1. Витоки юридичного напряму.

Нікколо д'Анастасіо (1803) висунув дві важливі думки:

1) облік — це реєстрація прав і обов'язків власника ;

2) у центрі облікової системи знаходиться рахунок Капіталу.

Всі факти господарського життя повинні зачіпати цей рахунок. Наприклад, оприбутковування товарів, що поступили від постачальників, оформлялося проводками: дебет рахунку Товарів, кредит рахунку Капіталу і дебет рахунку Капіталу, кредит рахунку Постачальників. Це пояснюється тим, що комірник отримує товари не від постачальника, а від власника, якому постачальник продає їх. Іноді цю систему називали четверною, бо кожна операція вимагала мінімум чотири записи. Такий підхід підсилював контрольне значення бухгалтерської реєстрації, оскільки на одному рахунку і притому головному — Капітал — повинні були виходити контрольні підсумки, підтверджуючі правильність розноски господарських операцій. Четверна бухгалтерія д'Анастасіо припускала облік руху цінностей між учасниками господарського процесу і зміну їх прав і обов'язків. При цьому будь-який рух, затверджував д'Анастасіо, протікає з одного місця в інше і має подвійний ефект. Звідси необхідність подвійного запису. Рахунки — це «станції», створені для відбиття змін правовідносин осіб, що беруть участь в господарському процесі. д'Анастасіо зробив великий вплив на Ф. Віллу і дуже велике — на Д.Чербоні.

Для Джузеппе Борначині (1818) бухгалтерія — мистецтво ведення, передбачення і регулювання адміністративних розпоряджень. Контроль — ось дійсна функція обліку. На Борначині зробили вплив праці Э.Т. Джонса, прихильником якого і був вчений.

2. Витоки економічного напряму.

Прихильники економічного напряму (друга тенденція) вважали, що зрештою на всіх рахунках враховуються цінності, тобто щось матеріальне, і назвали свою теорію матеріалістичного тлумачення було дане міланським автором.

Джузеппе Людовіко Кріппой (1838). Він указував, що «мета обліку полягає в дослідженні результатів господарської діяльності», яка зв'язана з постійними змінами об'єму і складу майна. Ці зміни і є предметом обліку.

Всі рахунки поділяюся на дві групи капіталу і його частин, другі розкривають структуру перших. Для Кріппи неприпустимим є твердження про те, що бухгалтерія враховує права і зобов'язання осіб, що беруть участь в господарському процесі. Облік, і він наполягав на цьому, фіксує зміну цінностей, рух речей, а динаміка зобов'язань — це тільки слідство, причому не далеко найзначніше, господарського процесу. Юридична теорія підміняє суть формою, а причину — наслідком.

3. Ломбардна школа.

Отже, д'Анастасіо і Кріппа сповістили про виникнення нової науки — бухгалтерії. Але батьком цієї науки призначено було стати іншому бухгалтерові, творцеві ломбардної школи Франческо Віллі (1801—1884). Він зробив великий синтез юридичних і економічних цілей обліку, систематизував бухгалтерські знання, концептуально осмислив основні облікові категорії. Юрист за освітою, працівник фінансових органів, різносторонньо освічена людина (автор книги про парові машини і перекладач математичних праць), Вілла щиро вважав і при цьому не помилявся, що всі його попередники говорили про бухгалтерію тільки як про мистецтво ведення рахунків і книг, для того, щоб бухгалтерія піднялася до рівня науки, вона повинна досліджувати свої принципи і категорії. На практиці вона є комплексом економіко-адміністративних понять, що додаються до ведення рахунків і книг. Її мета — контроль організації господарства і майна. Контроль припускає збереження цінностей і ефективність їх використання, розтин резервів, забезпечення максимальних результатів при мінімальних витратах. Це положення зробило Віллу, за словами Меліса, батьком італійської бухгалтерії.

Суть своїх поглядів Вілла формулював так: «Рахівництво, застосовуючи цей термін в широкому сенсі слова, включає серію економічних і адміністративних знань, необхідних для мистецтва вести книги; мета рахівництва полягає в тому, щоб контролювати рух господарських цінностей, що знаходяться в господарстві до початку якого-небудь періоду (це помилка, бо контролювати обороти принаймні не менш важливий, чим контролювати сальдо; далі мета рахівництва полягає в тому, щоб відзначати передбачувані доходи і витрати у зв'язку з виконаними доходами і витратами». Істотне введення в поняття мети рахівництва віддзеркалення передбачуваних результатів. Це було наслідком ідей камеральної бухгалтерії, зокрема, як указував Меліс, праць І. Шротта. Річ у тому, що свою практичну роботу Вілла будував за принципами камеральної бухгалтерії і саме вони вплинули на його концепції. Крім того, він усвідомлював, що введення в облік передбачуваних результатів давало можливість використання апарату теорії вірогідності для екстраполяції фінансових результатів, і ставило теорію бухгалтерського обліку в прямий зв'язок з математикою. На цей зв'язок в тому або іншому ступені звертали увагу багато видних авторів, деякі з них навіть схильні були вважати бухгалтерію галуззю прикладної математики — Леоте, Гильбо, Шер і ін. Тільки в самому кінці століття намітилася різка опозиція такому погляду. Бухгалтерський облік, згідно Віллі, включає три частини: 1) область економіко-адміністративних відносин (теорія обліку); 2) правила ведення регістрів і їх практичне використання; 3) організація управління, у тому числі і ревізія рахунків.

Управління — частина адміністративного права, воно здійснюється не шляхом контролю цінностей, а за допомогою контролю діяльності працівників підприємства, з яких вирішальну роль грають матеріально відповідальні особи — хранителі, як їх називав Вілла. Хранителі, приймаючи товари, приймали на себе відповідальність перед власником, яка збільшується під час вступу і зменшується при списанні цінностей. Всі рахунки в обліку повинні відкриватися агентам (що працює усередині підприємства) і кореспондентам (фізичним і юридичним особам, що працюють або функціонують на стороні).

Оскільки управління припускає постійне переміщення прав і обов'язків між агентами і кореспондентами, виникає необхідність безперервного збільшення відповідальності у одних і зменшення її у інших осіб. Так, координація прав і зобов'язань визначає подвійний запис: особи, відповідальність яких збільшується, - дебетується, зменшується — кредитується. Таким чином, Вілла не без впливу д'Анастасіо перейшов від персоніфікації до персоналізації рахунків, замість ототожнення рахунку з особим він вводив рахунок для особи. При цьому об'єктом обліку, так само як і Кріппа, Вілла вважав не правові відносини, а матеріальні або грошові цінності, у зв'язку з якими виникають ці відносини. Бухгалтерський облік виступав у нього як комплексна економіко-правова дисципліна, при цьому він підкреслював, що йдеться не просто про юриспруденцію, а про адміністративне право. Оскільки останнє трактувалося розширювальну, бухгалтерський облік розсовував свої межі. Це дало можливість деяким сучасним дослідникам (Р. Оніда) стверджувати, що Вілла був починальником науки про управління підприємством. Системи рахівництва Вілла виділяв за типами господарств. Кожна така система — «це організм, направлений на майно господарства з тим, щоб зробити його максимально продуктивним». Частинами системи виступають рахунки, кожен рахунок «прив'язаний до вартості» , кожен рахунок, повторював він услід за Кріппой, матеріальний.

Всі рахунки Вілла ділив на три групи; 1) депозитні (майнові), 2) особисті і 3) методологічні підсумкові (рахунок Збитків і прибутків, рахунки початкового і кінцевого балансу), те, що особові рахунки носять юридичний характер, не викликає сумнівів. Але і рахунки депозитні потрібно розглядати як рахунки, відкриті для хранителів цінностей. «На дебет рахунків хранителів записується збільшення їх зобов'язань перед власником, на кредит рахунку хранителів записується зменшення їх зобов'язань перед власником». Проте за цим чисто юридичним поясненням слідує, розвиваючи і доповнюючи його, чисто економічне: «Кожна господарська операція завжди зводиться до отримання і до видачі певних господарських цінностей» . Таким чином, Вілла як би розшарував подвійний запис і інформацію, яку вона несе, на юридичну і економічну.