2. Моделювання проблемної ситуації

Якщо уявити собі проблему як ієрархічно впорядковану сукупність питань, то ядром проблемної ситуації є протиріччя. Установити їхню ієрархію й виявити центральне протиріччя вдається, як правило, тільки на рівні теоретичної схеми проблеми.

Найбільш важливі фактори, що визначають процес формулювання проблеми, – це методологічні установки (розмежування старого й нового проблемного знання, що втримується в описі проблемної ситуації) і ціннісні орієнтації, у яких методологічні установки виступають як принципи заборони або норми.

Таким чином, генезис проблеми являє собою послідовну реалізацію наступних процедур:

-опис проблемної ситуації (створення вихідної сукупності знань про проблему);

-її осмислення й розуміння її опису (установлення змісту проблемної ситуації в структурі людської діяльності);

-формування теоретичної схеми проблеми (побудова системи теоретичних конструктів);

-формулювання проблеми (співвіднесення теоретичної схеми проблеми зі структурою проблемної ситуації).

Однак на практиці формулювання деяких проблем не завжди дозволяють побачити причину й слідство, та й сама суть проблеми. У цьому випадку під проблемами розуміються протиріччя, що вимагають свого дозволу, складності по подоланню труднощів.

Класифікувати проблеми можна на основі різних явищ реальної дійсності (табл. 12.3).

Таблиця 12.3

Убудовані в організації проблеми являють собою наступні протиріччя: між стабільністю організації і її розвитком; між цілями організації й цілями її працівників і т.д.  Це сутнісні проблеми, їх ніколи не вдасться вирішити повністю.

Соціокультурні проблеми організації обумовлені зовнішнім середовищем. Це звички, традиції, що встоялися погляди, досвід і т.д.  Дані проблеми переборні, але рішення деяких з них тривало за часом (переміняється не одне покоління працівників, перш ніж проблема зникає повністю).

Ситуативні проблеми залежать від ситуації в організації і її оточення, тому вони щораз різні.

Назывные проблеми на слух нагадують скарги й по своїй гостроті й актуальності не дуже значимі.

У причинно-наслідкових типах формулювань присутні й причина проблемної ситуації, і її слідство.

Антитезный тип формулювання фіксує протиріччя і є найрозвиненішому із числа формулювань проблем, оскільки дозволяє формулювати завдання.

Проблема відрізняється від завдання тим, що метод її дозволу часто не має чіткого рішення. Завдання ж вирішується певними науковими методами.

Етапи рішення проблеми розглядаються або у вигляді окремих блоків (формулювання проблеми, підготовка до рішення й саме рішення), або у вигляді докладного порядку етапів, починаючи з постановки цілей і кінчаючи перевіркою ефективності ухваленого рішення вже на стадії реалізації, або більше компактним описом послідовності дій [37]. Але так чи інакше дослідники сходяться в тім, що етапи системного аналізу проблем розвитку організацій включають послідовність дій, представлених на мал. 12.4. Рис. 12.4. Етапи рішення проблем

2. Аналіз проблемної ситуації

Методи виявлення проблем різноманітні й вибираються виходячи із цілей дослідження проблем і характеру джерел інформації. Основні методи дослідження проблем наведені в табл. 12.5.

Таблиця 12.5

Методи виявлення проблем організації

Особливу цінність структуризації проблемного поля представляє визначення головної (кореневий, ключовий) проблеми, від рішення якої залежать інші проблеми, а вона сама ні від однієї з них не залежить.

Формулювання проблем можливо на основі результатів аналізу розпорядницької, звітної й статистичної інформації, експертного опитування (працівників організації, споживачів продукції організації, конкурентів, власників і т.д.), спостережень за фактичною діяльністю організації і її оточення.

В організаційних системах істотне значення мають відносини причинно-наслідкового характеру, тому зв'язок між проблемами найчастіше підкоряється діалектиці взаємини «причина - слідство».

Схема формування сукупності проблем організації (проблемного поля) наведена на мал. 12.5, що демонструє, як у міру росту кількості і якості інформації про проблемну ситуацію в організації система із простої безлічі проблем (первинного каталогу) трансформується в структуровану проблемну область.

Структуризація проблемного поля дозволяє виділити проблеми значимі (вузлові, які є причиною виникнення інших проблем) і проблеми, які вирішуються автоматично при рішенні інших проблем каталогу (результуючі проблеми).

У результаті одержуємо граф проблем організації, з якого треба, чим займатися організації в першу, другу й третю черги. Головна проблема організації вимагає стратегічних рішень.

Рис. 12.5. Схема формування проблемного поля

До достоїнств розглянутого підходу аналізу проблем організації варто віднести відносну простоту й швидкість його реалізації, але експертні оцінки, що лежать в основі підходу, несуть у собі погрішності суб'єктивних суджень експертів.

Фахівці в області дослідження систем керування розглядають етапи постановки проблем у вигляді схеми, представленої на мал. 12.6, з якої треба, що багатокрокова процедура складається з п'яти повторюваних етапів.

Етап 1 - загальне знайомство із проблемою; складання плану роботи, із вказівкою строку виконання, виконавців і основних джерел, які можуть бути використані.

Етап 2 - установлення «симптомів», під якими розуміються деякі непрямі ознаки або характеристики, що вказують на наявність проблеми.

Етап 3 - збір фактів, що підтверджують «симптоми», виявлення причин виникнення проблеми.

Етап 4 - тлумачення фактів (аналіз всієї релевантної (англ. relevant - стосовний до справи) інформації).

Наявність зворотних послідовних етапів роботи дозволяє направити процес формулювання проблеми в правильному напрямку й поліпшувати його в міру виявлення й нагромадження фактів.

Рис. 12.6. Послідовність етапів «діагнозу» проблеми [37]

Для з'ясування проблеми необхідно:

-зібрати й проаналізувати дані, які представляють недоліки системи;

-описати й проаналізувати підсистему, що прямо породжує дані проблеми, зокрема оцінити вхід на повноту, частоту, погодженість, надійність і точність;

-знайти зворотний зв'язок, що дає можливість судити про відхилення, величину помилки або недолік системи;

-постаратися вибудувати об'єкти й властивості підсистеми відповідно до їх очевидного, логічного або причинного зв'язку;

-постаратися представити повну систему, у якій дана проблема є тільки частиною;

-постаратися зв'язати між собою повну систему, що ставляться до справи підсистеми, і проблему, як вона визначена.

Все це допомагає сформулювати проблеми. Етап 5 - формулювання проблеми включає:

-складання вихідного формулювання проблеми;

-осмислення цього формулювання стосовно різних частин проблеми;

-осмислення фактів, які стосуються проблеми;

-загальне уточнення вихідного формулювання проблеми.

Формулювання проблеми називається вихідної, або попередньої, постановкою тому, що в ході аналізу й на його підставі багато вихідних положень можуть бути переглянуті або уточнені.

Перелік проблем, що описують проблемну область, як правило, можна впорядкувати методом парних порівнянь, визначаючи наявність і спрямованість причинно-наслідкових зв'язків між проблемами. Приклад побудови графа проблем наведена на мал. 12.7.

Рис. 12.7. Виявлення кореневої проблеми підприємства: 18 – немає стратегії, що забезпечує підготовку й підвищення кваліфікації кадрів; 34 – низька вимогливість і відповідальність керівників знижує економічні результати; 36 – система оплати праці недостатньо мотивує працівників; 37 – відсутність причетності до спільної справи не формує соціокультурні цінності; 38 – нерівномірне завантаження ІТП, є «випадкові» люди; 39 – відділ кадрів не веде базу даних «кращих» сезонних робітників; 46 - розташування підприємства, що при підйомі економіки може вести до відтоку кваліфікованих кадрів.

У результаті одержуємо граф проблем організації, з якого треба, чим і коли повинна займатися організація. Головна проблема організації вимагає стратегічних рішень, що визначає формулювання відповідних цілей.