3. Тренінг

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення терміна «тренінг», що приводить до широкого його тлумачення й позначення цим терміном різноманітних прийомів, форм, способів і засобів, які використовуються у психологічній практиці.

Практика ведення соціально-психологічного тренінгу накопичила низку різноманітних вправ, процедур, технік тощо, які успішно використовуються у груповій роботі. Багато фахівців мають спільні погляди на форми групової роботи, незважаючи на їх різноманітність. Зокрема, Л.А. Петровська, Г.А. Ковальов, Т.С. Яценко, С.В. Пегруїнин, І.В. Вачков серед усіх методич­них прийомів тренінгу виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно-рольові ігри. До допоміжних відносять психогімнастику та проективний малюнок. Розбіжність у класифікації методів, які використовуються в різноманітних тренінгах, не с серйозною перешкодою для їх використання в психологічній практиці, оскільки всі вони за умови професійного застосування дають позитивний результат.

Відповідно до різновидів тренінги мають свою мету і завдання.

Соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток комунікативних здібностей, міжособистісних стосунків, уміння встановлювати й розвивати взаємини тощо.

Тренінг особистісного зростання мас на меті самовдоскона­лення, вирішення інтерперсональних конфліктів, суперечностей.

Психокорекційні тренінги передбачають корекцію психічних процесів, формування певних якостей і здібностей особистості.

Тематичний тренінг с, по суті, аналогом інтерактивних методів навчання. Тренінг сенситивності, як правило, використо­вують для позначення роджеріанських «груп зустрічей», Т-груп тощо, зорієнтованих на особистісне зростання. ІО. Ємельянов акцентує увагу на можливостях сенситивного тренінгу:

• поліпшення саморозуміння та розуміння інших (в учасників часто змінюються стереотипи сприйняття);

• чуттєве розуміння групових процесів;

• розвиток низки поведінкових навичок^I.

Л. Петровська, розглядаючи різновиди тренінгу сенситивності, описує два рівні цілей: безпосередні і гак звані метацілі, або цілі більш високого порядку. Як метацілі виділено

формування в індивіда спрямованості дослідника, готовності експериментувати ті своїми ролями, розвивати автентичність у міжособистісних стосунках або просто відчуття більшої свободи бути самим собою; розширяти «міжособистісну свідомість»; виробляти здатність взаємодіяти з колегами, керівництвом і підлеглими у стилі співробітництва.

Ефективність тренінгу значно залежить від особистості тренера. Нам імпонує думка А. Адлера стосовно того, що ефективність лікування часто зумовлюється не фаховою підготовкою терапевта, а рисами його особистості, хоча професійна підготовка теж відіграє значну роль. Якщо поєднати особистісний потенціал керівника з його відповідною фаховою підготовкою, то ведення тренінгів буде супроводжуватися мінімальною кількістю можливих помилок. Низка авторів (І.Ялом, Л. Метровська, С. Кратохвілл, К. Рудесгам, Т. Яценко, Зачков, С. Петрушин та ін.) надають великого значення дослідженню стилів поведінки, функцій і ролей керівників груп.

Принципи роботи у тренінгу, які визнаються і дотри­муються учасниками:

• Принцип «тут і тепер» зосереджує учасників на подіях, які відбуваються в цей час і в цій групі, й обмежує можливість учасників входити у сферу загальних суджень.

• Принцип «активності» передбачає реальне залучення кожного учасника до роботи.

• Принцип «конфіденційності» полягає в тому, що зміст спілкування і події, які відбуваються у групі, залишаються в межах групи.

• Принцип «персоніфікації «наловлювань» передбачає вираження власної позиції, вживання суджень в особовій формі, формування власних ситуацій тривоги.

• Принцип «акцептування мови відчуттів» - увага на емоційних станах (своїх і партнерів).

• Принцип «щирості» в першу чергу по відношенню до самого себе.

• Принцип «усвідомлення проблем».

• Принцип «реальності уявлень».

Методи тренінгу

а) групова дискусія;

б) ігрові методи;

в) метод «кейс-стаді»;

г) метод «інциденту»;

д) проективний малюнок та ін.;

Групова дискусія в психологічному тренінгу це спільне обговорення якого-небудь дискусійного питання, що дозволяє з’ясувати (можливо, змінити) думки, позиції й установки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. У тренінгу групова дискусія може бути використана як із метою надання можливості учасникам побачити проблему з різних боків, так і як спосіб групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань. Між зазначеними відмінностями є ряд інших, проміжних, цілей, наприклад, актуалізація й дозволеність прихованих конфліктів і усунення емоційної упередженості в оцінюванні позиції партнера шляхом відкритих висловлень або надання можливості учасникам виявити свою компетентність і задовольнити погребу у визнанні й повазі.

Класифікувати форми групової дискусії можна зважаючи на різні моменти. Наприклад, можна говорити про структуровані дискусії, в яких визначається тема для обговорення, а іноді й чітко регламентується порядок проведення дискусії (форми, організовані за принципом «мозкової атаки»), У

неструктурованих дискусіях, в яких ведучий пасивний, теми обираються самими учасниками, час дискусії формально не обмежується. Іноді виокремлюють форми дискусій, які

ґрунтуються на матеріалі, який обговорюється. Н. В. Семілет пропонує:

• тематичні дискусії, в яких обговорюються значущі для всіх учасників тренінгової групи проблеми;

• біографічні, зорієнтовані на минулий досвід;

• інтеракційні, матеріал яких є структурою й змістом взаємин між учасниками групи.

Для інших напрямків тренінгів не меншого значення набувають ігрові методи, які включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні, ділові ігри.

Використання ігрових методів у тренінгу, на думку багатьох дослідників, надзвичайно продуктивне. На першій стадії групової роботи ігри корисні як спосіб подолання скутості й напруженості учасників, як умова безболісного зняття «психологічного захисту». Часто ігри стають інструментом діагностики й самодіагностики, що дозволяє ненав’язливо, м’яко, легко виявити наявність труднощів у спілкуванні й серйозних психологічних проблем. Завдяки грі стає інтенсивнішим процес навчання, закріплюються нові поведінкові навички, знаходяться способи оптимальної взаємодії з іншими людьми, тренуються й закріплюються вербальні й невербальні комунікативні вміння. Адже гра, мабуть, як ніякий інший метод ефективна у створенні умов для саморозкриття, виявлення творчих потенціалів людини, для прояву щирості й відкритості, оскільки утворить психологічний зв’язок людини з його дитинством. Унаслідок цього гра стає потужним психотерапевтичним і

психокоррекційним засобом не тільки для дітей, але й для дорослих.

М

Різновид методу аналізу кон­кретних ситуацій - метод ситу­аційного аналізу, або «кейс- стаді» який має п ять основних характеристик'.

1. Використання фактичних проблем у діяльності лікаря.

2. Можлива участь макси­мальної кількості людей в їх­ньому вивченні, порівняння різних поглядів і прий­няття колективних рішень.

3. Мінімальний ступінь залежності учасників тренінгу один від одного

ожливості ігрових методів у тренинговій роботі дійсно широкі.

4. Наявність у кожного права на правильні й неправильні відповіді.

5. Керівник тренінгу проводить учасників через всі етапи сценарію й виконує функції експерта, каталізатора навчального процесу й тренера.

Аналізуючи конкретні ситуації, головними діючими особами е учасники тренінгу, вони залучаються до обговорення реальної ситуації, тому й займають активну позицію.

Тренер пропонує їм факти й події, взяті з реальної практики, а не вигадані. Гака технологія надає групі значної ролі у висуненні ідей та отриманні, запропонованих результатів спільними зусиллями учасників групи. Цей метод мас інтерактивний характер, зорієнтований на співробітництво й ділове партнерство.

На відміну від традиційних ситуацій, робота за методом «кейс-стаді» має свою специфіку, відрізняється розмаїттям технологічних підходів. Тривалість занять залежить від масштабів ситуації та глибини знання учасників тренінгу.

Запропоновані ситуації розглядаються в малих групах, які характеризуються важливістю ситуації, її новизною й невідомістю та кількістю учасників.

Обговорення в групах відбувається після знайомства з матеріалами ситуації. Кожен виробляє свою версію аналізу або розв’язання проблеми, а потім проводиться міжгрупова дискусія. Під час обговорення можливе попереднє рецензування або публічний захист рішень, а також інші способи створення й підтримки емоційної напруги в аудиторії. Підведення підсумків і оголошення результатів проводяться тренером. Схильні до творчості учасники тренінгу прагнуть аналізувати ті ситуації, які припускають багитоальтернативність рішень - управлінських, психологічних, етичних — і демонструють високу мотивацію до навчання.

Для методу «кейс-стаді» характерні:

• наявність моделі практичної ситуації і єдина мета при обиранні рішень;

індивідуальне й колективне прийняття рішення;

• багатоальтернативність рішень;

• наявність керованої емоційної напруги;

• різні способи аналізу прийнятих рішень і групова оцінка діяльності учасників тренінгу.

У тренінгу комунікативної компетентності широко використовується метод «інцидентів».

Інцидент (привід) характе­ризує активізацію діяльності однієї зі сторін, яка пригнічує інтереси іншої сторони. Метод «інцидентів» (від лат. incidcnsщо трапляється) випадків, подій, зіткнень зазвичай неприємного характеру.

Мета методу - набути вміння відшукати інформацію для ухвалення рішення учасником, - тобто збір, систематизація й аналіз необхідної інфорації.

Замість чіткого описування ситуації члени групи отримують лише коротке повідомлення про інцидент в організації, підприємстві, установі (наприклад, у лікарні, на стадіоні, в магазині, у бібліотеці, аптеці, школі або музеї). За типом повідомлення може бути письмовим або усним: «Трапилося або відбулося...»^I.

Проективний малюнок -

це метод, який ґрунтується на теорії психомоторного зв’язку, будь-яке уявлення (думка, об­раз), що виникає в психіці, закінчується рухом. Якщо реальний рух з якоїсь причини не здійснюється, то відповідна група м’язів зазнає певного напруження, необхідного для здійснення відповідної дії. Так, образи та думки -

уявлення, що викликають страх, викликають напруження в групах м’язів ніг і рук, оскільки це виявилося б необхідним у випадку втечі або захисту.

Рух, у свою чергу, має певний напрям у просторі: віддалення, наближення, нахил, підйом тощо. При виконанні малюнка аркуш паперу становить собою модель простору, тому, крім стану м’язів, фіксується відношення до простору, тобто тенденція, яка виникла.

За допомогою зазначеної методики можна виявити захисні тенденції, скритність, вразливість, невпевненість, скромність,

прояви очна к ворожості, незахищеності та ригідності, агресив­ність, негативізм, прагнення втекти, наявність незадоволених, гостро усвідомлюваних суб’єктом потреб, психологічний клімат у сім’ї, небажання реагувати на критику тощо.

Ю.М. Ємельшюв класифікував методи тренінгу:

1. Дискусійні методи (групова дискусія, аналіз випадків із практики та ситуацій вибору).

2. Ігрові методи (дидактичні і творчі ігри, рольові ігри (поведінкове навчання, ігрова психотерапія, психодраматична корекція, траксактний метод усвідомлення комунікативної поведінки).

3. Сенситивний тренінг (тренування міжособистісної чуттєвості та сприйняття себе як психофізичної єдності).

5.І. /. ТРЕНІНГ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ

Тренінг розв’язання проблем знайшов своє відображення у поведінковій терапії, де служить для тренування соціальної компетенції. У цьому процесі виділяють кілька стадій. Між стартом і метою проводять пряме і зворотне планування. Насамперед треба проаналізувати проблему й ознайомитися з усіма труднощами, пов’язаними з нею. Недостатність готовності до пошуку призводить до психологічного гальмування. Потім відбувається виокремлення всіх альтернатив, при цьому «функціональна сліпота» знову може мати гальмівний вплив. Особливо важкий аналіз наслідків альтернатив і насамперед їхньої взаємодії (поєднання переваг та недоліків).

Вибір найкращого рішення здається простим, однак, як довів І'.А. Саймон, доволі часто обирають перше-ліпше рішення. У тренінгу розв’язання проблем є три головні складові труднощів: незнання причин; блокування можливостей; брак цілеспрямованості.

Навіть найкращих намірів недостатньо, щоб протриматися аж до їх здійснення. У такому разі допомагає тренінг упевненості в собі. Перехід до дії відбувається за допомогою постійного зворотного зв’язку з аналізом мети, який служить для її підсилення. Така постановка завдання привела до виникнення групи багатьох видів саморегуляції (з різними назвами). Самодопомога при цьому є фахово підсиленим розвитком самозцілення. Саморегуляція здійснюється в поєднанні з техніками самоспостереження, самопідсилення та процесом самоконтролю. Наприклад, при тренуванні контролю над роздра­туванням аналізують центри роздратування, усувають агресію і на колишніх центрах роздратування відпрацьовують релаксовану поведінку^I.