2.2. Економічні ефекти прямих закордонних інвестицій

Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн-експор­терів та країн-імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі. Для аналізу скористаємось схемою, зображеною на рис. 2, та зробимо такі припущення:

1. Головною та єдиною причиною міжнародного руху капіталу є різна прибутковість його вкладання у різних країнах.

2. У світі існує дві країни: країна 1, яка має у своєму розпоря­дженні відносно надлишковий капітал у розмірі О₁К та відносно мало привабливі внутрішні інвестиційні можливості; країна 2, яка має недостатній капітал у розмірі О₂К та численні можливості для прибуткового його вкладення (наприклад, у нові технології, багаті природні ресурси).

3. Криві граничної продуктивності капіталу S₁ та S₂ показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів вкла­дення капіталу відповідно у країні 1 та країні 2.

4. Якщо міжнародного руху капіталу не існує, то країна 1 інвестує весь наявний в неї капітал всередині країни і отримує дохід з нього (наприклад, відсоток, дивіденд тощо) у розмірі О₁А₁, а країна 2, інвестуючи весь свій капітал у себе, отримує від цього дохід у розмірі О₂А₂.

5. 

   Всього країни мають у розпорядженні капітал у розмірі О₁О₂

Рис. 2. Економічні ефекти прямих зарубіжних інвестицій.

Розглянемо ситуацію, коли з яких-небудь причин міжна­родний рух капіталу неможливий, тобто усе інвестування здійснюється у національних межах. Інвестори у країні 1 повинні погодитися на низьку прибутковість вкладання капіталу через те, що пропозиція реальних активів така, що дорівнює кривій гранич­ної продуктивності капіталу S₁, яка знижується. Конкуренція змушує інвесторів у країні 1 приймати низьку відсоткову ставку О₁А₁ у точці С. Водночас нестача коштів у країні 2 не дає змоги здійснювати будь-які реальні капіталовкладення ліворуч від точки D, оскільки вона має капітал у розмірі О₂К. Конкуренція за право викорис­тання капіталу в обмежених обсягах О₂К підштовхує рівень реального відсотка до О₂А₂ у точці D.

Обсяги національного продукту, що вироблений за рахунок використання національних капіталовкладень у країні 1 дорівнює сумі сегментів а+b+с+d+e+f (у країні 2 – і+h+g). Прибуток власників капіталу в країні 1 становить а+f (у країні 2 – і+h). Решта – дохід влас­ників інших факторів виробництва, таких як земля і праця. Те, що О₁А₁ < О₂А₂, означає, що прибутковість вкладання капіталу в країні 1 нижча, ніж у країні 2.

Припустимо, що обмеження на рух капіталу між країнами 1 та 2 повністю ліквідовані. Оскільки прибутковість інвестицій в країнах різна (у країні 2 вища ніж в країні 1), частина капіталу ЕК переміститися з країни 1 в країну 2, в результаті чого їх прибутковість збалансується на рівні ER.

Національний продукт країни 1 дорівнює сумі площі (а+b+с+d), яка сформувалась внаслідок інвестицій всередині краї­ни, та площі (k+е+f), що утворюється за рахунок ПЗІ у країну 2. Отже, внаслідок ефективнішого використання капіталу за рахунок його інвестування у країну 2 (це позначилось на зростанні прибутковості його вкладення з О₁А₁ до О₁В = ER) сукупний продукт, отриманий за допомогою того самого обсягу капіталу, виявляється більшим, ніж у попередній ситуації, на сегмент k. Дохід власників капіталу зросте до (а+b+d+е+f+k), тоді як дохідність решти факторів виробництва скоротиться до сегмента с.

Притік капіталу із країни 1 до країни 2 призвів до па­діння прибутковості вкладення капіталу з О₂А₂ до О₂В = ER. В той же час за рахунок інвестування як власного капіталу так і іноземного в країні 2 відбулося розширення обсягу внутрішнього виробництва. Національний продукт країни 2 дорівнює сумі площі (j+i+h+g), яка утворилася за рахунок власного капіталу, та площі (k+e+f), що виникла внаслідок ПЗІ з країни 1. Але оскільки сегменти (k+e+f) – це продукт ПЗІ, то його треба віддати у вигляді прибутку іноземним інвесторам з країни 1.

Отже, чисте зростання внутрішнього виробництва – лише сегмент j. Доходи власників капіталу в країні 2 скоротяться з і+h до і, а доходи власників інших факторів виробництва зростуть з g до g+j+h.

З точки зору всього світу, в результаті переміщення капіталу з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва збільшився з (a+b+c+d+e+f)+(і+h+g) до (а+b+c+d)+(e+f+k+j+i+h+g), тобто на розмір суми сегментів (k+j). З них k належить країні 1 та виникає внаслідок ефективні­шого використання капіталу країни 1 в результаті його інвестування у країну 2, а j належить країні 2 та виникає внаслідок зростання обсягу капіталу завдяки його припливу з країни 1.

Отже, міжнародне переміщення капіталу призводить до збільшення сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного перерозподілу і використанні факторів виробництва. В країні, яка вивозить капітал, доходи власників капіталу збільшуються, а доходи власників інших факторів виробництва (праці і капіталу) скорочуються. В країні, яка ввозить капітал, доходи власників капіталу зменшуються, а доходи власників інших факторів виробництва збільшуються.