Частинам особистість і діяльність Розділ /V. Загальне поняття про особистість і шляхи її формування

Поняття про особистість

Людина — це, з одного боку, біологічна істота, тварина, наді­лена свідомістю, здатністю пізнавати довколишній світ і активно змінювати, перетворювати його. Як високоорганізованій тварині людині притаманна специфічна тілесна організація — прямоходіння, розвиток рук як засобу пізнання й перетворення світу, високоорганізований мозок.

З другого боку, людина — суспільна істота. Це найважливі­ша ознака її, бо суспільне життя і суспільні відносини, колек­тивна праця змінили й підпорядкували собі біологічну, тілесну організацію людини.

Говорячи про людину, психологія і філософія оперують по­няттям «особистість».

Особистість — поняття вужче, ніж людина. Особистість — це та сама людина, але розглядувана тільки як суспільна, соці­альна істота. У цьому випадку дослідники абстрагуються від біологічного, природного боку її і розглядають людину як про­дукт суспільних відносин, як активного діяча суспільного роз­витку.

У психології поряд з поняттями «людина» та «особистість» вживається ще й поняття «індивідуальність». Своєрідний і неповторний шлях кожної людини, умови її життя і діяльності, тому немає і не може бути двох цілковито однакових особистостей індивідуальністю і називають особистість в її конкретній своєрідності як неповторне поєднання психологічних особли­востей.

Необхідно підкреслити три найважливіші характеристики особистості.

По-перше, це стійкість властивостей особистості. За всієї пластичності, мінливості психічних проявів особистості все-та­ки виразно виступає відносна сталість її психічного складу, що, зокрема, дає змогу передбачити поведінку особистості в певній ситуації.

По-друге, це єдність особистості як тісний зв'язок і взаємо­залежність психічних процесів, психічного стану і психічних властивостей особистості. Особистість становить єдине ціле, де кожна риса нерозривно пов'язана з іншими, і тому кожна риса набуває свого значення, часто цілковито відмінного, залежно від її співвідношення з іншими рисами особистості. Наприклад, наполегливість як уміння досягати мети, долаючи труднощі й пе­репони, має позитивне значення тільки в поєднанні з високими моральними рисами, розвиненим почуттям колективізму. Зовсім інший зміст матиме ця сама риса, якщо вона пов'язана з надмір­но розвиненими егоїстичними потребами, з прагненням домага­тися особистих вигод, нехтуючи інтересами колективу, інших людей. Сміливість набуває зовсім різного змісту залежно від того, поєднується з високою ідейністю чи з почуттям марнослав­ства та самозакоханості. Тому особистість формується, вихову­ється не «частинами» — формується, виховується особистість завжди в цілому.

По-третє, це активність особи, яка відбивається в багато­гранній і багатосторонній діяльності, скерованій на зміну, пе­ретворення довколишнього світу, на зміну своєї власної природи, свого психічного стану (самовиховання).

Психологія на відміну від інших наук (філософії, етики, юри­дичної науки і т. д.) вивчає той бік особистості, який виражає­ться в її духовному обличчі, в її вчинках та поведінці. Вона ви­вчає насамперед мотиви (причини) поведінки особистості, почут­тя, потреби, інтереси. Психологія вивчає психологічні передумови успішності в діяльності (здібності) та психологічні особливо­сті поведінки (темперамент і характер). Інакше кажучи, психо­логія вивчає те, як діє людина і чому вона діє так, а не інакше. Психологія вивчає і процес формування та розвитку особистості.

Суспільна природа особистості

Як зазначалося, людина і біологічна, і суспільна істота. При­родно тому, що на прояви особистості впливають і біологічні і суспільні (соціальні) фактори. Особистість, будучи соціальною за своєю природою, не може не нести на собі відбитка своєї бі­ологічної організації.

Яка ж роль біологічного та соціального факторів у формуван­ні особистості? Інакше кажучи, яке співвідношення, взаємоза­лежність і взаємозв'язок природного, біологічного, природжено­го, з одного боку, і соціального, набутого, з другого, яке співвід­ношення та роль у розвитку психіки внутрішніх і зовнішніх факторів (спадковості та середовища)? Коли ставлять питання про природу особистості, про походження індивідуально-психо­логічних відмінностей — особливостей темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, то мають на увазі те, чи є ці особливості природним, природженим утвором, чи вони складаються, фор­муються і розвиваються під впливом зовнішніх умов життя й діяльності людини, під впливом навчання та виховання.

Буржуазна психологія вважає, що психіка людини біологіч­но зумовлена. З цього погляду, майже всі загальні та індивіду­альні особливості психіки людини наперед визначені природою, є природженими, і розвиток становить процес «дозрівання» та «визрівання» цих спадково зумовлених властивостей. Останнім часом, у зв'язку з успіхами мікробіології у розкритті механізму спадковості фізичних властивостей людини, прибічники цієї точ­ки зору почали говорити про те, що й властивості особистості, здібності «запрограмовані» заздалегідь, як-то колір очей чи во­лосся.

Теорія природженої природи психічних особливостей особис­тості є основою сучасної буржуазної шкільної педагогіки. Бур­жуазні вчені вважають, що треба знати, що являє собою учень, і пасивно пристосовувати навчання до особливостей його роз­витку, визначеного спадковістю. Звідси випливає розсортовуван­ня учнів за різними типами шкіл залежно від так званого рівня розумової обдарованості, який визначається з допомогою непри­йнятних, з наукової точки зору, тестових методик. Сучасні бур­жуазні педагоги вважають, що завдання навчання і виховання полягає у виявленні та стимулюванні (заохочуванні) «природже­ної натури» людини. Виховання, з їхньої точки зору, пасивний процес, що йде услід за стихійним розвитком особистості. Сут­ність дитини, на їхню думку, стихійна щодо педагогічних впливів ззовні, і будь-яке педагогічне втручання, що претендує на зміну природи дитини, не має сенсу і приречене на невдачу.

Останнім часом буржуазні психологи змушені вводити різні застереження, визнаючи, зокрема, велику виховну роль вихован­ня і навчання, роль середовища. Проте йдеться, як правило, про одночасний і паралельний вплив двох незалежних, окремо дію­чих факторів — природжених біологічних особливостей і соці­ального оточення, соціального впливу середовища.

Правильне розв'язання питання про природу особистості грунтується на основі марксистсько-ленінського вчення. Кожна людина завжди перебуває в певних стосунках з іншими членами суспільства. Ці суспільні відносини і формують людську особистість — людина засвоює прийняті в певному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми. К. Маркс визначив суть особистості як сутність суспільних відносин особистості. Це означає, що психічні особливості особистості визначаються характером суспільних відносин, у які входить і людина як член суспільства, як член певного суспільного класу, як член певної соціальної групи і, нарешті, як член певних конкретних колективів. Суть особистості за своєю природою соціальна; джерела розвитку всіх її психічних властивостей, її творчої активності кореняться в довколишньому соціальному середовищі, в суспільстві. Особи­стість людини визначається її суспільним буттям. Процес роз­витку особистості в цьому розумінні — це процес засвоєння людиною соціального, суспільного досвіду. У результаті цього й складаються, формуються психічні особливості людини — її моральні риси, характер, вольові риси, інтереси, схильності, здібності.

Досі ми розглядали людину як суспільну, соціальну істоту. Проте, окрім того, вона все-таки і природна істота. Чи примусимо ігнорувати (не брати до уваги) її біологічної суті? Ні, її біоло­гічну, природну суть ігнорувати не можна. «Людина є безпосе­редньо природною істотою. Як природна істота, до того ж жива природна ^істота, вона..", наділена природними силами»¹. Зрозу­міло, відповідні природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини. Необхідний людський мозок і людська нервова система, щоб на цій основі стало можливим формування психічних особливостей людини. Природні особли­вості людини — це важливі передумови, необхідні умови пси­хічного розвитку, але самі собою вони не визначають ні харак­теру, ні здібностей людини, ні її інтересів, ідеалів, переконань. Мозок як біологічний утвір є передумовою появи свідомості, але свідомість, інтереси, здібності, переконання — продукт су­спільного буття людини. Нервова система має природжені орга­нічні передумови для пізнання довколишнього світу. Але тільки в діяльності, в умовах соціального життя, в процесі навчання та виховання формується відповідна здібність.

Природні особливості справляють певний вплив на психіч­ний розвиток. Який же саме?

Природні особливості зумовлюють різні шляхи і способи розвитку психічних властивостей. Наприклад, самі властивості нервової системи людини ще не визначають ніяких психічних властивостей особистості. Жодна нормальна дитина не є при­родно схильною до сміливості чи боягузтва, бути дисципліно­ваною чи недисциплінованою. З будь-якими особливостями нер­вової системи можна виробити за правильного виховання усі суспільно цінні риси особистості та характеру. Але залежно від

типу нервової системи деякі риси характеру виховати важче, деякі легше, та й шляхи і засоби розвитку цих рис будуть різ­ними.

Формування духовного обличчя людини відбувається неод­наково в суспільстві капіталістичному і в соціалістичному. При капіталізмі суспільство розпадається на експлуататорів та експлуатованих: внаслідок його складаються потворні відноси­ни між людьми. На одному полюсі — виснажлива праця, без­жальна експлуатація, на другому — багатство і пересичення життям.

У капіталістичному суспільстві відносини між людьми по­стають на основі приватної власності, на корисливому розра­хунку. Всевладдя капіталу придушує в людині віру в свої сили, здібності, ініціативу. Проповідуючи закони джунглів, капіта­лізм руйнує в людей елементарне уявлення про людську мо­раль. Капіталізм створює тупик для вільного, розвитку особис­тості, вихід з якого дає тільки соціалістична перебудова су­спільства.

Усі можливості для повного розвитку особистості створю­ються лише в умовах соціалізму і капіталізму Усе для людини, усе людині — ось девіз нашого суспільства, яке будує комунізм. Назавжди покінчивши з класовими суперечностями, соціалі­стичне суспільство створило зовсім іншу, якісно нову основу для розвитку моральних сил особистості. «Раніше увесь люд­ський розум, увесь його геній, — зазначав В. І. Ленін,—творив тільки для того, щоб дати одним всі блага техніки й культури, а інших позбавити найнеобхіднішого — освіти та розвитку. А те­пер всі чудеса техніки, всі здобутки культури стануть загально­народним добром, і віднині ніколи людський мозок, розум і геній не будуть обернені в засіб насильства, в засіб експлуа­тації»¹.

В умовах соціалістичного суспільства людина звільняється від експлуатації, економічного та політичного гноблення, вона дістає право на працю, відпочинок та освіту. В міру поступово­го переходу до комунізму, зростання матеріального достатку та розквіту духовних сил розширюються та зростають можливості фізичного й духовного розквіту кожної людини, усіх членів су­спільства.

Формування нової людини відбувається в процесі активної участі в будівництві комунізму, під впливом усієї системи вихов­ної роботи партії, держави та громадських організацій. Спільна праця членів суспільства, розвиток комуністичних відносин, то­вариського співробітництва та взаємної підтримки ведуть до формування свідомості людей у дусі комунізму.

Спрямованість особистості

Найважливішою характеристикою особистості є її спрямо­ваність, що визначає мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, властиві їй, мотиви, відповідно до яких вона діє, ін­тереси, якими вона керується у своїй діяльності.

Активність—це найважливіша загальна властивість особи­стості, і проявляється вона в діяльності, в процесі взаємодії з довколишнім середовищем. Але що саме спонукає людину дія­ти певним чином, ставити перед собою певну мету і добиватись її? Такими спонукальними причинами є потреби. Потребу люди­на завжди переживає як недостачу, брак чогось, невдоволеність чимось. Активність особистості і скеровується на процес задо­волення потреб.

Потреби людини різні. Насамперед виділяються потреби природні, які безпосередньо забезпечують існування людини: потреби в їжі, сні, одязі та житлі як засобах захисту від холоду та спеки. В основі своїй — це біологічні потреби, але вони до­корінно відрізняються від відповідних потреб у тварин, зокрема ми говоримо про соціальний характер їх задоволення. «...Голод, який заспокоюється вареним м'ясом, яке їдять за допомогою но­жа і виделки, це інший голод, ніж той, що примушує ковтати си­ре м'ясо за допомогою рук, нігтів і зубів»¹,.

Поряд з природними в людини є й суто людські, духовні, або соціальні, потреби: потреба в словесному спілкуванні з іншими людьми, потреба в праці, культурні потреби (читання книжок та газет, слухання радіопередач, відвідування театрів та кіно, слухання музики).

Потреби людини — продукт суспільно-історичного розвитку людського суспільства. У процесі цього розвитку виникли, змі­нювались та ускладнювались і природні, й духовні потреби людей.

Потреби проявляються в найзагальнішій формі. Коли ж мають на увазі конкретний вчинок, конкретну дію, певну діяль­ність людини (а вони завжди найрізноманітніші), то говорять про мотиви, або спонукальні причини цих вчинків, дій чи кон­кретної діяльності. Мотиви — це конкретні прояви потреб.

Оцінюючи вчинок, поведінку людини, необхідно брати до уваги мотив цього вчинку. Тільки тоді можна правильно оціни­ти той вчинок. Наприклад, два учні одержали погану оцінку і приховали це від батьків. Проте в одному випадку це поясню­валось прагненням не завдавати прикрощів тяжко хворій мате­рі, а в другому — одержати обіцяну батьком нагороду.

Проявом пізнавальної потреби людини є інтереси. Інтере­си — це активна пізнавальна спрямованість людини на певний предмет, явище або діяльність, спрямованість, пов'язана з позитивним емоційним ставленням до них. Значення інтересів ве­личезне— вони спонукають опановувати знання, розширювати виднокруг, змушують учня активно шукати шлях і способи поглибленого пізнання, долаючи труднощі та перепони. Інтереси людини визначаються суспільно-історичними та індивідуальними умовами її життя, її суспільним та індивідуальним буттям.

Інтереси характеризують за змістом їх, шириною, глибиною, сталістю та дієвістю.

За змістом інтереси, визначаються тими об'єктами, на які вони скеровані (інтерес до техніки, до хімії, до космонавтики, до шахів тощо). Різні за змістом інтереси оцінюються з точки зору їхньої суспільної значущості — одні позитивно, якщо в них правильно поєднуються суспільні та особисті моменти; інші не­гативно, як дрібні, обивательські, пов'язані з задоволенням тільки своїх чуттєвих потреб або ницих пристрастей.

Для інтересів радянських людей характерна глибока ідей­ність та суспільна цінність, ці інтереси породжуються великим завданням будівництва комуністичного суспільства.

Розрізняють широкі й вузькі інтереси. Всебічний розвиток особистості передбачає велику широту та всебічність інтересів за наявності головного, центрального інтересу.

Під вузькістю інтересів розуміють наявність у людини одного-двох обмежених та ізольованих інтересів за повної байду­жості до всього поза ними.

Глибокий інтерес означає потребу грунтовно вивчити об'єкт у всіх деталях та тонкощах. Він протиставляється поверховому інтересові, коли людина ковзає на поверхні явища і не цікавить­ся об'єктом по-справжньому.

Виділяють сталі інтереси (вони зберігаються тривалий час, відіграють суттєву роль у житті й діяльності людини і є порів­няно закріпленими особливостями її особистості) і несталі ін­тереси (вони носять характер порівняно короткочасного яви­ща — швидко виникають і швидко згасають). Людина з неста­лими інтересами легко захоплюється і швидко охолоняє.

Дійовими інтересами називають інтереси, які глибоко впли­вають на життя й діяльність людини, спонукають її до систематичних і цілеспрямованих дій у певному напрямі, до активних та ініціативних пошуків джерел задоволення інтересів. Буває й пасивний інтерес, який не спонукає до такого роду ді­яльності.

Розрізняють також прямі (безпосередні) та непрямі (опосе­редковані) інтереси. Прямі інтереси спричинюються самим змістом певної галузі знань або діяльності, зацікавленням, за­хопленням нею. Непрямі інтереси спричинюються не змістом об'єкта, а тим значенням, яке він має, будучи пов'язаним з іншим об'єктом, що безпосередньо цікавить людину (наприклад, школяр виявляє інтерес до математики лише тому, що вона потрібна для авіамоделювання, яким хлопчик захопився).

Людина часто робить не тільки те, в чому відчуває безпосе­редню потребу, і не тільки те, що її цікавить. Поведінка людини регулюється і визначається ще й моральними мотивами, почут­тям обов'язку, вимогами суспільства тощо. Моральні мотиви поведінки виражаються в ідеалах.

[Моральний ідеал — це взірець, до якого прагне людина у своїй діяльності та поведінці. Кожна історична доба має свій ідеальний образ, в якому втілюються найбільш значущі риси та прагнення людей цієї доби. Радянському суспільному ладові відповідає моральний ідеал людини, в образі якої втілюються кращі, передові риси будівника комунізму. Наше повсякденне життя породжує безліч самовідданих будівників комунізму, ге­роїчних захисників Батьківщини, приклад яких наслідує наша молодь. Такими людьми є Герої Соціалістичної Праці — тру­дівники заводів та ланів, видатні вчені нашої країни; прикладом для наслідування є Герої Радянського Союзу, наші пілоти-космонавти.

Важливим мотивом поведінки є переконання, тісно пов'язане з ідеалами. Переконання — певні положення, судження, думки, знання про природу та суспільство, істинність яких людина не піддає сумніву, вважає їх безперечно переконливими, прагне до того, щоб керувати ними в житті. Емоційний бік переконань по­в'язаний з глибоким відчуттям їх. Переконання — це те, що не тільки зрозуміле, усвідомлене, а й глибоко відчуте, пережите.

Моральні переконання лежать в основі вчинків і дій люди­ни, її суспільної поведінки. Переконання людей у нашому сус­пільстві, яке будує комунізм, відображають правила й принципи комуністичної моралі.

.Якщо переконання утворюють певну систему, вони стають світоглядом людини. Світогляд носить класовий характер. У на­шому суспільстві панує комуністичний, марксистсько-ленінсь­кий світогляд, який відбиває об'єктивні закони розвитку приро­ди та суспільства і служить інтересам усіх трудящих.

Комуністичний світогляд лежить в основі формування кому­ністичної спрямованості кожної окремої особистості — її пере­конань і почуттів, її волі й характеру, її поведінки та діяльно­сті, її ставлення до праці.

Формування особистості

Психічні особливості особистості складаються під впливом - соціального досвіду людини, умов її життя та діяльності, нав­чання і виховання. Особливу роль відіграє виховання як свідо­мий, цілеспрямований процес впливу старшого покоління на мо­лодше. Мета виховання — формування певних рис особистості, що відповідають запитам суспільства.

Природно, що навчання та виховання носять класовий ха­рактер, в умовах різного суспільного ладу вони переслідують різні завдання і використовують різні засоби. Формування осо­бистості визначається тими суспільними умовами, в яких люди­на живе, і тим вихованням та навчанням, яке вона дістає за певних суспільних умов.

Найважливішим завданням комуністичного виховання є вироблення у підростаючого покоління твердих комуністичних переконань та почуттів і моральної поведінки, що грунтується на них. Ці риси виховуються усім устроєм нашого життя, форму­ються під впливом довколишньої дійсності, способу життя та діяльності людини, у процесі навчально-виховної роботи школи, під впливом піонерської та комсомольської організацій, родини, під впливом художньої літератури, кіно, театру тощо. У практи­ці будівництва комунізму формується відповідний психічний склад особистості, відповідні погляди, норми поведінки радян­ських людей.

В. І. Ленін зазначав, що комуністичне виховання полягає в тому, щоб «віддавати свою роботу, свої сили на загальну спра­ву... Тільки в такій роботі перетворюється юнак або дівчина в справжнього комуніста» '.

Говорячи про вирішальний вплив на психічний розвиток зовнішніх виховних умов, середовища, навчання та виховання, необхідно пам'ятати таке.

По-перше, людина — активна, діяльна істота, а не пасивний об'єкт для виховних впливів, впливу середовища. Тому зовніш­ні умови життя, зовнішні впливи визначають психіку людини не прямо, а через процес взаємодії людини з середовищем, че­рез її діяльність у цьому середовищі. Тому коли говорять про виховні впливи, про вплив середовища, то розуміти це треба як процес активної взаємодії людини з довколишнім середовищем, активної взаємодії вихователя та виховуваного.

По-друге, розвиток психіки лише в кінцевому підсумку зу­мовлений зовнішніми умовами, зовнішніми впливами. Ці умови та впливи завжди проходять через особистий, індивідуальний життєвий досвід людини, її індивідуальні психічні особливості, її психічний склад, її систему ставлення до дійсності. У цьому розумінні зовнішній вплив опосередковується внутрішніми умо­вами'.

З наведеного випливає, що одні й ті самі зовнішні умови, один і той самий виховний вплив можуть справляти різні впли­ви на різних дітей, підлітків, юнаків та дівчат. Наприклад, по-різному сприймуть вимоги вчителя дисциплінована дитина і вередун, що звик до атмосфери обожнювання та захоплення вдома; по-різному вплине похвала на підлітка з великою само­впевненістю і на підлітка, що не вірить у свої сили та можливо­сті і звик до ролі невдахи. Закони психічного розвитку особи­стості школяра тому й складні, що сам психічний розвиток є процесом складним і суперечливим, що різні фактори цього розвитку, зокрема умови навчання та виховання, які можуть по-різному впливати на різних дітей.

По-третє, людина як активна істота може й сама, свідомо змінювати свою власну особистість. У міру психічного розвитку людини у формуванні її особистості набуває дедалі більшого значення самовиховання, тобто свідома робота людини, скеро­вана на вдосконалення своїх особистих рис. Так, підліток, юнак, дівчина можуть поставити перед собою завдання розвинути на­полегливість, увагу, подолати впертість, лінь. Щоб досягти цієї мети, вони виконують певні вправи, долають перепони, напру­жено працюють і досягають бажаних результатів. Самовихован­ням можна домогтися помітного удосконалення багатьох психі­чних рис, побороти деякі недоліки особистості. Вперте, наполег­ливе прагнення до досягнення поставленої мети, систематичні вправи та праця можуть творити чудеса. Особливо результатив­ний процес самовиховання, коли він підкріплюється виховним впливом родини, школи або громадських організацій, коли осо­биста мета і завдання самовиховання людини збігаються з зав­даннями та цілями суспільного виховання.

Комуністичне виховання — багатогранний і дуже складний процес формування нової людини. Воно включає в себе насам­перед свідоме засвоєння основ комуністичного світогляду — на­укових основ марксистсько-ленінського вчення, комуністичної ідеології та моралі.

Необхідною умовою правильної поведінки школяра є знання ним правил та норм суспільної поведінки. Проте навіть високий рівень знань моральних норм не забезпечує сам собою відповід­ної моральної поведінки. Основну роль у формуванні особистос­ті школяра відіграє правильна організація його життя та діяль­ності, набуття ним досвіду позитивної моральної суспільної по­ведінки, що його школяр набуває в колективі під керівництвом вихователів. Це засвоєння повинно відбуватися в поєднанні з формуванням в учнів єдиної системи знань — моральних та ідей­но-політичних за їх провідної ролі.

Вирішальну роль у формуванні особистості дитини та школя­ра відіграє не тільки правильна організація їхньої діяльності, набуття ними досвіду правильної поведінки, а й виховання пра­вильних мотивів поведінки.

В одній і тій самій діяльності можуть формуватися різні (і навіть протилежні) риси особистості залежно від того, чим і як мотивується ця діяльність. Наприклад, організовується від­крита критика товариша, школярі привчаються відверто й смі­ливо критикувати інших. Вважають, що так формується принци­повість, чесність, сміливість. Та чи завжди вихователь досягне тої мети, до якої прагне, якщо не враховуватиме мотивів пове­дінки? На основі правильної форми поведінки можуть сфор­муватися різні риси особистості. Якщо учень критикує товариша з принципових мотивів, то це сприяє виробленню принциповості, чесності. Коли ж це робиться з бажання перекласти свою провину на плечі товариша, переадресувати йому звинувачення, то це сприяє формуванню егоїзму. Коли ж це робиться, щоб звести особисті рахунки, то на такій основі формується мстивість, під­ступність, безчесність. Якщо ж це, нарешті, робиться з бажання догодити вчителеві або щоб його вважали принциповим, то така критика сприяє формуванню підлабузництва, лицемірства. Отже, досвід правильної поведінки лише тоді приведе до мети, коли ця поведінка диктуватиметься високими мотивами. Великого значення тому набуває виховання і закріплення в досвіді шко­лярів правильних мотивів поведінки. Позитивні мотиви, що виникають у дітей за певних обставин від виховних впливів, по­винні закріплюватися в їхньому досвіді. Інакше кажучи, в досві­ді треба закріплювати не тільки правильну форму поведінки, а й правильний мотив цієї поведінки.

Важливою стороною комуністичного виховання особистості є її трудове виховання, формування комуністичного ставлення до праці. Трудове виховання повинно утвердити у свідомості мо­лоді думку про те, що людина не може жити без праці, повинно прищепити кожній молодій людині любов і повагу до праці, ви­ховати почуття непримиренності до дармоїдів та ледарів. Тіль­ки тоді праця стане першою життєвою потребою кожної людини.

Особистість і колектив

Людина живе і діє не сама собою, а в колективі і формується як особистість під впливом колективу. У колективі і під його впливом складаються риси спрямованості і волі людини, органі­зовується її діяльність та поведінка, створюються умови для роз­витку її здібностей. Колектив є найдійовішим засобом боротьби проти пережитків капіталізму в свідомості людей, проти егоїзму та індивідуалізму.

Соціалістичний колектив поєднує в собі інтереси суспільства з інтересами окремої особистості: з одного боку, він утверджує як найвищу норму поведінки людини її служіння суспільному благу, з другого — забезпечує розквіт індивідуальності людини, її особистих здібностей, сприяє її всебічному розвиткові.

Колектив має величезну силу впливу, що може перевиховати й зробити корисними членами суспільства навіть, здавалося б, найневиправніших людей. Невипадково на використанні величез­ної сили впливу колективу грунтується радянська педагогіка, розроблена теоретично і практично видатним педагогом А. С. Макаренком. Організація колективу і правильних взаємин у ньо­му, організація вимог до школяра з боку колективу, набуття дитиною досвіду колективної суспільно корисної діяльності — найважливіший шлях формування повноцінної особистості. Тому найважливіше завдання вчителя у виховній роботі з школяра — створення колективу, класного і позакласного. Колектив цей повинен бути, по-перше, дружним, згуртованим, тісно спа­яним і, по-друге, ідейно спрямованим, цілеспрямованим, зі здо­ровою громадською думкою.

Від вимог учителя, підтриманих колективом, треба переходи­ти до виховання в колективі уміння ставити вимоги до своїх членів і контролювати їх виконання; прямий педагогічний вплив учителя треба поєднувати з непрямим впливом через колектив.

Велике значення у формуванні комуністично скерованої осо­бистості має діяльність піонерської організації. У піонерському колективі закладаються основи майбутньої особистості. Чудові піонерські діла — тимурівський рух, походи слідами революцій­ної та бойової слави, краєзнавча робота дітей та багато інших — виховали комуністичні риси особистості в багатьох радянських людей. Величезне виховне значення мають трудові досягнення піонерів, їхні героїчні вчинки під час Великої Вітчизняної війни та в мирний час.

Велика роль комсомолу у формуванні особистості молодих радянських людей. Комсомольська організація під керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу цілеспрямовано фор­мує духовне обличчя молодого покоління і скеровує молодь на чудові практичні діла. Усі великі будови комунізму — справа рук і наших комсомольців. Практичні справи великого суспільно­го значення* формують повноцінну особистість, особистість нової людини комуністичного суспільства.

Особистість радянського учителя і його виховна роль

Учитель — головний організатор навчально-виховного проце­су в школі. Партія, держава й народ довіряють йому найцінніше, найдорожче — нашу зміну, наше майбутнє, наших дітей. Рівень загальноосвітньої підготовки, рівень вихованості юнаків та дів­чат — випускників школи залежить не тільки від програми та підручників, не тільки від індивідуальності самого учня, а й, го­ловним чином, від учителя, його громадянських та професійних якостей.

Перебудова змісту освіти в нашій школі, що відбувається в умовах будівництва комунізму, в умовах всезростаючого на­укового й технічного прогресу, зростання економічного добробу­ту та культурного рівня нашого народу, ставить високі вимоги до радянського вчителя.

Робота педагога з навчання та виховання молодого покоління досить багатогранна діяльність, що вимагає спеціальної органі­зації, певних навичок та вмінь і наявності ряду психологічних рис особистості. Ці риси належать як до розумової, так і до емо­ційної та вольової сфер особистості. Вони щільно пов'язані одна з одною, впливають одна на одну й утворюють єдине ціле.

Основні риси особистості передового радянського учителя розвиваються не тільки в процесі навчання в середніх та вищих педагогічних навчальних закладах, а в основному і в процесі на­бування досвіду практичної роботи в школі. Крім того, учитель весь час працює над підвищенням рівня своєї кваліфікації, зай­мається самовихованням тих рис особистості, які максимально сприяють успіхові його роботи.

Радянський учитель, який навчає й виховує молоде покоління нашої Батьківщини в дусі вимог комуністичної моралі та кому­ністичного світорозуміння, визначається насамперед послідов­ним діалектико-матеріалістичним світоглядом, виразною і чіт­кою комуністичною спрямованістю, високою мірою ідейно-полі­тичної зрілості. Пристрасна комуністична переконаність та безмежна віра в торжество справи комунізму — основні риси особистості радянського вчителя. Тільки такий учитель може запалити молоді серця, готувати підростаючу молодь до великих справ, до будівництва комунізму. Тільки той учитель, який при­свячує своє життя служінню народові, Радянській країні, Кому­ністичній партії, у кого серце справжнього патріота і громадяни­на, може гідно виконувати свої функції.

Передовий радянський учитель — активний учасник громад­ського життя, застрільник, носій і пропагандист усього нового, передового. Тільки такий учитель може бути взірцем для учнів, тільки такого учителя можуть любити й поважати учні.

Цілковито необхідною передумовою успішної навчально-ви­ховної роботи є любов до дітей, до педагогічної праці, схильність працювати й спілкуватися з дитячим колективом. Любов учите­ля до дітей виражається в почутті глибокого задоволення від пе­дагогічного спілкування з ними, від можливості проникнути у своєрідний дитячий світ, в уважному, доброзичливому й чуйному ставленні до них, яке не переростає, проте, в м'якотілість, по­блажливість та сентиментальність, у щирості й простоті пово­дження з дітьми. Учні дуже спостережливі й тонко відчувають, щиро любить учитель свою справу чи тільки виконує обтяжли­вий для нього обов'язок.

Передовий радянський учитель має певні дидактичні вміння та навички — вміння робити зміст навчального предмета доступ­ним для учнів, подавати їм матеріал або проблему чітко й зрозу­міло, викликати інтерес до предмета, збуджувати в учнів активну самостійну думку. Учитель уміє, в разі потреби, важке робити легким, складне — простим, незрозуміле — зрозумілим. В осно­ві цього лежить постійна установка на врахування психології учнів. Учитель враховує рівень їхньої підготовки, рівень їхнього розвитку, пам'ятає про те, що вони знають і чого ще не знають, що уже могли забути. Малодосвідченим учителям матеріал час­то здається простим, зрозумілим і таким, що не потребує якихось особливих роз'яснень. У такому разі вони орієнтуються на себе, а не на учнів, розглядають матеріал стосовно до себе. Досвідче ний учитель вміє уявити себе на місці учнів, він виходить з того, що чітке й зрозуміле для нього може бути зовсім нечітким і не­зрозумілим для школярів. Тому педагог спеціально продумує і сплановує характер і форму викладу. У процесі викладу мате­ріалу вчитель за рядом ознак (поведінка на уроці, вираз облич­чя, поза тощо) складає правильне уявлення про те, як різні учні засвоюють новий зміст, і перебудовується в разі необхідності. У цьому зв'язку слід зазначити важливе для вчителя вміння розподіляти увагу. Досвідчений учитель уважно стежить за тим, як він викладає матеріал, як розгортає свою думку (чи слухає відповідь учня), водночас тримає в полі зору своєї уваги усіх учнів, реагує на ознаки втоми, неуважності, нерозуміння, випад­ки порушення дисципліни і, нарешті, стежить за своєю власною поведінкою.

Передовий радянський учитель знає предмет не лише на рів­ні підручника, а набагато ширше й глибше, постійно стежить за новим у своїй науці, вільно володіє матеріалом, проявляє до ньо­го великий інтерес. Він вивчає досвід інших учителів, запозичує в них усе цінне, але ніколи не копіює сліпо чужої роботи, яка б гарна вона не була, розуміючи, що в нього інший клас, інші учні і сам він — інша людина. Передовий учитель завжди перероб­ляє добрий досвід стосовно до своїх умов. Учителя з великою творчою ініціативою, який не тільки знає, а й уміє багато що зробити своїми руками, завжди люблять учні й наслідують його.

Досвідченому вчителеві властиві психологічна спостережли­вість і проникливість, здатність проникати у внутрішній світ учня, тонке розуміння особистості дитини, її характеру, темперамен­ту, її тимчасового психічного стану, знання інтересів, звичок, здібностей учня.

Цінна риса особистості передового радянського вчителя — педагогічний такт. Педагогічний такт проявляється в умінні від­шукати правильний підхід до вихованців, справити на них по­трібний вплив. Тактовний учитель уважний і чуйний щодо дітей, рахується з їхніми індивідуально-психологічними особливостя­ми. Педагогічний такт проявляється і в тому чутті міри, з яким учитель застосовує будь-який педагогічний вплив, зокрема за­охочення, покарання, повчання тощо.

Важливою рисою є також педагогічна уява. Вона виражає­ться в передбаченні наслідків своїх дій, у виховному практику­ванні особистості учнів, у здатності прогнозувати розвиток пев­них рис дитини. Ця особливість пов'язана з педагогічним опти­мізмом, вірою в могутність виховання, вірою в людину.

Досвідчений учитель має організаторські вміння і навички. Вони проявляються у двох видах — в умінні організувати учнів­ський колектив, згуртувати його, надихнути на розв'язання важ­ливих завдань та в умінні правильно організувати свою власну роботу. Організація своєї власної роботи передбачає вміння пра­вильно планувати її й організувати самоконтроль. У цьому зв'язку в досвідчених учителів виробляється своєрідне чуття ча­су — вміння правильно розподіляти роботу в часі, вкладатися в намічені строки.

Дуже важливо для виховання вміння учителя справляти без­посередній емоційно-вольовий вплив на учнів. Це вміння зале­жить від цілого комплексу рис особистості вчителя, зокрема вольових (рішучості, витримки, наполегливості, вимогливості то­що) , а також від почуття відповідальності за навчання та вихо­вання школярів, від переконаності вчителя в тому, що він робить правильно. Учні дуже поважають учителів, які вміють вимагати, добиватися свого, але добиватися спокійно, без грубого натиску, примусу та погроз. Такі ж риси вчителя, як м'якість, наївна до­вірливість, млявість, безпринципна поблажливість, безволля, не сприяють здобуттю авторитету.

Важливою для вчителя рисою є витримка, вміння завжди, за будь-яких обставин володіти собою, зберігати самовладання, ке­рувати своїми почуттями, настроєм, переживаннями, темпера­ментом. Велике значення має у цьому зв'язку вміння вчителя швидко орієнтуватися, вирішувати, як треба поводитися в певній ситуації.

Оптимальний для роботи вчителя психічний стан відзначає­ться бадьорістю, життєрадісністю, достатньою жвавістю, але без зайвої збудливості. Тоді й у колективі пануватиме такий самий бадьорий, життєрадісний тон. Сказане не означає, що вчитель повинен завжди штучно стримувати свої почуття. Він може і роз­гніватися, й обуритися, й образитися, але при цьому не повинен виходити з себе, втрачати контроль над собою, переходити на крикливо-злий, грубий і образливий тон. Але і спокій та витрим­ка не повинні переходити в байдужість.

Дуже важлива особливість доброго, досвідченого вчителя — здатність зрозуміло й чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови. Мова вчителя завжди спрямована, звернена до учнів, тому вона повинна відзначатися внутрішньою силою, переконаністю. Учні повинні відчувати зацікавленість у тому, що говорить учитель. Він уникає довгих фраз, складних словес­них конструкцій і висловлює свої думки просто й зрозуміло для учнів. Дуже пожвавлює мову й гумор, жарт, легка доброзичлива іронія.

Мова вчителя повинна бути живою, образною, інтонаційно яскравою і виразною, емоційно забарвленою, з чіткою дикцією, без стилістичних, граматичних, фонетичних огріхів. Одноманітна, монотонна, тягуча мова швидко стомлює, навіває нудьгу, спри­чинює млявість, байдужість. Надто поспішний темп мови зава­жає засвоєнню і так само швидко спричинює втому. Так само впливає і гучність мови. Надміру гучна, різка, криклива мова вчителя нервує учнів; слабкий, тихий голос учителя погано чути. Жести пожвавлюють мову, але надміру часті, одноманітні, хап­ливі жести й рухи викликають роздратування.

Слід пам'ятати, що коли йдеться про вчителя, його риси, то дрібниць тут немає. Навіть зовнішній вигляд учителя відіграє дуже велику роль у формуванні його авторитету. Ошатність, охайність, акуратність учителя, його манери, поза й хода справ­ляють враження на учнів.

В ідеальному вчителеві поєднуються риси чудового виклада­ча й чудового вихователя. Тому майбутній учитель повинен заз­далегідь готувати себе й до ролі вихователя. Йому, зокрема, не­обхідно завжди пам'ятати, що моральний обов'язок учителя полягає в тому, що завжди і скрізь, словом, ділом і особистим прикладом, особистою поведінкою він повинен виховувати дові­рених йому дітей. Немає такого моменту, коли вчитель може вважати себе вільним від обов'язку виховувати в своєму учні комуніста і громадянина.

Запитання для повторення

1. Що таке особистість? 2. Які фактори впливають на форму­вання особистості? 3. У чому полягає суспільна природа особис­тості? 4. Яка роль колективу в розвиткові особистості? 5. Які основні шляхи виховання особистості? 6. У чому полягає роль трудового виховання у формуванні особистості? 7. Схарактери­зуйте основні риси особистості передового радянського учителя.

Практичне завдання

Організуйте і проведіть з допомогою викладача дискусію на тему «Яким повинен бути вчитель радянської школи».