18. Суть соціологічних спільностей та їх види

Соціальна спільність - (термін, широкий за обсягом) - це об'єднання людей, яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль тощо), в котрих створений і збережений протягом певного періоду більш-менш міцний певний соціальний зв'язок, спільний тип поведінки, світогляду, цілеспрямованості.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є:

- спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних стосунків (контактів) - як прямих, так і опосередкованих;

- спільні інтереси значної кількості індивідів;

- умови соціальної дійсності, які вимагають об'єднання людей (захист від зовнішніх ворогів);

- розвиток державності і виникнення при цьому форм організації людей у вигляді різних соціальних інститутів (наприклад, політичних соціальних інститутів, правових, законодавчих – при політичних змінах, економічних - при економічних перетвореннях).

Звідси випливають і основні критерії (показники) соціальної спільності:

■ належність до історично сформованих територіальних утворень;

■ спільні інтереси взаємодіючих індивідів;

■ прихильність до конкретних соціальних інститутів та цінностей;

■ умови життєдіяльності;

■ соціально-професійні характеристики індивідів, які об'єднані у спільність.

Соціальні спільності різняться як за кількісними ознаками (величина), так і типовими якісними (наприклад, національними, ідейними, психологічними). По суті, це - стійкі форми спільної діяльності. Серед спільностей виділяють насамперед соціальні групи. В широкому розумінні, "соціальна спільність" виступає синонімом "соціальної групи".

18. Соціальна група

Соціальна група — це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

18. Структура соціальних інститутів

Соціальний інститут — це стійка, організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.

Кожний соціальний інститут має свою структуру, яка включає:

1.Соціальні норми, правила, які уособлюються у вимогах, статутах, інструкціях, законах.

Соціальні норми — це система вимог і правил, які встановлені суспільством або групою щодо своїх членів з метою здійснення ними діяльності за певним зразком. Соціальні норми деперсоналізовані, вони стосуються кожного члена суспільства.

2. Наявність спеціалізованих установ, закладів (наприклад, тюрма, церква як будівля),

3. Спеціалізований професійний суб'єкт соціального інституту (наприклад, в політичних інститутах — чиновники).

4. Організація соціального контролю, який відбувається через відповідні санкції.

26. соціальна дія та її суть

Соціа́льна ді́я — одне з головних понять соціології. Це форма або спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, в основу яких покладено зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил певного суспільства. У широкому розумінні до соціальної дії належить будь-яка акція, вчинена соціальним суб'єктом для забезпечення своїх інтересів і потреб у певній соціокультурній ситуації. Соціальна дія є складним структурним процесом, у якому можна виділити різні аспекти та фази: суб'єкти, що діють, власне дія, її джерела, орієнтація, умови і результати.

27. Соціальний конфлікт

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. соціальний конфлікт включає ряд основних складових: учасників (суб'єктів) конфлікту, причини конфлікту, об'єкт і предмет, певну конфліктну ситуацію. Значимість конфлікту для суспільства найкраще розкривається через функції, які він виконує у суспільстві. Серед основних можна назвати сигнальну("сигналізує" про певний стан суспільства), інформаційну(допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін), диференціюючи(труктуризація суспільства чи соціальних груп) і динамічну(конфлікт — рушій суспільного прогресу) функції. Конфліктологи розглядають такі способи розв'язання конфліктів: компроміс, співробітництво, домінування, пристосування, згода, втеча. При цьому вони пропонують дотримуватись правил безконфліктної поведінки.

28. соціальний зв'язок

Соціальний зв'язок — соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп. Це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб'єктів від інших, їх взаємні відносини, які об'єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування. Основними елементами є: суб'єкти зв'язку (індивіди, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється; механізм регулювання взаємин між суб'єктами . Фактори, що визначають наявність соціальних зв'язків: природно-біологічні; психологічні ; соціально-інституційні.

29. Соціальна взаємодія

Соціа́льна взаємоді́я — це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот; система взаємообумовлених соціальних дій, зв'язаних циклічною залежністю, при якій дія одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком у відповідь дій інших суб'єктів. В сучасній західній соціології поняття "соціальна взаємодія" є одним з ключових. Через соціальну взаємодію різні автори прагнуть пояснити механізми функціонування і змін суспільства.

30. Людина – соціальне явище

Людина — продукт біологічної еволюції. Людина — це родове поняття, що вказує на належність до люд­ського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на планеті. Як жива істота людина підкоряється основним біологічним та фізіологічним законам, а як соціальне явище — законам розвитку суспільства. Людина і суспільство нерозривні: лише в суспільстві, в межах конкретних соціальних утворень людина реалізується як людина, завжди залишаючись суттю всіх соціальних утворень, але ці утворення виступають також і як її справжня, дійсна спільність, тому також і як дещо, спільне всім людям. Свідомість і мислення людини виникають як суспільні продукти і, отже, є вторинними до її суспільного буття. На такій основі формуються і специфічні матеріальні і духовні потреби людини, що також визначають суть людини.