Характеристика осередку хімічного ураження
При поширенні у навколишньому середовищі отруйних речовин (ОР) або сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР) утворюються зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.
Зона хімічного зараження – це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих отруйних речовин і над якою поширилася заражена хмара з уражаючими концентраціями.
Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті застосування ОР, включає зону безпосереднього застосування хімічної речовини і територію поширення хмари ОР і характеризується довжиною Д, шириною Ш і глибиною Г (рис.1).
Рис.1. Схема зони хімічного зараження і осередку хімічного ураження
Поширюючись за вітром, заражена хмара може уражати людей, тварин і рослин на значній відстані від безпосереднього місця потрапляння хімічних речовин у навколишнє середовище.
Зона зараження характеризується типом ОР або СДОР, розмірами, розміщенням об’єкта господарювання або населеного пункту, ступенем зараженості і зміною цієї зараженості з часом.
Заражене повітря затримується в населених пунктах, садах, лісах, високостеблевих сільськогосподарських культурах, у долинах та ярах. Тому при організації захисту населення це потрібно враховувати.
Межі зони зараження визначаються пороговими токсичними дозами ОР або СДОР, які спричиняють початкові симптоми ураження і залежать від розмірів району застосування ОР чи розливу СДОР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови, наявності та характеристики лісових насаджень.
В межах зони хімічного зараження утворюються осередки хімічного ураження.
Осередок хімічного ураження - це територія , в межах якої в: ураження людей, с.-г. тварин і рослин.
Осередок хімічного ураження характеризують – концентрація, щільність зараження і стійкість.
Концентрація – це кількість хімічної речовини в одиниці об’єму повітря. Вимірюється в мг / л повітря. Вона залежить від токсичності ОР.
Щільність зараження– це кількість небезпечної хімічної речовини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в г / м2 поверхні.
Стійкість хімічної речовини на місцевості– це тривалість уражаючої дії на людей, тварин, рослин, лісів, які знаходяться на зараженій території. Стійкість визначається часом (хвилини, години, доби) до моменту, коли ця речовина перестає бути небезпечною для рослин і тварин, а люди можуть бути без засобів захисту.
Стійкість залежить від температури повітря, атмосферних опадів, хімічних і фізичних властивостей речовин.
Хімічні речовини, які перебувають у стані пари і туману, проявляють уражаючу дію до тих пір, поки їх концентрація не знизиться до безпечної, а в краплинно-рідинному стані зберігають свої уражаючі властивості значно довше: від кількох годин до кількох місяців.
На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови ( температура,
вітер, опади).
Від температури залежить швидкість випаровування ОР із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збільшується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується.
На процес розсіювання зараженої хмари дуже впливає стан вертикальної стійкості повітря, який характеризується ступенем вертикальної стійкості повітря. Є три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсія, ізотермія і конвекція.
Інверсія – це підвищення температури з висотою. Виникає в ясну літню ніч при слабкому вітрі (до 4 м/с). Так як, холодний шар повітря знаходиться внизу, то створюються сприятливі умови для збереження високої концентрації СДОР та їх розповсюдження.
Ізотермія - температура повітря однакова до висоти 30м. Виникає у похмуру погоду, а також при вітрі більше 4м/с або як перехід від інверсії до конвекції і навпаки. Розповсюдження СДОР – менше за інверсію.
Конвекція – температура повітря нижніх шарів вища верхніх і вони переміщуються по вертикалі. Хмара зараженого повітря швидко розсівається. Виникає у літній день при ясній погоді, коли швидкість вітру до 4 м/с.
Швидкість вітру значно впливає на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря. Сильний вітер (понад 6м/с) швидко розсіює заражену хмару і збільшує випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин із зараженої ділянки. В результаті цього концентрація парів хімічної речовини в повітрі і тривалість дії ОР на ділянці зменшується. При слабому вітрі (до 4м/с) і відсутності висхідних потоків повітря заражена хмара поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації, на значну глибину (до кількох десятків кілометрів).
4-те питання