Культура збирання та полювання
Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господарства, як збирання та полювання. Люди полювали на диких тварин, у тому числі великих: мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Збирали також рослинну їжу: плоди, ягоди, коріння. Тому й культура цього періоду називається культурою збирання та полювання. Такий тип культури спирався на привласнювальне господарювання.
Для культури збирання та полювання характерний розподіл праці між чоловіками і жінками. Чоловіки полювали й рибачили, жінки збирали рослинну їжу. Вони об’єднувались у групи до 40 осіб і вели кочовий спосіб життя. За один рік кожний рід міг у пошуках їжі чотири-п’ять разів змінити місце стоянки. Постійне пересування встановлювало жорстку залежність між числом мешканців і розміром освоєної ними території. Одержані в XIX ст. дані свідчать, що для підтримання життя однієї людини треба було близько двох квадратних кілометрів. Отже, до виникнення продуктивного господарювання - землеробства і скотарства - на території України, наприклад, могло жити не більше 300 тис. чоловік.
За низького рівня розвитку продуктивних сил способи добування їжі, які були відомі первісній людині, не завжди могли забезпечити її харчами. Люди часто голодували. Серед них була висока смертність. Майже 50% неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. Для збирачів і мисливців характерним було умертвіння дітей. Дитину часто вбивали, якщо вона народжувалася раніше, ніж попередня починала впевнено пересуватися сама. За оцінками антропологів, убивали половину всіх немовлят. Кочове плем’я мало дітей не більше, ніж палеолітичні матері могли нести на собі. Встановлено, що жінка- бушменка (бушмени - стародавнє населення Південної та Східної Африки) несла свою дитину 7-8 тисяч кілометрів, аж поки приблизно в 4-річному віці та вже могла покладатися на власні сили.
Коли їжі не вистачало, її припиняли давати спочатку старим людям, потім найменшим дітям - дівчаткам, нарешті - хлопчикам. Під час голоду тим, хто добував їжу, вона перепадала в останню чергу. Те, що життя зберігали переважно хлопчикам, свідчить про свідоме регулювання росту населення. Це є свідченням перемоги культури над природою.
Важливим етапом у формуванні людини як суспільної істоти стало виготовлення нею знарядь праці: рубил, гостроконечників, сокир тощо. Якраз через їх виготовлення найяскравіше бачиться еволюція людини, в якої зароджувалось мислення, формувалась воля, відбувався перехід до свідомої виробничої діяльності.
На зміну суто біологічним (статевим) зв’язкам між чоловіком і жінкою з дитиною, який ґрунтується на інстинкті, прийшов новий зв’язок - соціальний. В його основі - засвоєна поведінка. Він є, насамперед, моральним зв’язком, засвоюється людиною через наслідування та виховання, виступає неписаним законом. Така спільнота людей називається соціумом, общиною, родиною.
Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли - першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали основним знаряддям мисливця. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу можливість полювати здобич на відстані і вже не в колективі, а сама, до того ж у більшій кількості. У зв’язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів.