3. Основні типи імунної відповіді.

Існує два головних типи імунної відповіді:

1) Т-клітинна (клітинний імунітет) – це функція T-лімфоцитів, що здатні самостійно розпізнавати чужорідний антиген і знищувати інфіковані клітини, пухлинні клітини тощо. Серед Т-лімфоцитів розрізняють три головні класи клітин відповідно до їх функціональної активності: Т-хелпери (помічники), Т-кілери (убивці), Т-супресори (регулятори).

2) В-клітинна (гуморальний імунітет) – це опосередкована розчинними чинниками, антитілами функція B-лімфоцитів. Після взаємодії з антигеном, що потрапив у кров, B-лімфоцити перетворюються в плазматичні клітини, здатні продукувати антитіла. У більшості випадків для здійснення імунної відповіді В-клітинами необхідна участь Т-лімфоцитів.

Форма імунної відповіді, гуморальна чи клітинна, залежить від того, в якій формі потрапляє антиген в організм. Розчинні антигени: білки, токсини бактерій, продукти розщеплення бактерій чи вірусів, викликають гуморальну імунну відповідь, а інфіковані, трансформовані клітини або клітини трансплантату – клітинну. Антитіла є першим бар’єром на шляху інфекції, вони знищують токсини і метаболіти, що продукуються бактеріями. Для знищення інфікованих клітин антитіла не є ефективними. У цьому випадку розвивається клітинна відповідь.

Розрізняють первинну і вторинну імунну відповідь: первинна відповідь – розвивається при первинному контакті зі збудником (антигеном), вторинна - при повторному контакті. Після первинного контакту з збудником кількість В-лімфоцитів у крові і вироблюваних ними антитіл через певний проміжок часу різко зростає. Антитіла нейтралізують антиген, з’єднуючись з ним у комплекс антиген-антитіло, а фагоцити, що знаходяться в крові, знищують ці комплекси (перетравлюють них). Коли той самий антиген потрапляє в організм удруге, антитіла утворяться значно швидше і в більшій кількості - це вторинна імунна відповідь, яка обумовлена формуванням клітин імунної пам'яті (Т- і В- лімфоцитів), які, на відміну від звичайних лімфоцитів, живуть в організмі довго (роками) і здатні швидко реагувати на повторне вторгнення антигену. Тому імунітет може зберігатися на протязі всього життя організму. Приклад вторинної імунної відповіді - зустріч зі збудником після вакцинації.

Таким чином, імунна відповідь характеризується:

1) специфічністю - імунна відповідь спрямована тільки певний антиген;

2) імунологічною пам'яттю - здатністю розпізнавати і давати посилену відповідь проти того ж самого антигену при повторному його потраплянні в організм, навіть якщо перше і наступне потрапляння відбуваються через великі проміжки часу.

4. Види порушень імунітету. Фактори, що послаблюють та зміцнюють імунітет.

Розлад функції імунної системи може проявлятись гіперфункцією, дисфункцією та гіпофункцією, зміною толерантності до антигенів.

Гіперфункція імунної системи розвивається при перенапруженні цієї системи антигеном, зокрема при надходженні в організм стимуляторів імунної відповіді. Особливе місце займає гіперфункція при формуванні пухлин із клітин лімфоїдної тканини. При цьому спостерігається збільшення кількості клітин та імуноглобулінів одного типу. До гіперфункції може призвести зменшення гальмування всередині імунної системи (зниження функції супресорів), а також ззовні - недостатня функція гіпоталамо-гіпофізарно-наднир- кової системи. Ці умови є сприятливими для розвитку алергії.

Дисфункція імунної системи може розвиватись, наприклад, у разі зниження функції Т-лімфоцитів, що призводить до недостатньої стійкості організму проти інфекції, особливо вірусів і грибів. У таких випадках може бути збільшена реакція В-лімфоцитів і імунної системи надмірне вироблення антитіл.

Гіпофункція імунної системи в останні роки зустрічається досить часто і може поєднуватись з дисункцією. Імунодефіцитні синдроми характеризуються дефектом гуморальної або клітинної ланки імунітету. Вони можуть бути первинними, а також вторинними, які розвиваються при різноманітних захворюваннях.

При первинних імунодефіцитах спостерігаються вроджені дефекти імунної системи, наслідком яких є виникнення у людини різних захворювань. При вторинних імунодефіцитах імунна система ушкоджується внаслідок впливу різних патологічних процесів в організмі або дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. При цьому знижується опірність організму різним патологічним впливам, людина стає схильною до різних захворювань, які набувають тривалого хронічного перебігу. Основні причини вторинних імунодефіцитів: енергетичне виснаження організму внаслідок хвороби, травми, операції, хронічних захворювань, виснажливого фізичного навантаження, поганого харчування, постійного недосипання; переохолодження організму; стресова напруга; гіпокінезія; вірус СНІДу; дія несприятливих факторів зовнішнього середовища (радіація, забруднені повітря, вода, ґрунт, їжа, житло); медикаменти, що пригнічують імунну систему; шкідливі звички – куріння і вживання алкоголю.

В останні роки актуальною є проблема синдрому набутого імунного дефіциту, або СНІДу. Це захворювання викликається вірусами, які здатні вражати лімфоцити. Руйнування лімфоцитів приводить до пригнічення імунної реактивності організму (імунодефіциту). СНІД — важке інфекційне захворювання, що передається статевим шляхом, через кров, при ушкодженні шкірних покривів і слизових оболонок, характеризується вірусоносійством.

Виявляти наявність імунодефіцитів дозволяє імунологічне дослідження крові, яке проводять в спеціалізованих лабораторіях.

Сприяють зміцненню імунітету: здоровий спосіб життя, загартовування організму, раціональне харчування, достатня фізична активність, природні імуностимулятори (женьшень, лимонник китайський, ехінацея, мед тощо).

Стан імунної толерантності характеризується відсутністю видимої реакції імунної системи на антиген. Імунна толерантність може бути фізіологічною, патологічною і штучною (лікувальною).

Фізіологічна імунна толерантність проявляється в тому, що імунна система не реагує на білки свого організму. В основі такої толерантності лежить “запам'ятовування” клітинами імунної системи білкового складу свого організму. Порушення фізіологічної толерантності приводити до розвитку автоімунних захворювань.

Прикладом патологічної імунної толерантності є відсутність реакції організму на пухлини. У цьому випадку імунна система слабко реагує на чужі, за білковим складом, ракові клітини, з чим пов’язують не лише ріст пухлини, але і її виникнення.

Штучна (лікувальна) імунна толерантність створюється за допомогою чинників, які здатні знижувати активність органів імунної системи, наприклад, імунодепресанти, іонізуюче випромінювання. Вивчення штучної імунної толерантності має важливе практичне значення у зв’язку з розвитком трансплантології, оскільки дає можливість попередити відторгнення пересаджених органів і тканин.