України / За рсд. акад. С.Д. Максименка. - К. Главник, 2005. Вип. 26. - Т 2. - 508 с.

8. Зінченко В.П., Моргунов Е.Б. Человек развивающийся: Очерки российской психологии. М.: Тривола, 1994.

9. Кулиниченко В.Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики: (Философско-методологический анализ). - К.: Центр практичной філософии, 2001. - 240 с.

10. Психология здоровья: Учебник для вузов / Под ред. Г.С. Никифорова. - СПб.: Питер, 2003. - С. 268-269.

11. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. - М.: Изд-во АН СССР, 1957.-С. 262.

12. Сан-Францисский Иоанн. Избранное. - Святой остров, 1992. - С. 33.

13. Сержантов В.Ф.Характер и судьба. - СПб.: Санкт-Петербург­ский философский клуб, 1997.

14. Тимофієва М.П. Духовність як чинник формування психіч­ного здоров’я особистості // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 414-415. Філософія. Чернівці: Рута, 2008. - С. 23-27.

15. Юзвак Ж. Духовність як психологічний феномен: структура та чинники розвитку // Філософська думка. - 1999. - №9. — С. 141.

Мудрець скоріше буде уникати хвороб, аніж вибирати засоби проти них.

3. П т. Мор оняття про психогігієну

   1. Предмет і завдання психогігієни.

   2. Історія розвитку психогігієни.

   3. Основні розділи психогігієни.

      1. Вікова психогігієна.

      2. Педагогічна психогігієна.

      3. Психогігієна праці й побуту.

      4. Психогігієна сім'ї і сексуального життя.

      5. Психогігієна спорту.

      6. Психогігієна колективного життя.

Психогігієна професійної діяльності медичного працівника.

1. Предмет і завдання психогігієни

Трете тисячоліття існування людства ознаменувалося бурхливим науково-технічним прогресом, величезним потоком інформації, що спричинило значні навантаження на вищу нервову діяльність людини. Це актуалізувало проблему підвищення стійкості психіки до шкідливих впливів зовнішньою середовища шляхом поширення медичних знань і розширення меж психогігієнічної діяльності педагогів, психологів, лікарів тощо.

«Збереження і зміцнення психічного здоров’я неможливе без попереджень виникнення психічних захворювань. Психогігієна мас на меті підвищення стійкості психічного здоров’я та резистентності (стійкості) до різноманітних шкідливих чинників^I».

Психогігієна виникла у зв’язку з необхідністю боротьби з поширенням захворювань, що мають психогенне походження. Кількість таких патологічних змін особливо зросла під час

першої світової війни і в наступні роки, що стало причиною обговорення цього питання на двох спеціальних Міжнародних конференціях - у Вашингтоні (1930 р.) та в Парижі (1937 р.). Після другої світової війни в Лондоні (1948 р.) відбувся перший Міжнародний конгрес, який ухвалив організувати Всесвітню федерацію із психічного здоров’я.

Психогігієна сучасна наука, що вивчає проблему психічного здоров’я та впливу на нього різноманітних чинників навколишнього середовища й розробляє заходи, спрямовані на збереження та зміцнення психічного здоров’я з метою забезпечення гармонічного психічного і духовного розвитку особистості.

Психогігієна як прик­ладна наукова дисцип­ліна розробляє заходи, правила та прийоми оздоровлення психіки. На практиці - це реа­лізація оздоровчих за­ходів, створення умов для оптимального збе­реження психічного здоров’я як окремої людини, так і груп людей, розробка рекомендацій щодо зміцнення здоров’я, підвищення психологічної стійкості. Психогігієнічна практика здійснюється як професіоналами, так і непрофесіоналами.

Науковою основою психогігієни є вчення про вищу нервову діяльність, розроблену відомими вченими-фізіологами І. М. Сече- новим, І. П. Павловим, II. М. Вехтеревіїм, А. А. Ухтомським, II. К. Анохіннм

Протягом другої половини XX століття проблеми психо­гігієни розглядались у працях Бєлієва,К. Гехта, С.М. Громбаха, А.І. Добровича, Є.А. Покпітара, Н.Сарторіуса, Г.І. Сердюковської, Франкла та багатьох інших дослідників.

Цей період відзначається стійкою тенденцією зростання наукового інтересу до психогігієнічних ідей і закономірностей, вироблених людською цивілізацією, як важливих засобів власного самозбереження. Зазначена тенденція зумовлена, з одного боку діяльністю людини, яка дедалі більше переносить своє життя в штучно створені нею умови, віддаляє себе від природи, урбанізує та інформатизує середовище, що порушує рівновагу психічного життя як окремої особистості, так і соціаль­них груп, до яких належить особа. З іншого боку, педагогічне,

психологічне та медичне знання накопичило значну кількість узагальнень, методів, методик діагностичної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи з дітьми і підлітками, що дає змогу виявляти і фіксувати непомітні раніше особливості індиві­дуального психічного розвитку, акцентуації характеру, суміжні психоневрологічні стани. Узагальнені статистичні харак­теристики стану психічного здоров’я дітей і підлітків на цін основі розглядаються як зростання психоневрологічної захворю­ваності в більшості розвинутих країн світу, хоч цілісний лонгітюдіальний аналіз цієї динаміки засобами наук про людину (педагогічними, психологічними і медичними методами) ще не має достатньо обгрунтованої теоретично-прикладної системи свого здійснення.

Особливого значення набуває психогігієна в дитячому віці, бо саме в цей період закладаються основи психічного здоров’я. Стан психічного здоров’я дітей - об’єкт уважного спостереження ІЗООЗ. Комітет експертів 13003 констатував, що порушення психічного здоров’я серед дітей є досить поширеним явищем. Це вимагає особливої уваги суспільства до проблем психогігієни і формує ряд нових завдань, які враховують багатофакторність впливу на психічне здоров’я людини.

Психогігієнічні заходи реалізуються не лише психологами та лікарями, й педагогами, вихователями, соціальними працівниками.

Основні завдання психогігієни

1. Створення сприятливих умов для формування гармонійно розвинутої особистості.

2. Формування навичок оздоровчої поведінки, спрямованої на збереження психічного здоров’я.

3. Розробка психопрофілактичних заходів, спрямованих на попередження нервово-психічних порушень.

4. Моніторинг психічного здоров’я населення.

5. Розробка та впровадження заходів з оптимізації розумової праці та забезпечення активного творчого довголіття.

Відповідно до завдань предметом психогігієни є:

-— дослідження й систематизація критеріїв психічного здоров’я; наукове обґрунтування та запровадження психопрофілак­тичних і реабілітаційно-корекційних заходів з метою збереження психічного здоров’я різних прошарків населення.

Одна з головних передумов формування навичок оздоровчої поведінки - знання психології людини в усьому розмаїтті її проявів. Рушійною силою поведінки виступають мотиви та установки, що визначаються потребами й ціннісними орієнтаціями, які є основою для формування настановлення. Найвищий рівень регуляції поведінки особистості створює система ціннісних орієнтацій, мета життєдіяльності та засоби досягнення цієї мети. На жаль, дослідженню цих важливих психологічних феноменів поведінки особистості, спрямованої на збереження здоров’я, приділяється надто мало уваги. Відсутність відповідної психогігієнічної та психологічної компетентності є причиною того, що людина не усвідомлює зв’язку між емоційним дискомфортом і соматичним порушенням.

Водночас відомо, що лікувати треба не хворобу, а хворого. Це підкреслює необхідність бачити індивідуальність у кожній людині, знати її основні психологічні характеристики:

• систему її життєвих цінностей;

• домінуючу мотивацію поведінки;

• особливості емоційної сфери;

• індивідуальний стиль спілкування тощо.

Знання психіки хворого дозволяє виявити ті особливості, що можуть посилити прояви хвороби або, навпаки, сприяти більш успішному лікуванню.

Як відомо, хворобу легше попередити, ніж лікувати. Але профілактичні рекомендації без урахування психологічних аспектів, як правило, не будуть достатньо ефективними.

Останнім часом зросла кількість так званих хвороб цивілізації. До них належать нервово-психічні розлади, нейродерміти, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, алкоголізм, наркоманія тощо. Вивчення чинників ризику й причин виникнення цих хвороб показало, що дуже часто їх основою є психоемоційне напруження. Виникнення останнього здебільшого залежить від психологічних характеристик особистості, адже на одну й ту ж психотравмуючу ситуацію люди реагують по-різному. Тобто ті або інші соціальні умови житія і психологічні особливості людини можуть сприяти або запобігати виникненню хвороби. Це особливо гостро ставить проблему ПСИХОЛОГІЧНОЇ грамотності населення (надто молодого покоління), без якої важко зберегти фізичне й психічне здоров’я. Проблеми профілактики будь-яких захворювань, виховання здорового покоління неможливо розв’язати, не враховуючи індивідуальні особливості людини.

Психічне здоров’я, внутрішня досконалість, гармонійна система стосунків із навколишнім світом закладаються ще в дитячому віці, тому профілактичні психогігієнічні рекомендації й заходи найбільш продуктивні, якщо вони реалізуються з раннього дитинства, а не в зрілому віці, як це часто буває.