2.3. Соціологічні моделі соціальної роботи

114

2.3.1. Системно-екологічна модель соціальної роботи

Система і системний підхід є одними з ключових у практиці сучасної професійної соціальної роботи. Оскільки вони показують, як взаємодіють приватне та суспільне, як могли б бути залучені агенти різноманітних змін для роботи з клієнтом і як самі працівники та їхні агенції могли б бути об’єктами змін.

„Система” розуміють як ціле, що складається з незалежних частин чи компонентів

(елементів), між якими існує тісна взаємодія чи стосунки. Зміни в одній частині системи чи компоненті системи призводять до змін в інших складових системи. Наприклад, сім’я

та її розвиток тісно пов’язані з розвитком тієї громади, до якої вона належить, а ресурси громади, як-от школа з досвідченими вчителями та досконалим технічним обладнанням,

лікувальні заклади, транспортне забезпечення, умови для проведення вільного часу тощо,

можуть бути доступними або недоступними цій сім’ї.

У своєму первісному варіанті загальна теорія була розроблена на біологічному матеріалі і засвідчувала, що всі організми – це системи, утворені з підсистем, а вони самі в свою чергу є складовими надсистеми. Відповідно до цієї теорії соціальна система являє собою не щось конкретне й цілісне, а певний набір взаємозв’язків. Розуміння природи таких взаємозв’язків надзвичайно важливе для соціальних працівників, бо соціальні процеси, події чи поведінку можна осягнути лише через їхні стосунки між собою. Систему можна зобразити графічно (рис. 4).

Н а в к о л и ш н є с ер е д о в и щ е

В

Х

І

Д

Вимоги	Соціальна		Рішення
			та дії
	система
Підтрим	Підсистема	Підсистема
ка

В

И

Х

І

Д

Н а в к о л и ш н є с ер е д о в и щ е

Рис. 4. Умовне графічне зображення системи

Особливістю будь-якої системи є те, що вона не зводиться до суми її частин чи

115

компонентів, а завжди є чимось більшим. Ця її характеристика носить назву

несумативність. Кожна система має дві характеристики, які мають принципове значення для соціальної роботи: 1) вона складається з менших систем; 2) вона є, в свою чергу,

частиною більшої системи і має свої межі. Система має так звані “вхідні” і “вихідні” дані.

Системи виснажаться або розпадуться чи зруйнуються, якщо не будуть отримувати енергії (нею може бути інформація, знання, навички, ресурси) ззовні. Це явище носить назву ентропії і його часто переживають сім’ї, де є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживаннями щодо дітей.

Компоненти системи, які відрізняються один від одного, інтегровані не повністю.

Система мусить постійно справлятися з цими відмінностями, які часто спричиняють

напругу і призводять до конфліктів, що є, так би мовити, природними характеристиками системи. Проте важливий не сам факт конфлікту, а те, як у цій системи з конфліктами та напругою справляються. Звільнення від напруги чи її зменшення, розв’язання конфліктів

– це важлива мета роботи соціальних працівників. Але трапляється й таке, коли практикам доводиться вдаватися до збільшення напруги чи конфронтації, скажімо, щоб сприяти інноваціям, соціальним змінам.

Системи мають таку властивість, як гомеостаз (рівновага), пов’язану із здатністю підтримувати свою фундаментальну природу, тобто рухатися до мети, навіть якщо якісь її елементи змінюються. Так, наприклад, соціальна служба залишатиметься такою ж системою й у випадку зміни її керівництва чи частини персоналу, ліквідації відділів, зміни підпорядкування. Знаходження системою нового балансу після порушення існуючого порядку чи усталених зразків взаємодії означає досягнення динамічної рівноваги. Це явище має важливе значення для багатьох інших моделей соціальної роботи, зокрема, для кризового втручання, сімейної терапії тощо.

Ще один важливий системний процес має назву реверберації (ефекту доміно), який соціальні працівники постійно зустрічають на практиці. Наприклад, вживання наркотиків,

вірогідно, спричинить наступні наслідки: втрата роботи нестача грошейрозпад соціальних стосунківконфлікти чи розпад сім’ївтрата житла моральна деградаціяцілковита криза.

Для системного підходу у соціальній роботі важливими є такі поняття як:

1. соціальна система,

2. базисна система,

3. фокусна система.

Соціальна система - особливий тип системи, утвореної з людей, груп людей, котрі

116

взаємодіють і взаємно впливають на поведінку один одного. Соціальні служби, інтернатні заклади, школи, міністерства, державні адміністрації, суд, а також сім’ї чи громади – це приклади соціальних систем.

Прийнято розрізняти неформальні або природні системи (родина, друзі, колеги);

формальні системи (групи в співтоваристві, профспілки); суспільні системи (лікарні,

школи тощо).

Базисні системи – ті соціальні системи, де людина може отримати підтримку. У

соціальній роботі виділяють чотири базисних системи:

– агента змін (соціальні працівники та організації, що покликані надавати підтримку та допомогу клієнтам);

– клієнта (люди, групи, сім’ї, що шукають допомоги );

– цілі (люди, яких система агента змін, прагне змінити, щоб досягти цілі);

– дії (люди, з якими система агента змін працює, щоб досягти її цілей.

Люди, які стикаються з проблемами, часто не можуть скористатися системами підтримки, бо:

1) такі системи можуть не існувати в їхньому житті або не мати необхідних ресурсів,

чи не відповідати їхнім проблемам (наприклад, літні люди можуть не мати родичів або дружньо налаштованих сусідів)

2) люди можуть не знати про них чи не бажати скористатися ними (наприклад,

дитина, скривджена батьками, може не знати, куди звернутися за допомогою або може боятися піти до поліції чи соціальної служби в разі, якщо вона побоюється розлучення з батьками, яких вона любить, незважаючи на скривдження);

3) філософія системи може створювати нові проблеми для тих, хто нею користується

(такі як залежність, інтереси, що конфліктують); 4) системи можуть конфліктувати одна з одною.

Відтак завдання соціального працівника полягає у сприянні тому, щоб клієнт налагодив раціональні взаємозв’язки із різними системами.

Фокусна система - та система, що отримує першочергову увагу при вивченні соціальним працівником ситуації клієнта. Наприклад, якщо фокусна система – це сім’я, то мають братися до уваги як індивіди, що її утворюють, так і характеристики оточення – школи, церкви, сусіди, робочі місця, групи в громаді і розширена сім’я.

Системна модель соціальної роботи ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім’ю можна розглядати як систему,

всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона

117

включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами – державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

Зацікавленість у застосуванні теорії систем посилилась у 1950-1960-х роках і досягла апогею 1973 року, коли американські фахівці запропонували так званий «унітарний підхід», який спирався методи, що дозволяли працювати на різних рівнях – з конкретними випадком, з групою, громадою, в резидентних (стаціонарних) закладах.

Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в

індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівник виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують наявність впливу на клієнта цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає можливість різними (здебільшого альтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути поставленої мети, „оминути” ті обставини, що можуть призвести до негативних наслідків або до „побічних” негативних явищ. Важливою технікою є пошук ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно відіграють роль брокера соціальних послуг. Теорія систем знайшла широке застосування у роботі з сім’ями, зокрема, в сімейній терапії.

Поява екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі викликана тим, що в

1960-х роках в окрему сферу знань почала виділятись екологія людини або соціальна екологія, яка займалась вивченням закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, а також проблемами її збереження і охорони.

Звернення соціальних працівників до нової теорії було викликане самим життям, бо постала необхідність врахування взаємодії між людиною і навколишнім середовищем.

Якщо раніше особливого значення надавали особистості, а навколишнє середовище виступало лише у вигляді “фону дії”, то нова теорія стверджувала, що важливою є не тільки особистість, а й її оточення, а також їхній взаємообмін. При цьому люди змінюють оточення, оточення змінює людей, тобто мова йде про взаємне пристосування.

Екологічна модель соціальної роботи застосовується у випадках, коли стоїть завдання зміни ситуації, коли основна мета втручання полягає у покращанні взаємовідносин “людина –навколишнє середовище”.

Зміст роботи спеціалістів полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особистісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, або у впливі на зміну умов оточення з тим, щоб соціальне і фізичне середовище якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

118

В основі моделі – ідея, що у роботі з клієнтом при здійсненні будь-якої діяльності, а

особливо втручання, необхідно зважати на вплив середовища. Фізичні і соціальні умови можуть бути джерелами стресу (відсутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін

(зміна місця проживання), інструментами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тварини). Взаємний обмін у системі “особистість-навколишнє середовище” є

безперервним процесом, де кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). Виникає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, з якими переважно й має справу соціальна робота.

Екологічний підхід до соціальної роботи спирається на теорію систем і дозволяє зрозуміти, яким чином на функціонування людини впливає її множинна взаємодія з іншими людьми, їхніми сім’ями, громадами, суспільством. Оцінювання становища клієнта, яке здійснюється з позицій цього підходу, розглядає баланс між стресовими і підтримуючими чинниками, ризиками та захисними факторами. Відтак наголос робиться на суб’єктивному осмисленні людьми власного життя, бо індивідуальна інтерпретація своєї ситуації пов’язана з думками інших членів суспільства.

У практичній роботі в рамках екологічного підходу важливе значення мають основні концепції, розуміння взаємодії яких допомагає професіоналу сфокусувати увагу на особистості, навколишньому середовищі та їхньому взаємовпливі.

Ключові концепції екологічної моделі:

1. життєвого стресу,

2. протистояння,

3. ніші та ареалу,

4. родинності,

5. навичок тощо.

Концепція життєвого стресу розглядає позитивне або негативне співвідношення

“людина – навколишнє середовище”. Воно є позитивним, якщо події сприймаються як виклик, що відповідає рівню самооцінки і можливостей людини. І негативним, якщо існуючі (або усвідомлювані) вимоги навколишнього середовища (втрати, конфлікти) або ризик їхньої появи, перевищують наявні (або усвідомлювані) можливості протистояти їм.

Прикладами такого стресу можуть бути сексуальне насилля, втрата житла, діагноз СНІД,

смерть близької людини, гомосексуальні стосунки іншого подружжя тощо. Цей стрес пов’язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції – неспокій, провину,

розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену самооцінку.

Концепція протистояння пояснює проблеми соціальної адаптації. При виникненні

119

внутрішнього стресу протистояння виконує функцію розв’язання проблем та управління емоціями. Реалізація кожної із функцій вимагає як внутрішніх, так і зовнішніх ресурсів клієнта. Якщо вони наявні, то протистояння є успішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подолати його. За їхньої відсутності протистояння є недостатнім, пережитий стрес призводить до порушень фізичного здоров’я, суспільних функцій, емоційних розладів. Ці чинники, в свою чергу, посилюють стрес і від нього стає все важче позбутися.

Концепції ніші та ареалу корисні при роботі в громаді. Вони акцентують увагу на тому, що людині, як і будь-якому іншому живому організму, для виживання, росту та самореалізації потрібні певні фізичні і соціальні умови – облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут тощо, наявність яких підтримує здоров’я і соціальну діяльність. Проте мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені займати ніші, які не відповідають їхнім потребам, що призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації.

Родинність - підтримуюча система, утворена як родичами, так і друзями, сусідами,

колегами і навіть свійськими тваринами. Людина, яка має цю систему підтримки, при виникненні стресу менше страждає від фізичних, емоційних та соціальних порушень.

Навички є важливими для розвитку і самодостатнього життя людини. А оскільки обставини змінюються, тому їх необхідно набувати упродовж усього життя.

Самовдосконалення враховує такі показники, як духовна і фізична сила, становище в суспільстві.

Отже, завдання соціальних працівників, які використовують екологічну теорію,

полягає в тому, щоб розглянути відповідність потреб та можливостей, цілей та прав клієнта, з одного боку, якостям і властивостям соціального та фізичного оточуючого середовища, з іншого боку. Якщо людина здатна протистояти тиску зовнішнього середовища, можна говорити про баланс та позитивне співвідношення між людиною та довкіллям. Підстав для втручання соціального працівника в цьому випадку немає. Інша ситуація - коли наявних ресурсів в людини недостатньо, щоб протистояти зовнішньому тиску чи змінам. Тоді виникає негативне співвідношення, що може викликати життєвий стрес, і часто для його подолання потрібне втручання соціальних працівників.

Екологічна теорія може застосовуватися в багатьох сферах соціальної роботи,

насамперед, у роботі з сім’єю та дітьми, з людьми похилого віку, з термінально хворими та деякими групами людей, що мають психічні розлади, з бездомними, безробітними тощо. Так, ідея такої форми роботи як Центр по роботі з сім’єю походить саме з екологічної теорії, на елементи екологічної теорії спиралася і робота соціальної служби

120

підтримки сім’ї, створена в Київські області.

Прикладом застосування такої моделі може слугувати дослідження американськими вченими того, як впливає на виявлення фактів жорстокого ставлення дітей наявність чи відсутність підтримуючих соціальних мереж у громаді. Отже, важливість цієї моделі для соціальної роботи пов’язана зі здатністю виявляти складне “павутиння” соціальної взаємодії, що позначається на індивідуальній поведінці й яке потрібно брати до уваги при плануванні профілактичного та терапевтичного втручання.

Для соціальних працівників, що працюють у рамках системно-екологічного підходу, важливими є кілька форм роботи:

1. оцінка мереж підтримки,

2. розвиток і налагодження позитивних мереж підтримки.

Для оцінки мереж сім’ї та її підтримки з боку навколишнього середовища соціальні працівники використовують так звані екологічні мапи (екомапи) та генеалогічне дерево

(генограму).

Екомапа – діаграма стосунків у родині. Її використовують соціальні працівники,

психотерапевти та інші фахівці для виявлення низки взаємних впливів між клієнтом та людьми, пов’язаним із клієнтом, відповідними соціальними інституціями, оточенням.

Інформація, яка відображається в еко-мапі, стосується наступних аспектів: стать та вік;

композиція сім’ї (біологічні діти, пасинки, усиновлені діти, батьки тощо); сімейний статус

(теперішній статус, розлучений/на, вдівець, вдова); структура сім’ї (хто чия дитина та батько і мати); склад домогосподарства (хто живе в будинку/квартирі); ситуація з роботою/безробіття; використання ресурсів громади (економічна підтримка, медична допомога, школа, соціальні служби); неформальні ресурси і “природні помічники”

(розширена сім’я, родичі, друзі, сусіди, групи самодопомоги); соціальна активність та інтереси (хобі, рекреаційна активність і т.п.); формальні асоціації (належність до церковної громади, участь у профспілках, членство в клубах, організаціях тощо); джерела підтримки та стресу в соціальних взаємодіях між людьми та між людьми і системами громади).

Соціальні працівники з досвіду знають, як нелегко буває розібратися в стосунках членів сімей, де батьки одружені вдруге чи втретє, де є інші родичі, які мешкають разом чи в сім’ї, коли в родині багато дітей, найстарші з яких мають власних дітей тощо. В таких випадках генограма та еко-мапа допомагає в роботі з сім’єю, причому, якщо є можливість,

варто складати її разом з клієнтом та зображувати на одному аркушеві папері. Для зображення еко-мапи використовують спеціальні символи (рис.5), але можна додавати

121

також свої з поясненням їхнього значення.

				42
	Стресові, обтяжені конфліктами стосунки
				Жінка 42 роки
	Слабкі, невизначені стосунки					45
				Чоловік 45 років
	Позитивні стосунки (чим товща лінія, тим				40
	міцніші стосунки)
				Покійний чоловік, помер в віці
				40 років

Обмін стосунками: сприйняття та надання ( в деяких типах стосунків клієнт може дати більше ніж він чи вона отримує чи навпаки)

Особи, що живуть разом в одному будинку/квартирі

Рис.5. Схематичні позначення, які використовують в еко-мапах і генограмах

Однією з центральних у системно-екологічному підході є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі – це формальні чи неформальні зв’язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками,

інформацією, знаннями тощо. Вони можуть бути позитивними чи негативними відповідно до того, як вони впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дозволяє їй знаходити та купувати наркотики,

підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Очевидно, що це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки зі складовими елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група

122

самодопомоги тощо.

Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсилені позитивних,

підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта та знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти бажаної мети.

Очевидно, також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі в порівнянні, наприклад, з представниками вищих класів, які мають можливість підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах та інших країнах, що часто значно збільшує їх можливість доступу до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних та створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.