічних відносин та зв’язків займає усе більш значне місце в розвитку суспільства. Зростаюча кількість держав втягується в міграційні процеси, але, незважаючи на масштаби цього явища, сучасна наука не має єдиної концепції.

Головними відмінними ознаками міжнародної міграції населення в порівнянні із внутрішньою міграцією є державний кордон, його перетинання й відповідний державний контроль як за фактом самого пересування через кордон (і в країні виїзду, і особливо в країні-в'їзду), так і за наступним перебуванням у країні-в'їзду, особливо у зв'язку із працевлаштуванням або в зв’язку з навчанням або стажуванням» [8, c.306].

Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — пере­міщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш трива­лий період. Однією з основних ознак міграції населення є перети­нання адміністративного кордону території (держави, області, насе­леного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовніш­ню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовніш­ня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між - та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того само­го населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Роз­різняють міграцію сільського населення і міського, міжміську мігра­цію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село». За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й за­собами самих мігрантів. Істотно впливають на міграцію війни, кон­флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Головні причини міграції населення — со­ціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населен­ня зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике пере­селення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV—VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричи­нені першою та другою світовими війнами, а нещодавно — розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення мігра­ція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених («відплив інтелектів»).

У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста­ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої кваліфікації, яким створюють кращі умови роботи і виплачують високу зарплату. Нині найбільші міграційні потоки спрямовані у США – з країн Латинської Америки, в Європу – з країн Азії і Африки. Багато людей виїжджає з країн СНД і Центральної Європи в Західну Європу, Північну Америку, Ізраїль [12, c.65].

Марек Окольський на прикладі Польщі виділяє десять типів нелегальної міграції і окремо звертає увагу на так звану неповну міграцію, безпосередньо пов'язану з транзитною міграцією, важливою складовою частиною нелегальної міграції. З 1990-і роки транзит через країни Східної Європи, Росію, Білорусь і ін. з метою нелегального пристрою в країнах Західної Європи набув значного розмаху. Разом з тим підкреслимо, що використання транзитної візи для нелегального працевлаштування зовсім не означає, що всі транзитники є нелегалами, хоча цей канал все більш і більш ними активно використовується, як і канал, пов'язаний з туристичною міграцією (туристична віза все частіше використовується для легального перетину кордону з метою подальшого нелегального працевлаштування в державі в'їзду). Багато в чому з цими каналами пов'язана поява в 1990-і рр. таких протиправних видів діяльності, що зараховуються до нелегальної міграції, як вивіз і продаж мігрантів. Мова, перш за все, йде про проституцію і незаконне (а часто і насильницьке) залучення до неї жінок, і незаконне провезення мігрантів. Ці явища з 1993 р. привертають особливу увагу МОМ, ООН і інших міжнародних організацій. Ця проблема дуже актуальна для нашого сьогодення.

Дуже поширеним явищем є міжнародна міграція робочої сили. Це переміщення осіб най­маної праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього госпо­дарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Захід­ної Європи і США. В Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей — близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці — це 80% усіх робітників – будівельники, у Бельгії — 50% шахтарі, у ФРН — 40% робітників автомобільних заводів [21, c.56].

Існують ще вимушені міграції, такі як біженці. Біженці —мігранти, переселення яких було спричине­не загрозою втратити життя чи здоров'я, зазнати обмежень у життє­діяльності. До біженців відносять іноземних громадян чи осіб без громадянства, які стали жертвою переслідувань із причин расової, національної, конфесійної, соціальної належності або політичних переконань і вимушені покинути територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання). Біженці можуть бути і всередині країни, коли відбувається грома­дянська війна (воєнні конфлікти в республіках колишньої Югославії, чеченські події в Росії тощо). Розрізняють такі типи біженців: еко­логічні (після техногенних і природних катастроф), воєнні (в разі воєнних конфліктів), релігійні (внаслідок конфліктів на релігійному ґрунті), національні — етнічні (за міжнаціональних конфліктів). Масові міграції біженців спостерігалися в роки другої світової війни та після неї, а також починаючи з 1970 p. в багатьох районах світу — на Середньому та Близькому Сході, в Індії, ряді районів Африки; в 1990-х pp. — в Югославії, Російській Федерації, Закавказзі, Молдові, Таджикистані та ін.

Коли після Другої Світової війни багато держав ввели обмеження на імміграцію, ряд учених провістили, що ера великої міжнародної міграції закінчилася. Втім справді, переселенська міграція, що домінувала в міграційних потоках протягом декількох століть, практично припинилася. Хоча переселення часто є кінцевим результатом сучасних міграцій, проте сьогодні міграції зазвичай починаються як тимчасові, що мають конкретну мету - роботу, навчання, шлюб з іноземним громадянином або навіть тривалу відпустку, а не переїзд на постійне місце проживання. Напрямки сьогоднішніх міграцій також відрізняються від тих, що були в минулому. У той час як постійна міграція була спрямована з відносно перенаселених країн Європи в слабо заселені регіони світу, сьогодні міграція є переважно трудовою й спрямована з менш розвинених держав у більш розвинені [21, c.180].

На підставі вище викладеного, можна зазначити, що сучасну міжнародну міграцію спонукає економічна нерівність і стійкий економічний розвиток менш розвинених регіонів може лише її скоротити. У міру економічного зростання в регіонах, що надсилають робочу силу, поступово зменшується розрив у рівні заробітної плати, відповідно, скорочуючи стимули для міграції. Якщо країна, що надсилає мігрантів, інтегрується в світовий ринок як розвинена урбанізована економіка, в кінцевому підсумку існує велика ймовірність того, що вона перетвориться з експортера на імпортера робочої сили. Отже, ера міжнародної міграції аж ніяк не закінчилася, наступила доба економічних форм міграції.