До джерел

Знайти і прочитати

Бим-Бад Б.М. Педагогические течения в начале двадцатого века / Б.М. Бим-Бад. - М., 1994. - 190 с.

Богуславский М. Педагогика Овида Декроли / М. Богуслав­ский // Учительская газета. - №50. - 15 декабря 1992.

Дичківська ЇМ. Інноваційні педагогічні технології: підручник / І.М. Дичківська. - 2-ге вид., доповн. - К., 2012. - С 147-160.

Дичківська І.М. Основи педагогічної інноватики /І.М. Дич­ківська. - Рівне, 2001. - С 135-147.

Дичківська І.М. Система розвивального навчання О. Дек­ролі як інноваційна педагогічна технологія /І.М. Дичківська // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в зак­ладах освіти. Наукові записки РДГУ. - Вип. 23. - Рівне, 2002. - С 29-32.

Декроли О. Возбуждение интеллектуальной и двигательной активности посредством воспитательных игр / О. Декроли // История зарубежной дошкольной педагогики: Хрестоматия. -М., 1986.-С. 419-427.

Декроли О. Школа и воспитание / О. Декроли // Новые пути зарубежной педагогики / Под ред. СВ. Иванова, Н.Н. Иордан­ского. - М.,1927. - С. 112-131.

Плеханов А. Овид Декроли и его метод / А. Плеханов // До­школьное воспитание. - 1991. - №11. - С. 47-51.

Поляк Г. Новая школа на Западе. Педагогическая система Декроли / Г. Поляк. - М., 1928. - 125 с.

Думки авторитетів

М. БОГУСЛАВСЬКИЙ. Педагогіка Овіда Декролі. Важли­вим внеском у світову педагогіку стала розроблена Декролі сис­тема організації освітньої роботи, заснована на самонавчанні. Вона близька до таких індивідуалізованих систем, як Монтес-сорі, Дальтон-план, Йєна-план. Але система Декролі займає особ-

246

247

ливе місце. Виходячи з інтересів дітей, він розробив систему са­монавчання у формі ігор і карткових завдань. У школі Декролі гра стала органічною, найважливішою і невід'ємною частиною педагогічного процесу. Випробувавши свою систему з дітьми, що мають проблеми у розвитку, Декролі переніс її у свою школу і досяг чудових результатів. Розроблені ним ігри: сенсорні; такі, що підготовляють до оволодіння математичними навичками; чи­тання; освоєння грамоти; охоплювали весь дошкільний і молод­ший шкільний вік і користувались великою любов'ю у дітей.

Завдання по різних предметах будувались у вигляді кар­ток, що викликало допитливість і інтерес дитини, і своєю «по-кроковою» побудовою полегшували дитині виконання роботи.

На тих самих принципах будувалась і створена Декролі ори­гінальна методика навчання читання. Звернувши увагу на те, що мати вчить дитину говорити не буквами і складами, а ціли­ми фразами, він побудував на цьому свій «метод цілих слів». Читання - це процес зоровий, а не слуховий, уважав Декролі, сприйняття коротких фраз асоціюється з діями, які вони вира­жають. При цьому головне полягає в тому, щоб не поспішати і надати дитині можливість якомога довпіе спостерігати об'єкти предметного і природного довкілля.

Загалом система Декролі відкривала дивовижний світ, але побачити його можна було лише в тому випадку, якщо не мчати на уроках країнами і континентами і займатися глобальними проблемами, а звернутися до мікросвіту, до звичайної, а не пла­катної людини, до її реальних потреб.

Декролі у своїй програмі освіти пропонував дорослим і дітям своєрідну подорож: не тривалу, виснажливу екскурсію містами і країнами, а немов недільну прогулянку. Він кликав: вийдіть до лісу, поля, поспостерігайте за комахами, зберіть квіти, від­найдіть початок струмка. Ви повернетесь свіжими і бадьорими, а ваші діти стануть живою енциклопедією і водночас лишаться дітьми.

Програма Декролі не тільки відповідала інтересам дітей, але, що принципово, - не обмежувалась ними. У ній був закладений принцип: «Від дитини до світу - від світу до дитини». Алгоритм Декролі - це антропоцентризм: людина як кінцева мета Всесвіту, або педоцентризм: «дитина - це сонце», навколо якого оберта-

ються «небесні тіла» -педагоги, навчальний план, розклад, пред­мети. І все це співвідноситься лише з дитиною - її індивідуаль­ністю, мотиваційно-потребнісною сферою, все це відповідає зав­данням розвитку конкретної унікальної її особистості.

Стосовно такої «вільної школи» висувались два оцінних підходи. З одного боку, визнавався її гуманізм, з другого - від­значалась обмеженість ідеї і стверджувався постулат щодо бе­зумовного примату соціального замовлення над інтересами і потребами дитини. [...]

Звернувшись знову до педоцентризму, ми можемо сперти­ся на багату вітчизняну (Толстой, Вентцель, Шацький, Сухо-млинський) і зарубіжну традицію. При цьому важливо перей­ти від «улюбленого» акценту на порівняльну педагогіку до вив­чення західних педагогічних технологій і форм організації си­стем освіти - до того, що десятиріччями перебувало під гнітом ідеологічного табу. [...]

Щоб здійснити поширення своїх ідей у масову практику, Декролі створив навчальний комплекс, який включав у себе: пілотну школу - педагогічний інститут для підготовки вчителів за своєю системою з дослідницьким центром, асоціацію - «Лігу нової школи», що об'єднувала всіх, хто цікавився саме цією си­стемою, і мережу шкіл, які працювали у цьому напрямку. Без­заперечно, що і у нашій вищій і середній педагогічній школі найближчим часом доведеться поступово перейти від випуску вчителів «взагалі» до цілеспрямованої підготовки педагогів пев­ної традиції, виховної системи, які володіють конкретними ос­вітніми технологіями.

Богуславский М. Педагогика Овида Декроли / М. Богуславский // Учительская газета. —

1992.- №50.-С. 5.

О. ДЕКРОЛІ. Школа і виховання. Те чи інше розуміння школи і виховання залежить насамперед від того, як розуміти слово «виховання».

З давніх часів люди намагалися визначити цей термін, але при цьому вони завжди піддавались впливу, головним чином, своїх філософських чи політичних уподобань, а також превалю-

248

249

ючих тенденцій свого розуму чи почуття, які у свою чергу поча­сти визначались темпераментом кожної даної людини.

Таким чином, одним уявляється, що виховання має бути пієтистським і виключно зверненим до загробного життя; інші вважають, що воно повинно являти безпосередню корисність для практичного життя; одні хочуть, щоб головним чином піклува­лись про розум, інші - про тіло; одні вимагають, щоб особистість виховувалась заради себе самої, інші - заради суспільства, при­чому серед цих останніх одні розуміють під словом суспільство - обмежене угрупування, партію, секту, рід; інші ж - батьків­щину, расу або людство.

Якщо навіть назвати лише найвідоміші імена: Монтень, Локк, Руссо, Песталоцці, Спенсер, Дістервег, Горацій, Мані -кожний із них має свою систему, підкорену його філософським, релігійним, моральним принципам, його політичній або націо­нальній ідеології тощо.

У наш час все більше і більше почали помічати, що одним із найголовніших елементів проблеми виховання є сама дитина, і що якщо й доводиться враховувати середовище, в якому їй нале­жить жити, коли вона буде дорослою, не можна ігнорувати і особи­стості того, хто виховується; адже діти не залишаються однакови­ми під час свого розвитку і особливо вони не однакові між собою.

З іншого боку, слід визнати ту очевидну істину, що вихо­вання, як і гігієна, є прикладною наукою, або принаймні може претендувати на це звання, і що воно, відповідно, обов'язково має спиратися на теоретичні і практичні науки, що слугують йому основою. Отже, успіхи цих наук відобразяться на принци­пах і техніці виховання і тому воно повинно засвоїти науковий метод і розвиватися одночасно з цими науками. [...]

Один із найважливіших висновків - той, що оскільки вихо­вання повинно залежати від індивідуальних і етологічних відмінностей, воно повинно бути еклектичним.

Окрім того, потрібно щоб воно було прогресивним та експе­риментальним, оскільки на ньому повинні відображатися відкриття і досліди у галузі інших наук; воно має заручатися підтримкою досвіду, щоб сприяти своєму власному розвитку.

Якщо розглядати виховання з першої точки зору, воно може надавати більшого значення тому чи іншому чиннику, воно буде підкреслювати моральну, художню, розумову чи фізичну сто-

рону; готувати до практичного або ідеального життя; до успіху індивіда, або успіху більш або менш широкої групи, до якої він належить.

З другої точки зору уявляється, що виховання вимагає по­стійного покращення, удосконалення під впливом умов, що випливають з особливостей кожного індивіда, з вимог соціаль­них та економічних. [...]

Отже, виховання повинно бути розумовим, моральним і фізичним; але, крім того, воно повинно бути пристосовано до нахилів кожної дитини, воно повинно також сприяти присто­суванню до зрілого життя у тому матеріальному і суспільному середовищі, в якому передбачається, що це життя буде здійсню­ватися. [...]

Декроли О. Школа и воспитание / Овид Декроли //

Новые пути зарубежной педагогики /

Под ред. СВ. Иванова, Н.Н. Иорданского. -

М., 1927.-С. 112-113.