17. Актуальність проблеми хімічного впливу людини на біосферу.

Види забруднення:

• Хімічне – при надходженні лугів, кислот, нафти і нафтопродуктів; солей важких металів; отрутохімікатів і міндобрив (особливо солі ртуті, свинцю, міді, хрому, кадмію – із целюлозо-паперової, металургійної, коксохімічної промисловості та тваринницьких комплексів).

• Фізичне – пов’язане із зміною фізичних властивостей води: прозорості; наявності суспензій (пісок, частинки глини, радіоактивні речовини), температурного режиму – сповільнюють фотосинтез водних рослин, забруднюють зябра риб, погіршують смак води.

• Біологічне – мікроорганізми (віруси та бактерії); енергетично-комунальні стоки; стоки підприємств мікробіологічної, м’ясо-молочної продукції і цукрових заводів. Таке забруднення поширене у зонах відпочинку.

• Теплове – в результаті викидів теплових вод із енергетичних установок (АЕС, ТЕС) – підвищується температура і гине риба, загнивають водорості і мікроорганізми.

Наслідки:

1. забруднення Світового океану ;

2. вододифіцит;

3. зміна хімічного складу води;

4. відмирання водної рослинності і живих організмів води;

5. несприятливі рекреаційні ресурси;

6. захворювання людей і тварин;

7. погіршується стан водостоків, родючість і стан ґрунтів.

19. Глобальні наслідки забруднення металами

Проблема забруднення довкілля важкими металами весь час загострювалась і нині набула загрозливих розмірів. У багатьох індустріальних районах світу з'явились техногенні біогеохімічні зони з аномально високим вмістом у грунті важких металів.

За ступенем можливого негативного впливу важких металів-забруднювачів на ґрунт, рослини, тварини та людину виділяють три класи небезпеки: високонебезпечні, небезпечні та малонебез-печні речовини. До першого класу належать арсен, кадмій, ртуть, селен, свинець, кобальт, цинк, фтор; до другого — бор, кобальт, нікель, молібден, сурма, хром; до третього — барій, ва­надій, манган, стронцій.

Основними джерелами надходження важких металів на зем­ну поверхню є пилогазові викиди гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтового покриву ду­же тісно пов'язане з роботою електростанцій, автомобільного та залізничного транспорту. Підвищений вміст важких металів у грунті може бути наслідком застосування в сільськогосподарсь­кому виробництві меліорантів, добрив та пестицидів, а також використання для зрошення забруднених побутових і промисло­вих стічних вод.

Найістотніші наслідки спостерігаються на територіях, що при­лягають до підприємств. Наприклад, на металургійних заводах під­вищений вміст важких металів виявляється на відстані до 15— 20 км. Зона впливу комбінатів по виробництву азотних добрив про­стягається до 40 км. Поблизу таких підприємств формується тех­ногенна пустеля в радіусі від 200—300 м до 1,5—2 км залежно від потужності підприємства, рельєфу та клімату місцевості.

У промислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищеним вмістом важких металів, значне забруд­нення може спостерігатися на відстані 20—30 км від джерела забруднення. Це результат вторинного забруднення ґрунтів важ­кими металами при зрошенні.

Локальне забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинити транспортні засоби. Вздовж авто-доріг з високою інтенсивністю руху (10—20 тис. машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м із переважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних при­садках до бензину. З продуктами дизельного палива, мастиль­ними матеріалами та відходами автопокришок у довкілля потра­пляють кадмій та цинк.

Розподіл важких металів вздовж шляхів залежить від інтен­сивності та швидкості руху автотранспорту, напрямку вітру то­що. Максимальне забруднення ґрунтів спостерігається на від­стані 7—10 м від дороги, а в зоні 30—80 м відмічаються знижен­ня врожайності і різке погіршення якості сільськогосподарської продукції. До забруднювачів ґрунтів належать також мінеральні добрива і хімічні меліоранти, істотним недоліком яких є наяв­ність в них баластних речовин, у тому числі токсичних елемен­тів і сполук. За даними А. Є. Басманова і А. В. Кузнєцова (1990), кількість важких металів у фосфорних добривах, що ви­пускалися в СРСР, коливається в широких межах і в середньо­му становить, г/т: міді — 127; цинку — 164; кадмію — 3,0; свин­цю — 34; нікелю — 92; хрому — 121.

Азотні та калійні добрива забруднені важкими металами мен­шою мірою.

Особливу екологічну небезпеку становить ненормоване за­стосування хімічних меліорантів і відходів промисловості.