3.3.7. Психогігієна професійної діяльності медичних працівників

Збереження трудової активності працівників є необхідною умовою для успішного виконання завдань економічного га соціального розвитку держави. Особлива роль у підтримці працездатності виробничого потенціалу країни належить медичним працівникам, які опікуються станом здоров’я громадян, зайнятих у виробництві товарів і послуг. Проте, ефективність роботи медичної галузі щодо збереження і відновлення здоров’я працівників залежить, зокрема, від стану здоров’я самих медичних працівників.

Медичні працівники часто зазнають труднощів при спільній роботі з колегами, іншими установами або родичами пацієнтів. Складні взаємини між фахівцями - звичайне явище в системі охорони здоров’я, і як наслідок — це призводить до фрагментації процесу надання допомоги. Ці труднощі часто пов’язані з підсвідомим суперництвом па особистісному рівні та свідчать про невротичний компонент лікарської роботи. Багато медичних працівників демонструють дуже високий рівень професійної самовідданості, надаючи допомогу в неробочий час, часто не піклуючись про особисте благополуччя та свої сімейні взаємини.

Психогігієна професійної діяльності медичного працівника в цілому включає в себе два взаємодоповнюючі напрямки (див. рис.3.1):

1. Соціальний 2. Індивідуальний (суспільний) (особистісний)

Рис. 1. Напрямки психогігієни

Походження поняття «соціальна психогігієна» має таку основу:- «соціальний» від лат. «соціус» - товариш, отже «соціальний» означає «товариський». – слово «психогігієна» від двох слів грецького походження – «психо» - душа, і гігієна – що своїм походженням зобов’язане імені давньогрецької богині Здоров’я – Гігієї доньки Асклепія

Соціальний напрямок психогігієни має на меті умови гармонійного психічного розвитку особистості, які вбирають всі чинники, на які здатна впливати людина. Психогігієнічна діяльність медичного працівника передбачає відлагодження суспільних механізмів взаємодії.

Дослівний переклад на українську мову цих давніх грецьких і латинських слів дає змогу називати соціальну психогігієну образно: «Душевне здоров’я товаришування» або «Товариське здоров’я душі».

Спосіб житія більшості медичних працівників - неспокійний, напружений, вимагає самовіддачі, майже завжди супроводжу­ється значним виробничим навантаженням - це і є джерелом стресу. Всі фахівці повинні удосконалювати свої навички в організації робочого часу і у виокремленні пріоритетів, щоб підвищити ефективність своєї роботи і захистити себе від професійного вигорання. Стан здоров’я медичних працівників повинен бути одним з основних показників діяльності всіх служб охорони здоров’я.

Щодо поліпшення роботи в медичних колективах визна­чають ряд заходів:

1. Проведення мультидисциплінарних занять для медичних працівників може позитивно вплинути на результати роботи;

2. Проведення тренінгів для поліпшення роботи колективи. Тренінги проводять не тільки з метою професійного розвитку, а й для кращого розуміння основних питань та створення мотивації до роботи. Діяльність в колективі пов’язана з постійним вирі­шенням соціальних питань, тому не слід сподіватися, що вона буде плідною без відповідної підготовки і досвіду. Необхідно постійні тренінги, оскільки вони допомагають вирішити основні проблеми, що виникають в колективі і перешкоджають їм

повноцінно виконувати свої обов’язки, а також допомагають у подоланні труднощів під час спілкування;

Індивідуальний напрямок психогігієни щодо покращення психічного здоров’я передбачає:

• Позитивне ставлення до себе.

• Оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізація особистості.

• Психічна інтеграція.

• Особиста автономія.

• Реалістичне сприйняття оточення.

Уміння адекватно впливати на оточення.

На думку Л.Н. Юр’євої па психічне здоров’я медиків впли­вають такі чинники, як:

напружений ритм роботи (і його вилив на особисте життя);

• недостатність ресурсів;

• неадекватні методи управління;

• постійні реорганізації;

• невизначеність ролей і пов’язані з цим конфлікти;

• відсутність кар’єрного зростання;

• неадекватні форми підтримки і контролю;

• недостатня можливість впливу на умови роботи¹.

Важливо для психічного здоров’я звертати увагу на

симптоми професійного виснаження (або вигорання): Емоційні:

• Втрата почуття гумору (або надмірне використання чор­ного гумору).

• Роздратованість, відчуття образи, втоми.

Стійкий депресивний настрій.

• Відчуття неспроможності, провини.

• Апатія, пасивність.

Когнітивні:

• Труднощі концентрації уваги.

• Ригідність, опір змінам.

• Підозрілість, недовірливість.

• Стереотипне мислення.

Формальне і відчужене мислення.

Нав’язливі думки (звільнитися, помститися тощо).

Поведінкові:

• Ухилення від роботи (прогули, очікування кінця робочого дня тощо).

• Зменшення кількості безпосередніх контактів з пацієн­тами і колегами.

• Стереотипна негнучка поведінка.

Асоціальні форми поведінки (вживання алкоголю, нар­котиків, подружні зради).

Соматичні:

• Втома, сонливість, порушення сну.

Часті випадки незначних соматичних розладів (наприк­лад, головний біль, біль серці чи спині).

До основних причин професійної захворюваності медиків в нашій країні відносять:

1. Вплив психосоціальних чинників (втрата престижності професії лікаря, недостатнє фінансування галузі, відсутність соціального захисту медичного персоналу).

2. Високий рівень робочого стресу (професійний ризик, напруженість трудового процесу лікаря).

3. Низький рівень поінформованості медпрацівників з питань медицини праці та правових аспектів лікувальної діяльності.

4. Зневажливе ставлення лікарів до свого здоров’я.

5. Вилив біологічних, хімічних і фізичних чинників (інфекції, алергени, токсичні речовини тощо).

Серед причин, зумовлених взаємостосунками в колективі та рольовими взаєминами, домінують:

1. Довготривала й жорстка рольова деформація, низький морально-етичний рівень в колективі.

2. Директивний стиль спілкування та сувора ієрархія взаємин між персоналом.

3. Патерналістичний підхід до підлеглих, який утискає ініціативу й можливості самореалізації на роботі, а також знижує самооцінку персоналу.

4. Відсутність стимулу до особистого й професійного зрос­тання.

До основних груп профілактичних і лікувальних заходів,.які проводяться з метою збереження психоемоційного здоров’я ліка­рів, слід віднести:

І. Соціально-організаційні;

2. Гігієну виробничих відносин;

3. Психогігієну та психотерапію.

Соціально-організаційні чинники, які перешкоджають

погіршенню здоров’я лікарів (розповсюджені в розвинених країнах):

• політико-економічна стабільність (у тому числі, гідна оплата праці медиків бюджетних і позабюджетних медичних установ);

• чітке дотримання трудовою законодавства і його «прозорість»; удосконалювання правової бази, що регламентує роботу

медиків;

дотримання суворої звітності й контроль над проведенням профілактичних медичних оглядів медпрацівників;

• впровадження принципів страхування ризиків лікарської практики;

• проведення семінарів і тренінгів для медпрацівників з висвітленням питань медицини праці та правових аспектів лікарської діяльності.

Отже, гігієна виробничих взаємин повинна включати:

а) підвищення професійної мотивації лікаря;

б) встановлення балансу між витраченими зусиллями та отриманою винагородою;

в) раціональна організація робочого часу;

г) проведення заходів спільно з керівником організації для формування взаємної довіри га позитивної робочої атмосфери в колективі;

д) створення умов для психоемоційної розрядки, зняття робочого напруження і підтримки психічного та фізичного здоров’я медичного персоналу.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику психогігієни як науки.

2. Визначте предмет та завдання психогігієни.

3. Назвіть видатних учених, які займалися проблемами психогігієни, та обумовте їх внесок у розвиток науки.

4. Охарактеризуйте взаємозв’язок психогігієни з іншими галузями знань.

5. Висвітліть особливості психогігієнічної позиції медичного працівника.

6. Назвіть та охарактеризуйте основні розділи психогігієни.

7. Дайте характеристику вікової психогігієни.

8. Охарактеризуйте особливості психічного розвиток дитини.

9. Дайте характеристику психогігієни навчання, праці та побуту.

10. Назвіть причини незадовільного проведення статевого виховання серед учнів і молоді.

І І. Дайте загальну характеристику психогігієни сімейного життя.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Большая медицинская энциклопедия: -Т. 27. - М., 1962. - С. 317.

2. Болгівець С.1. Педагогічна психогігієна: теорія та методика: Моног рафія. К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2000. — 302 с.

3. Гессен Л.Ф. Психология и психогигиена в спорте. - М.: Фис, 1973.

4. Гумешок Н.П., Шерцис Б.М. Психогигиена спортивной

деятельности. - К.Вища школа, 1978. 72 с.

5. Комісарик М.1., Деко Б. А., Чуйко Г.В. Основи психології спорту: Навчальний посібник. - Чернівці: Руза, 2004. -400 с.

6. Коцур 11.1., Гармаш Л.С. Психогігієна: Навч. посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2005. - С.9-12.

7. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Учебное пособие по медицинской психологии. М.. Медицина, 1976. С. 133.

8. Юрьева Л.11. (2004) Профессиональное выгорание у меди­цинских работников: формирование, профилактика, кор­рекция. Сфера, Киев. - 272 с.

Якщо людини стежить за своїм здоров’ям, то важко знайти лікаря, який ви знав краще, що корисне для її здоров'я, ніж вона сама.

Сократ