5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНІХ МІГРАЦІЙ

НАСЕЛЕННЯ…………………………………………………………..6

1.1. Кількість населення Землі, його природний та механічний рух…...6

1.2. Демографічна політика, демографічна криза, демографічний «вибух»……………………………………………………………………..8

1.3. Раціональне розміщення населення та його відтворення………….11

1.4. Міське розселення, урбанізація і типи міст……………………….. 14

РОЗДІЛ 2. ТРУДОВА МІГРАЦІЯ ЯК РУХ РОБОЧОЇ СИЛИ У МІЖДЕРЖАВНОМУ ПРОСТОРІ……………………………………….17

2.1. Причини зовнішніх міграцій населення…………………………….17

2.2. Трудові ресурси та зайнятість населення…………………………...21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….29

ВСТУП

Актуальність дослідження проблем, пов’язаних з регулюванням масштабних зовнішніх міграційних переміщень населення, особливо посилюється на фоні загальної демографічної кризи, яка охопила більшість країн світу, і яка значною мірою спричинила і кризу міграції, що в сучасних умовах проявляється у зменшенні інтентенсивності міграцій у середині областей та на міжрегіональному рівні, значним відпливом населення за межі держави формуванням потужних закордонних потоків трудових мігрантів.

Очевидно крім терміну «глобалізація», важко назвати ще яке-небудь економічне або соціально-демографічне явище, у відношенні якого на початку XXI століття склалося настільки багато різних його визначень і класифікацій, як міграція.

Термін «міграція» є латинського походження (лат. migratio, migro — переходжу, переселяюсь), дослівно в перекладі означає переміщення, пересування, переселення. За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому воно, не конкретизоване концептами більш детального змісту (наприклад, термінами про переміщення людських і матеріальних ресурсів), є лише виключно абстрактним уявленням, яке не відображає якостей та властивостей окремих сфер міграційного буття чи міграційних відносин. Якщо побудувати «піраміду концептів» про міграцію, то на її вершині буде поняття «міграції», дещо нижче – «міграційного буття» або «міграційного простору». І лише далеко внизу, можливо, на уявній площині основи цієї піраміди, помістяться так звані специфічні терміни про міграційні явища та процеси. Вони були, є та будуть саме тими поняттями, які вже відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій, явищ. Без таких понять не можна виокремлювати ознаки і риси, властивості та якості учасників міграційних процесів [1, с. 153].

Існує також такий вид міграції як неврегульована міграція.

Згідно з визначенням Міжнародної організації з міграції неврегульована міграція - це рух осіб, що відбувається з порушенням норм країн виїзду, транзиту та призначення. З перспективи країн призначення, це незаконний в'їзд, перебування або працевлаштування в країні, який означає, що мігрант не має права або належних документів, яких вимагає імміграційне законодавство країн в'їзду, проживання або роботи. З перспективи країн походження, це означає, що особа перетинає міжнародний кордон без дійсного паспорту чи проїзного документа або не відповідає адміністративним вимогам для виїзду з країни.

Будь-яка держава не в змозі боротися з небажаною міграцією як одним з наслідків глобалізації, так само, як неможлива та позбавлена сенсу боротьба із самим явищем глобалізації. Міграційними процесами необхідно управляти, нейтралізувати їхні негативні прояви та використовувати позитивні для зростання економічного добробуту. За такого підходу є контроль над нелегальною міграцією, який дає змогу зробити неврегульовану міграцію врегульованою, охопленою правовим полем і правою охоронною діяльністю. Крім того, контроль включає і запобігання нелегальній міграції - незаконному в'їзду, перебуванню та виїзду, і боротьбу з організованими формами нелегальної міграції, такими як торгівля людьми та посередництво.

Підкреслимо, що міграція, як ніякий інший процес, відбувається одночасно в часі й просторі, й у цьому її, до речі, важлива відмінність від інших демографічних процесів.

Об’єктом курсової роботи є міграційні процеси світу.

Предметом дослідження є аналіз зовнішніх міграцій населення світу.

Метою дослідження є оцінка зовнішніх міграційних процесів з метою подальшого ефективного розміщення трудових ресурсів.

Виходячи з мети дослідження в роботі поставлено наступні завдання:

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до визначення поняття «міграція населення»;

- усебічно розглянути причини зовнішніх міграцій населення, визначити їх динаміку і головні напрямки;

необхідність раціонального розміщення населення та його відтворення;

- обґрунтувати фактори, що визначають географію міграції робочої сили.

Для вирішення поставлених завдань в роботі використано наступні методи дослідження:

- порівняльно-географічний - при дослідженні народонаселення Землі;

- статистичний - при характеристиці демографічної політики світу;

- історичний - для підтвердження значущості раціонального розміщення трудових ресурсів;

- метод системного аналізу при характеристиці міграційних процесів світу;

- науково-пояснювальний для пояснення причин зовнішніх міграцій, які відбуваються в світі;

- опрацювання літературних та наукових джерел для вивчення проблеми;

- спостереження над тим, як змінювалася динаміка трудових ресурсів в різних країнах впродовж декількох років.

Наукова новизна роботи полягає в комплексній характеристиці зовнішніх міграційних процесів останніх років, доведенні необхідності раціонального розміщення трудових ресурсів, а також у визначенні методів покращення демографічної ситуації на найближчі роки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНІХ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Кількість населення Землі, його природний та механічний рух

Сукупність людей, які проживають на певній території, становить її населення. Воно вивчається багатьма науками. Так, демографія досліджує закономірності відтворення населення та окремих його груп шляхом аналізу природного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур. Етнографія – побутові та культурні особливості життя народів. Географія населення вивчає особливості розміщення населення та поселень на земній кулі залежно від природних особливостей та суспільних умов його існування.

Головними напрямками досліджень географії населення є вивчення його регіо­нальних кількісних характеристик; відмінностей статево-вікового, соціального, етнічного, релігійного складу; особливостей розселення та сучасного стану урбанізації, якості та характеру використання трудових ресурсів у країнах і регіонах.

Нині населення світу становить понад 6 млрд. чоловік. Воно постійно зрос­тає за рахунок відтворення. Відтворення (природний рух) населен­ня – це сукупність процесів народжуваності і смертності, які визначають розміри природного приросту. Від динаміки природного приросту залежить характер без­перервного відновлення людських поколінь. Природний приріст – це перевищення народжуваності над смертністю (обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі перевищен­ня народжуваності над смертністю і від'ємним, коли смертність більша від наро­джуваності, або нульовим, коли ці показники мають однакове значення [14, c.128].

Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення показ­ників народжуваності, смертності та природного приросту складається по-різно­му. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях економічного роз­витку, характерні високі показники народжуваності і смертності, а відтак – низький природний приріст. Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують си­туацію. З початком тих чи інших суспільно-економічних перетворень по­ліпшується якість життя, кращим стає медичне обслуговування, і це сприяє істот­ному зменшенню показників смертності. З розвитком процесів індустріалізації та урбанізації починають зменшуватися і показники народжуваності. Кожному з етапів перебігу цього демографічного переходу притаманна своя ситуація у відтво­ренні населення. В наш час у світі переважають два типи відтворення населен­ня. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Як наслідок це велика частка старших вікових груп у структурі населення. Цей тип характерний для більшості країн Європи, Північної Америки. Другий тип відтворення власти­вий країнам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівня­но високі показники народжуваності, стабільні на певному (часто низькому) рівні показники смертності та високий природний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жи­телів). У цій групі висока частка молодших вікових груп у структурі населення. Так, природний приріст населення в розвинутих країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії – 22, Центральної Америки – 31 чоловік на 1000 жителів. У середньому за рік населення Землі зростає на 90 млн. чоловік, на­самперед за рахунок країн, що розвиваються, які дають понад 90 % щорічного приросту населення [5, c.64].

Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на: а) еміграцію – виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період; б) імміграцію – в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

Зовнішні міграції населення найбільшого розмаху набули в добу капіталізму. Після Другої світової війни головним районом притягання робочої сили стала Західна Європа. Великий район імміграції сформувався в нафтодобувних араб­ських країнах Близького Сходу.