Пряма і непряма мова. Діалог. Цитати

Зміст

Приклади

Семантика

Пряма мова передає висловлення іншої особи або самого автора, а також невисловлену дум-ку. Супроводжується словами автора, які вка-зують, кому належить пряма мова; де, коли і при яких обставинах чужа мова написана, сказана. В авторській мові вживаються дієслова з різноманітним значенням (говори-ти, казати, запитати, думати, почути; рідше – усміхнутися, образитися і т.п.), а також імен-ники (думка, питання тощо).

«Земля найкраще пахне восе-ни», - говорить сам до себе Тимо-фій (М.Стельмах).

Лисиця так Сові сказала: «От де по правді жить і доленьку хва-лить» (Л.Глібов).

«Людей треба знати, - просто відповів директор. – Без них ке-рівник нічого не вартий» (З га-зети).

Структурно-граматичні ознаки

Пряма мова становить собою речення або кі-лька речень, які зв’язані з словами автора ін-тонацією та за змістом. Вона може стояти пе-ред словами автора, після або у середині них. Разом із словами автора вона є синтаксичним цілим, яке називається реченням із прямою мовою. Особливістю структури даних речень є наявність у них звертань, вигуків, часток, вставних слів; наявність спонукальних, пита-льних окличних, неповних речень.

Якщо слова автора стоять перед прямою мо-вою, то вони вимовляються з інтонацією по-передження, з виразною паузою перед дво-крапкою; якщо ж стоять після прямої мови або розривають її, то вони вимовляються при-скореним темпом і зниженим голосом ( як вставні слова).

Пряма мова вимовляється з тією інтонацією, з якою вона була сказана мовцем (розповідною, спонукальною, питальною, окличною).

І раптом його обпекла думка: «А як же мати?..»

«А що дітки? – питає бабуся. – Чого прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок).

«Нехай тут виросте сад світлої пам’яті батьків, виплеканий солдатськими дітьми», - радува-вся у душі Сухомлинський (І.Цюпа).

А великий римський трибун Ці-церон сказав: «Дім, в якому не-має книг, подібний до тіла без душі» (І.Цюпа).

«Коли брати по-дружньому жи-вуть – добре й матері», - відпо-вів Андрій (О.Бойченко).

Пунктуація

Пряма мова береться в лапки. Кожне речен-ня в ній починається з великої букви.

Якщо слова автора стоять перед прямою мо-вою, то ставляться наступні розділові знаки:

1. А: «П?» 2. А: «П!» 3. А: «П».

(У кінці прямої мови ставиться той знак, який потрібний за метою висловлювання).

Якщо слова автора стоять після прямої мови то ставляться наступні розділові знаки:

4. «П?» - а. 5. «П!» - а. 6. «П», - а.

Якщо слова автора розривають просте або складне речення, то вони виділяються з обох боків комою й тире 7. «П, - а, - п».

Якщо слова автора стоять на межі самостійних речень, то після слів автора ставиться крапка і тире, а друга частина мови пишеться з великої букви 8. «П, - а. - П».

Якщо перша частина прямої мови питальне або окличне речення, ставиться відповідний знак і тире, а якщо розповідне – кома і тире.

9. «П? – а. - П».

10. «П! – а. - П».

11. «П, - а. - П».

Якщо у словах автора, що стоять у середині прямої мови, вказується, що пряма мова буде продовжуватись, то після них ставиться двокрапка й тире, друга частина прямої мови починається з великої букви.

12. «П! – сказав … додав: - П!».

1.Невидимий серед підвід варто-вий окликнув його суворим голо-сом: «Хто йде?» (О.Гончар).

2.Євдокія Євдокимівна, хвилюю-чись, заговорила проникливо, як добра мати: «Дорогі наші діти!» (І.Цюпа).

3. Батько попросив: «Принесіть води».

4.«Ну, лікарко, як наш хворий?» - сівши на стілець спитала мати (А.Головко).

5. «Ну, от ми вже й дома!» - як могла, удавано весело сказала ма-ти (А.Головко).

6. «Земля найкраще пахне восе-ни», - говорить сам до себе Тимо-фій (М.Стельмах).

7. «Дорогі мої пташата, - ледь стримуючи сльози думав Василь Олександрович, - спасибі вам за ніжність, і щирість, і вашу доб-роту» (І.Цюпа).

8. «А це ти, Максиме? – зрадів Карпо, дивлячись у вікно. – Заходь, заходь!» (М.Коцюбин-ський).

9. «Сумно? – здивувалася жінка. – Не розумію» (А.Головко).

10. «Що ти кажеш! – якось по-хлоп’ячому зрадів Артем. – І як же це до речі…» (А.Головко).

11.«Сюди, мабуть, ніколи не за-літали степові наші птахи, - по-думав Козаков. - А ми залетіли» (О.Гончар).

12. «Чи бачили таке! – сказав батько і , помовчавши, додав: - Готовий хлібороб одним словом» (А.Головко).

Стилістичні особливості

Найчастіше пряма мова вживається у художній літературі і в усному мовленні. За допомогою прямої мови передаються індивідуальні особливості персонажа. Речення з прямою мовою і непрямою мовою можуть використовуватися як синонімічні варіанти.