2. Історична карта як засіб формування просторових компетенцій

Чимало методистів визнають, що ніщо не може покращити роботу учнів на уроці так як наочність. Педагогічний словник визначає наочність як один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Під засобами навчання розуміють предмети, прилади чи їх сукупність, яка необхідна для здійснення чого-небудь. Одним із наочних засобів навчання є графічна чи умовно-графічна наочність. До групи умовно-графічних наочних засобів входять крейдові малюнки й аплікації, історичні карти, схеми, графіки, діаграми.

На відміну від інших наочних засобів, особлива увага методистів відводиться історичній карті. Адже саме вона впливає на розвиток просторових уявлень учнів та на формування у них національної самосвідомості.

Історична (оригінальна) карта – є історичним джерелом, одним із документів для вивчення кількісної та якісної характеристик історичних подій. Порівняння історичних карт дає змогу отримати відомості про кордони держав, їх адміністративно-територіальний устрій, розвиток транспортних шляхів, економічний розвиток та інші різноманітні історико-статистичні дані. Оригінальні історичні карти вивчають як історики, так і географи. Ці карти несуть розуміння не тільки історичного простору, а й історичного часу, поглиблюючи процес пізнання історії та формуючи багато в чому світогляд людини. У вивченні історії оригінальні історичні карти в основному використовуються лише як ілюстрації до тем про географічні відкриття.

Для правильного використання карт на уроках вчителі та учні повинні хоча б у загальних рисах розумітися на принципах класифікації карт та їх структурі. Це дає змогу правильно оцінити їх можливості для практичного використання. Історичні та географічні карти мають різну класифікацію.

Історичні карти поділяються на основні (оглядові) та додаткові (тематичні). ,,Основні (оглядові) карти – це ніби горизонтальний зріз історичного процесу, де відображено всі важливі події та явища, що потрапили уданий ,,хронологічний” зріз, тому події та явища не можуть бути показані деталізовано. Тематичні карти присвячені вузьким, конкретним питанням (війни, соціальні рухи тощо)”.

До структури карти входять: назва, масштаб, легенда, картографічна сітка, елементи змісту. Назва карти вказує на її тему, тобто на ті явища (процеси), які вона відображає. Масштаб карти показує, у скільки разів зображення на карті менше, ніж реальні розміри об'єкта. Легенда – логічна основа карти, ключ до неї, пояснення умовних знаків, якими зображені об'єкти, події та явища. Картографічна сітка (зображення градусної сітки глобуса на карті) дозволяє швидко визначити місце об’єкта, події або явища на карті.

Способи зображення географічних об'єктів досить різноманітні. До найбільш поширених можуть бути віднесені такі: спосіб значків (масштабних та позамасштабних); лінійні знаки (дороги, річки, кордони); знаки руху (стрілочки); ізолінії (для передачі нерівностей рельєфу, температур, тиску); спосіб ареалів; спосіб пошарового фарбування, спосіб якісного фону.

Шкільна історична карта слугує для наочного просторового зображення тих подій, явищ та процесів, знайомство, із якими відбувається лише в рамках викладання історії. Основна функція історичної карти – локалізація того, що колись було.

Під час викладання історії, вчитель повинен навчити учнів користуватися всіма видами історичних карт .

Настінна історична карта. Вона використовується у навчальних закладах. Маючи великий розмір, вона слугує демонстраційним матеріалом. Карта зазвичай відображає відносно великий простір, вміщує в собі дані про достатньо давні історичні періоди. З дидактичної точки зору, основне призначення карти – сприяти проведенню оглядових занять або ж використовуватися під час окремих елементів уроку. Настінні карти можуть вміщувати у собі і додаткові карти – карти-врізки, які присвячені окремим темам або ж яким-небудь подробицям .

Карта в атласі. Історичний атлас – це збірка розташованих за хронологічним принципом карт або карт-врізок, як оглядових, так і деталізованих. Шкільний атлас, на відміну від настінної карти, може бути використаний не лише на уроці під час навчання, а також як довідкове джерело. Адже поруч із картою тут містяться малюнки, таблиці діаграми, текстова та хронологічна інформація.

Карта в підручнику. Останнім часом в нових підручниках з історії вміщується велика кількість картографічного матеріалу, який виконує функцію доповнення до навчального тексту. Така карта має спрощений вигляд і виступає також ілюстрацією до тексту. На думку автора, це полегшує візуальне і змістове сприйняття, тому учням набагато легше працювати саме з такими фрагментарними картами.

Карта-СР. Такі карти з'явились порівняно недавно і можуть замінити повністю настінну карту. Якщо вчитель займається методами проекту, то тут без таких карт не обійтися. На моніторах можна зробити добірку всіх необхідних карт для уроку, їх фрагментів. Виникає такий собі ,,картофільм”.

Карта-схема. Якщо карта-схема, малюнок виконані добре та якісно, вони можуть повністю замінити друковану карту.

Фізична карта. Фізичну карту не можна назвати історичною, але все ж таки її часто використовують як ,,замінник” у разі відсутності потрібної наочності. Так, важко користуватися фізичною картою, адже вона має не такий розподіл кордонів, як історична (за хронологією), до того ж, фізична карта несе у собі більше політичної інформації, ніж історичної.

Карта в періодичному виданні. Таку карту не можна назвати шкільною історичною, тому що вона найчастіше пов’язана із якоюсь актуальною подією. Така карта розрахована на масового читача, містить у собі незначний обсяг інформації – тільки найголовніше. Але в позашкільному житті така карта скоріш за все переконає підлітка у необхідності вміння читати карту.

Отже, просторові уявлення учнів, що базуються на картографічних вміннях, є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу. Адже за допомогою умовно-графічної наочності у процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле.