Лекція 29. Методи формування просторових компетенцій учнів План:

1. Поняття і суть просторових компетенцій.

2. Історична карта як засіб формування просторових компетенцій.

3. Методика використання картографічного матеріалу як засобу формування просторових компетентностей учнів на уроках з історії України

Література:

Десятов Д.Л. Оволодіти історичним простором (З досвіду організації практичних робіт з історичною картою) // Історія в школах України. – 2005. – №10. – С.18–20.

Козлова Н.В. Карта на уроках історії. // Історія та правознавство. – 2007. – №12(112) – С. 8‒10

Коритко А. Б. Робота з картою на уроках історії України. // Історія та правознавство. – 2007. – №5. – С. 3–4.

Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.

Просторова компетенція й картографічні вміння та навички у шкільних курсах історії / Олег Фідря, Надія Фідря // Історія в школах України. – 2008. – № 5 – С. 25-29

Фідря Н.М. Методика формування картографічних (просторових) компетенцій учнів // Географія. – 2005. – № 23 (51). – С. 9–14.

Фідря О. Чи можливо зрозуміти історію? (Методологія історії та формування хронологічних і просторових компетенцій учнів) // Історія в школах України. – 2004. – №5. – С. 2–7.

Фідря О., Фідря Н. Просторова компетенція та картографічні вміння й навички у курсах шкільної історії. // Історія в школах України. – 2009. – №5. – С. 17–23.

Шкатула О.В. Візуальне джерело як засіб історичного дослідження // Історія та правознавство. – 2007. – №32 (132). – С. 8-11.

Матеріали фахових видань.

Інтернет ресурс.

Основні поняття та терміни: просторові компетенції, картографічні засоби, простір, картографічні вміння і навички, історична карта, класифікація історичних карт, структурні елементи історичної карти, види історичних карт, функції історичних карт, правила читання карт, методи і прийоми роботи з картою, контурні карти, картосхеми.

1. Поняття і суть просторових компетенцій

Знання основного змісту історичного процесу, що характеризується значним динамізмом і драматичністю, засвоєння спадщини матеріальної і духовної культури українського народу, історичне осмислення уроків минулого сприяє формуванню раціонально-логічного компонента національної самосвідомості учнів; вивчення сторінок героїчної боротьби українського народу проти іноземних завойовників за незалежність і власну державу сприяє вихованню почуття патріотизму, гордості за свій народ і його видатних історичних осіб, любові до рідної землі, України, і є основою емоційно-спонукального компонента національної самосвідомості.

Тому, формування національної самосвідомості учнів на уроках історії України необхідно здійснювати через вивчення історії української державності, її етнічної території, зовнішньополітичної діяльності державних утворень на території України.

Важливу роль у вихованні учнів, формуванні їх самосвідомості, розширенні й поглибленні їхніх знань з вітчизняної історії, розвиткові просторових уявлень, творчих здібностей належить історико-географічному матеріалу в курсі історії України, а також картографічним засобам навчання, за допомогою яких формуються просторові компетенції учнів.

Основу для дослідження проблеми використання історичних карт та інших засобів умовно-графічної наочності заклали відомі вітчизняні вчені-методисти, роботи яких ґрунтувалися на досягненнях провідних педагогів та психологів.

Робота з картою на уроках історії ніколи не зникала з поля зору дидактів, методистів та вчителів-практиків. У методичних посібниках і колективних монографіях завжди знаходилося місце для розділу, що був присвячений історичній карті, а фахові журнали час від часу розміщували на своїх сторінках статті зданої проблеми. Методична думка 80-х років XX ст. стверджувала, що ,,... з наочних посібників з історії карта найголовніше: без інших засобів цей предмет вивчати важко, без карти неможливо”. Сучасна методика викладання історії також проголошує гасло ,,...жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів”!

О.О. Вагін, П.В. Гора, Г.І Годер, Д.Н. Нікіфоров, А.І. Стражев запровадили перші класифікації засобів наочності для уроків історії, не виділяючи окремо картографічні засоби, розробили низку методичних рекомендацій до їх використання У своїх роботах Є.В. Агібалова та Г.М. Донський, Н.А. Бурмістров, В.Є. Вакурко, Ф.П Коровкін, І.Я. Тонконогий, І.В. Саков тощо вивчали окремі види та методи використання засобів наочності для певного віку дітей.

В останні десятиліття проблема використання умовно-графічної наочності на уроках історії розглядалася у дисертаційному дослідженні О. Желіби, проте методика використання картографічного матеріалу як окремого засобу навчання ще не була предметом окремого цілеспрямованого ґрунтовного науково-методичного дослідження. Окремі аспекти проблеми використання Цього виду засобів наочності розглядаються К.О. Бахановим, Н.В. Козловою, О.В. Фідрею, О. Пометун і Г. Фрейманом та деякими іншими авторами у фахових виданнях та навчальних посібниках. Методисти, вчителі-практики у своїх посібниках-розробках уроків історії України у різних класах пропонували різні методи та прийоми використання історичних карт під час вивчення тих чи інших питань окремих тем.

Проте, незважаючи на певну увагу методистів до даної проблеми, варто зазначити, що теоретичні розробки, присвячені методиці використання картографічної наочності на уроках історії з метою формування просторових компетенцій учнів відсутні.

Сучасну освічену людину важко уявити без знань про простір та володіння елементарними вміннями та навичками, що з ним пов'язані. У зв'язку з тим, що у шкільних курсах історії факти, події та явища розглядаються відповідно до загальнометодологічного принципу історизму (в історичному просторі та історичному часі), то, зрозуміло, й під час вивчення історії їм має приділятися достатньо уваги.

Словник української мови дає таке визначення поняття ,,простір”: 1) особлива форма існування матерії, що характеризується протяжністю та обсягом; 2) необмежена протяжність. Людина постійно усвідомлює себе у якомусь просторі й відчуває на собі вплив просторових характеристик. Тому поняття простору є важливою складовою людського світогляду і невід'ємною частиною її менталітету.

Під просторовою компетенцією слід розуміти знання, що на науковому рівні забезпечують розуміння простору як необмеженої протяжності, формують картографічні вміння і навички учнів та забезпечують психологічну готовність творчо й відповідально застосовувати набуті знання та досвід у реальних життєвих ситуаціях.

Результатами засвоєння просторової компетенції в учнів має бути сформованість: світоглядного розуміння природи Землі, розкриття ролі простору у вирішенні економічних, екологічних і соціальних проблем суспільства; просторового уявлення про земну поверхню, обґрунтування доцільності наукового підходу до природокористування, єдності навколишнього середовища, людини та її діяльності в територіальному аспекті; картографічної грамотності й культури; здатності використовувати географічні знання для розв'язання реальних життєвих проблем.

Відомо, що історичні події мають не тільки хронологічну, а й просторову спрямованість. Тож ні дослідження історії, ні її викладання не можуть бути успішними без розуміння та усвідомлення простору з урахуванням зміни у часі його характеристик. Історичний простір визначає логічну послідовність, місце подій та явищ і забезпечує просторові уявлення людей.

Історичним простором опікується історична географія, яка конкретизує наші уявлення про просторовий бік історичного процесу, пов'язує їх з певними територіями і дозволяє врахувати вплив географічного фактора для пояснення історичного процесу. Маючи, в основному, ті ж самі розділи, що й географія сучасності, вона, по-перше, вивчає їх відповідно до певних періодів історії людства і, по-друге, вивчає ряд питань, які до географії прямого відношення не мають (наприклад, географія народних рухів).

Просторова компетенція в історичних науках, на відміну від географічних наук, задовольняє іншу людську потребу: вона орієнтована на вивчення впливу географічних (просторових) чинників на історичний процес, що допомагає встановити причини деяких подій та явищ, причинно-наслідкові зв'язки між ними та зрозуміти сучасність. Вона передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі: співвідносити розвиток історичних явищ та процесів з географічним положенням країн та природними умовами; користуючись картою визначати причини та наслідки історичних подій, процесів, основні тенденції розвитку міжнародних відносин і місця в них України, пов'язані з геополітичними чинниками і факторами навколишнього середовища; характеризувати, спираючись на карту, історичний процес та його регіональні особливості.

Але незважаючи на це, робота з історичною картою не займає у викладанні історії того місця, яке їй повинно належати. Карта часто-густо відіграє на уроці історії суто декоративну роль, і робота з нею, як правило, зводиться лише до показу історико-географічних об'єктів. У свідомості вчителів і учнів карта продовжує міцно асоціюватися з уроками географії, а хронологія – з уроками історії.

Не всі картографічні вміння та навички слід формувати й використовувати на уроках історії. Зокрема, не слід переобтяжувати компетенцію надлишком картометричних умінь та навичок (вимірювання кутів, відстаней по меридіану тощо). Та й картоописові вміння під час вивчення історії (наприклад, опис об'єкта або його місця розташування) мають відрізнятися від аналогічних умінь під час вивчення географії.

Перелік умінь та навичок, які можуть належати компетенції: картоописові (показувати місця історичних подій, отримувати з карти історичну інформацію); картометричні (вимірювати відстані та площі з використанням масштабу, знімати з карти цифрову інформацію, що характеризує історичне явище або подію); картоаналітичні (систематизувати отриману інформацію, встановлювати причини і наслідки історичних подій, географічні фактори і чинники впливу на історичний процес, виконувати роботи на контурній карті, створювати власні картосхеми); ,,правильно читати й описувати словами відбиту на карті дійсність; виділяти зміни в території, нові риси в господарстві; застосовувати карту під час аналізу причин та наслідків”.

У курсах історії старшої школи компоненти просторової компетенції у відкритому вигляді не представлені.

На другому (предметному) рівні має відбутися конкретизація й деталізація цілей у межах окремих курсів і тем. Це повинен бути перелік конкретних завдань, поданий як результат навчання, що виражений у діях учнів. Предметне цілепокладання слід здійснювати у навчальній програмі. Але насправді у навчальних програмах саме конкретизації й деталізації картографічних знань, умінь та навичок немає, а зміст навчального матеріалу не відповідає запропонованим тут же вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

На третьому (урочному) рівні вчитель здійснює оперативне цілепокладання. Воно полягає у специфікації, тобто максимально деталізованому описі конкретних дій та прийомів, які складають певне вміння. Оперативне цілепокладання здійснюється вчителем у планах-конспектах уроків. Технічно воно має бути зведене до того, що, взявши програму з конкретним-описом дій учнів, які повинні забезпечити оволодіння ними певним картографічним вмінням або навичкою, вчитель відбирає ті з них, що можуть бути сформовані навчальним матеріалом конкретного уроку. Але через невизначеність цілепокладання на предметному рівні вчитель позбавлений можливості провести якісне оперативне цілепокладання.

Таким чином, під час роботи з картою в учнів формуються просторові компетенції (історична карта є відображенням за допомогою умовних позначень історичної дійсності в певний момент або період). На історичній карті присутні різночасові явища в межах періоду, який вона висвітлює: змінені кордони держав, початок, перебіг і закінчення подорожі або походу; історична відносність відстаней і просторів, що змінюються з освоєнням людиною нових земель і розвитком засобів пересування й зв’язку; учні вчаться бачити за умовними позначками легенд історичні явища, що відповідають часу і країні, яким присвячена карта; оволодіння історичним підходом до розгляду зв’язків між природними умовами і господарською діяльністю залежно від розвитку виробництва, техніки і науки.

Нова програма з курсів історії України і всесвітньої історії пропонує класифікацію обов’язкових умінь та навичок учнів з історії у розділі предметно-історичної компетенції.

Після закінчення вивчення історії в основній школі учні повинні вміти:

‒ визначати географічне положення країни, рельєф місцевості;

‒ показувати на карті місця історичних подій;

‒ читати історичну карту, правильно використовуючи її легенду;

‒ виконувати завдання на контурній карті;

‒ використовувати карту як джерело інформації для характеристики історичних подій, явищ, процесів;

‒ користуючись картою, визначати причини та наслідки історичних подій, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами навколишнього середовища;

‒ використовувати картографічну інформацію для пояснення розвитку міжнародних відносин, політичних інтересів тієї чи іншої країни.

Вивчення курсів історії у старшій школі передбачає набуття учнями умінь:

‒ аналізувати інформацію карти як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретно-історичний період;

‒ аналізувати карту як джерело інформації про основні тенденції розвитку міжнародних відносин та місце в них України;

‒ на основі карти пояснювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями і явищами;

‒ характеризувати історичний процес та його регіональні особливості, спираючись на карту.

Процесуальні вміння й навички учнів при роботі з історичною картою	Конкретні дії, що пропонується виконати учням
Орієнтація в історичному просторі	Знайдіть Покажіть Назвіть
Зчитування історичної інформації	Опишіть Перечисліть Розкажіть
Аналіз-синтез просторово-історичних об’єктів та зв’язків	Встановіть Порівняйте
Розуміння – осмислення ролі та значення географічного фактора в розвитку історичного процесу	Поясніть Встановіть закономірність

Навчання історії спирається на міжпредметні зв’язки, озброює учнів знаннями про історичну картографію, дає можливість використовувати карти як засіб активного і глибокого пізнання історичного процесу.