Самостійна робота
Тема:Експозиційна робота музеїв
План
Роль експозицій , їх види і сучасна організація
Наукова підготовка експозиції
Складання планів експозиції
Добір і виготовлення експонатів для експозиції
Підготовка пояснювальних матеріалів для експозиції
Монтаж експозиції
Відкриття й фіксування експозиції
Роль експозицій , їх види і сучасна організація
Роль експозиції в музеї неоціненна – це його основа, вона покликана нести в широкі маси історичні знання в цілому й підтримувати інтерес до конкретних історичних ідей: історії країни, історії міста, організації; окремої людини; історії розвитку певного виду діяльності й т. д.
Музейна експозиція поєднує в собі музейні предмети ( об’єкти ), ґрунтуючись на принципі єдиного концептуального задуму, використовуючи основну властивість предмета – його інформативність, здатність заволодівати інтересом відвідувача.
Розмаїття музейних експозицій умовно ділиться на
- ансамблеві - систематичні - тематичні
Ансамблеві експозиції зберігають або штучно, за допомогою справжніх предметів або їх макетів, відтворюють реальну обстановку життя або діяльність конкретної людини або соціальної групи.
Систематична експозиція підрядна класифікаційній системі певної наукової дисципліни.
У тематичній експозиції подача події й розміщення предметів підрядне певній, заздалегідь обумовленій в науковій концепції, темі або сценарію. Існує ще один напрямок експозицій, що виділяється в середовищі музеєзнавства в окремий вид - сюжетно-образні експозиції, які виділяються більшою емоційною виразністю, створенням образа, що запам'ятовується.
У сучасних експозиціях, як правило, присутні всі компоненти перерахованих видів експозицій, що робить загальне враження про експозицію більш виразним і вражаючим.
2. Наукова підготовка експозиції Актуальність дослідження зумовлена сучасними тенденціями в діяльності музейних закладів, що визначаються потребами суспільства. Саме музеї є скарбницею історичної та культурної спадщини, а музейні експонати – носіями безцінної інформації про історію та культуру краю. Стан сучасного соціуму як в Україні, так і світі, все частіше дозволяє говорити про нашу епоху як про поворотний момент в історії. У зв’язку з цим виникає необхідність пошуку нових орієнтирів, напрямків розвитку. Одним з шляхів вирішення цього завдання може служити створення музеїв нового типу. Культурна спадщина є найпотужнішою складовою формування української ідентичності поруч із мовою, територією, економічним життям і спільністю історичної долі, що може стати чинником національної консолідації, посприяти суспільному розвиткові. У цьому контексті особливу роль покликані відіграти музеї шляхом здійснення своєї соціальної функції документування процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві і природі. Функція документування передбачає цілеспрямоване відображення у музейній збірці за допомогою музейних предметів тих процесів і явищ, що їх музей вивчає відповідно до свого профілю і місця в музейній мережі. Музей, як соціальний продукт, є результатом цілеспрямованої, систематичної, творчої пошуково-дослідницької, збиральницької, фондової, експозиційної роботи. Створення наукової концепції музею є одним з напрямків науково-дослідницької роботи. Наукова концепція готується в першу чергу шляхом музеєзнавчих досліджень, адже саме вони формують нові знання в галузі теорії і методики збору, зберігання, обробки і використання музейних предметів. Розробка наукової концепції передбачає всебічне обґрунтування цілей і задач створення, функціонування і розвитку музею, а також шляхів і методів їх реалізації. Етапи процесу створення наукової концепції музею: – визначення мети і завдань; – визначення профілю музею; – характеристика і комплектування фондів; – проектування експозиції; – проектування художнього оформлення. Функціонування музею значною мірою залежить від середовища, яке його оточує. Визначення мети і завдань витікає з суспільного призначення музею, тобто з його соціальних функцій. Так, зокрема, поруч зі згаданою вище однією з основних соціальних функцій музею – документування, історично усталеними є зберігання, науково-дослідна, інформаційна й освітньо-виховна. Вони визначають характер діяльності музею в конкретній соціально-культурній ситуації. Робота сучасного музею потребує: – визначення місця і ролі музею в сучасному суспільстві (громаді); – перетворення музею на центр громадської активності; – контролю громадськості, за діяльністю музею; – співпраці з органами місцевого самоврядування; – роботи з благодійними фондами та неурядовими громадськими організаціями; – об’єднання зусиль держави та громадськості задля розвитку музейної
галузі; – співробітництва з міжнародними організаціями, центрами для активізації виставкової роботи і ознайомлення мешканців краю з культурами народів світу; – впровадження інноваційних підходів у музейному менеджменті; – рекламу музейного комплексу через засоби масової інформації, видання афіш та листівок, проспектів та буклетів, календарів тощо. Профіль* музею є найважливішою категорією класифікації музейних закладів за спеціалізацією їхніх збірок і основними напрямами діяльності. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про музеї та музейну справу” визначає, що "За своїм профілем музеї поділяються на природничі (антропологічні, біологічні, ботанічні, геологічні, зоологічні, мінералогічні, палеонтологічні), історичні (загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні, етнографічні), літературні, художні (образотворчого, декоративно-прикладного, народного, сучасного мистецтва), мистецькі театральні, музичні, музеї кіно), науково-технічні, комплексні (краєзнавчі, екомузеї), галузеві тощо. На основі об’єктів культурної спадщини, пам’яток природи, їх територій можуть створюватися музеї просто неба та меморіальні музеї-садиби” . Профіль музею визначається складом основного фонду, змістом експозиції і зв’язком з відповідною галуззю науки, культури, мистецтва або виробництва .
На профіль музею не впливає форма власності, місце знаходження, категорія музею і т. ін. Наприклад, сільські музеї на громадських засадах можуть бути різних профілів: історичні, краєзнавчі, художні, меморіальні тощо. Серед існуючих музеїв найпопулярнішими є історичні. Їхні збірки стають джерелом до вивчення історії окремих населених пунктів. Зібрання таких музеїв комплектуються, як правило пам’ятками місцевого походження. Пізніше на його основі може бути створена повнопрофільна експозиція музею. Згідно Закону України "Про музеї та музейну справу” статус національного музею України у встановленому законодавством порядку може бути наданий "музею, що є у державній чи комунальній власності, який має музейні колекції загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України… Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи
Відповідно до визначеного профілю музею і його місця в музейній мережі й відбувається формування музейних фондів (колекцій). Програма комплектування фондів передбачає: – підготовчий етап
виділення досліджуваної теми, планування послідовності дій, збір інформації з обраної теми. аналіз стану наявних фондів, визначення відсутніх матеріалів, планування експедицій, складання кошторису витрат, ін.); – збір матеріалів (пошук документів у бібліотеках, архівах, співпраця з науковцями в галузі історії, проведення експедицій, виявлення предметів музейного значення, ін.); – атрибуцію, експертну оцінку музейних предметів; – придбання, отримання предметів, перетворення їх на колекцію. Комплектування вимагає різноманітних форм або шляхів здійснення цього процесу. Чіткий їх перелік містить стаття 18 Закону України „Про музеї та музейну справу”. Тут сказано, що формування державної частини Музейного фонду України відбувається за рахунок „придбання пам’яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень – за рахунок коштів місцевих бюджетів та музеями – за рахунок власних коштів; передачі музеям у встановленому порядку пам’яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та скарбів; безплатної передачі музеям пам’яток підприємствами, установами, організаціями і громадянами; передачі музеям пам’яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством; повернення в Україну розшуканих пам’яток, які були незаконно вивезені; передачі пам’яток вилучених на митниці; поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечить чинному законодавству . Вивчення музейних предметів складається із трьох послідовних етапів: 1) атрибуція предметів, тобто їх визначення; 2) класифікація та систематизація; 3) інтерпретація (трактування, тлумачення, тобто пояснення їх суті). Процес атрибуції насамперед переслідує ціль виявити притаманні саме конкретному музейному предмету ознаки – фізичні властивості, функціональне призначення, історію походження і побутування, датування, тобто визначення часу його створення (виготовлення) чи побутування .
- Завершальний етап
вивчення музейних предметів передбачає критичний аналіз та інтерпретацію їх як джерел знань та емоцій. Тут важливо поєднати результати атрибуції і систематизації. Це дозволить з’ясувати наступне: оригінальність музейного предмета, його достовірність, об’єктивність закладеної в ньому інформації; атрактивні, експресивні і комунікативні властивості, приналежність до типових чи унікальних предметів, музейну цінність предмету [10, 68, 70–72]. Підсумовуючи, варто відмітити, що характеристика і комплектування музейного фонду визначає наукову концепцію експозиції музею. Наукова концепція побудови експозиції передбачає наукове, художнє, технічне й робоче проектування експозиції.
Раціональним бачиться побудова експозиції за
- тематико-хронологічним принципом (експозиційні матеріали висвітлюють тему в хронологічному порядку).
Для наочного встановлення логічних зв’язків між окремими групами музейних предметів використовуються науково-допоміжні матеріали.
Для майбутньої експозиції складається два види плану:
- тематико-структурний ;
- тематико-експозиційний.
Основою експозиції є музейний предмет, а його структурною одиницею служить тематико-експозиційний комплекс, тобто комплекс речових, документальних та інших пам’яток, що об’єднані між собою тематично та є основним ланцюгом експозиції. Дослідження присвячені проблемам ефективності побудови експозиції, ґрунтуються на узагальнені експозиційного досвіду, а також використовують експериментальні методи.
Для виявлення оптимального варіанту експозиційного вирішення широко застосовується макетування, а останніми роками – комп’ютерне моделювання. Проект художнього оформлення експозиції передбачає художнє проектування експозиції, яке буде залежати від експозиційних матеріалів та архітектурно-художнього вирішення експозиції.