3.4.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи

Завдання соціальної роботи із споживачами ін‘єкційних наркотиків (СІН):

1. Профілактика ВІЛ та інших інфекцій у середовищі СІН (cукупність профілактичних заходів - інформування, забезпечення профілактичними засобами,

мотивування на зміну поведінки та більш відповідального ставлення до власного здоров‘я

тощо- для запобігання поширення ВІЛ серед споживачів ін‘єкційних наркотиків за своєю сутністю найбільш відповідає компетенції соціальної роботи, яка у цьому випадку покликана інтегрувати діяльність з охорони здоров‘я, освіти та соціального забезпечення).

2. Виявлення та соціальний супровід споживачів ін’єкційних наркотиків

(соціальна робота на перших етапах має бути спрямована на те, щоб активувати у клієнта

інтерес до стану власного здоров‘я, запропонувати відповідну діагностику,

228

консультування).

Для організації ефективної системи допомоги залежним від психоактивних речовин важливо дотримуватись чітких, гуманістичних принципів їх реабілітації.

Серед важливих принципів роботи з людьми, залежними від психоактивних речовин, зазвичай, виділяють такі, як:

1. Розуміння замість засудження.

2. Добровільність та партнерство замість контролю.

3. Конфіденційність.

4. Щирість та довірливість стосунків клієнта та консультантів.

5. Тісна співпраця з сім’єю клієнта.

6. Допомога для самодопомоги (активність замість пасивності).

7. Комплексний характер допомоги.

Для розробки реабілітаційних програм для людей із залежністю важливими є

принципи ефективного лікування, запропоновані NIDA – Інститутом по вивченню наркоманії при Національному інституті здоров’я США:

1. Не існує єдиного виду лікування, який би підходив всім хворим.

2. Потреба у лікуванні повинна бути по можливості задоволена якомога швидше.

3. Ефективне лікування спрямоване на різні симптоми і проблеми індивіда, а не тільки на зловживання наркотиками.

4. Індивідуальний лікувальний план (план одужання) повинен постійно знаходитися

• центрі уваги і модифікуватися в залежності від потреб клієнта.

5. Для ефекту терапії дуже важливо, щоб участь в терапевтичній програмі мала адекватну тривалість.

5. Психологічне консультування (індивідуальне та/або групове) є наріжним компонентом ефективної терапії при наркоманії.

5. Застосування медикаментів є важливим елементом лікування для багатьох клієнтів, особливо у комбінуванні з психологічним консультуванням та поведінковою терапією.

5. Люди з наркотичною залежністю або споживачі наркотиків із супутніми психічними порушеннями повинні отримувати як наркологічну, так і психіатричну допомогу в інтегрованому вигляді.

5. Медична детоксикація є лише першою стадією лікування наркотичної залежності і сама по собі дуже мало впливає на довготривалі результати терапії.

5. Лікування не обов’язково повинно бути добровільним, щоб бути ефективним.

229

11. Можливості вживання наркотиків постійно повинні контролюватися об’єктивними методами в ході терапії.

12. Лікувальні програми повинні бути забезпечені діагностикою на ВІЛ, гепатити В та С,

туберкульоз та інші інфекційні захворювання.

13. Одужання від наркоманії звичайно є довготривалим процесом, який вимагає багатократних епізодів проведення лікування.

Отже, робота з людьми, які мають залежність від психоактивних речовин, повинна будуватися з огляду на численні соціальні, психологічні та біологічні чинники, пошуку методів і форм роботи, прийнятних для конкретного клієнта і з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

Практика використання різних концептуальних підходів у вирішенні проблеми наркозалежності показує, що навіть якщо вдається за допомогою лікарських засобів або інших біологічних способів нормалізувати психофізіологічний баланс у людини, залежної від наркотиків, то проблема її залежності не вирішиться сама собою. І припинення зловживання наркотиками, як критерій ефективності лікування наркоманії, виявився недостатнім. Сьогодні переважаючим є переконання, що потрібна реконструкція особистості залежного. Зробити це можливо тільки, враховуючи його особистісні й інтелектуальні особливості.

При складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм використовують різнопланові теоретичні підходи й моделі – психодинамічні, когнітивно-біхевіористські,

гуманістично-екзістенційні тощо, кожна з яких пропонує власні техніки втручання.

Важливою є концепція психосоціальної підтримки (ведення випадку) та створення терапевтичного середовища, застосування елементів сімейної терапії.